2) За часом їх дії:

постійні функції — напрямки діяльності держави, що здійс­нюються впродовж тривалого часу і притаманні їй на всіх або більшості етапах її існування, розвитку та функціонування (по­літична, соціальна, організація оборони країни тощо);

тимчасові функції — напрямки діяльності держави, які спря­мовані на вирішення деяких невідкладних завдань і здійсню­ються протягом певного періоду її існування (боротьба з сти­хійним лихом, введення надзвичайного стану тощо);

3) За сферою суспільного життя:

гуманітарні функції — напрямки діяльності держави та її ор­ганів із забезпечення кожній людині належних умов життя;

економічні функції — напрямки діяльності держави та її ор­ганів щодо регулювання сфери економічних відносин на рин­кових засадах і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності;

4) За територіальною спрямованістю:

внутрішні функції — напрямки діяльності держави, що здій­снюються в межах її території і в яких конкретизується її вну­трішня політика відносно економічних, ідеологічних, культур­них та інших сторін життя суспільства;

зовнішні функції — напрямки діяльності держави, що здійс­нюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, в яких виявляєть­ся її зовнішня політика.

23. Історичні типи держави і права: поняття і загальна характеристика

 Історичний тип держави — це сукупність найбільш істотних ознак, властивих державам однієї суспільно-економічної формації.     Визначають такі основні типи держави.

       Рабовласницькі держави виникли найдавніше, раби не є субєктами права. 

Феодальна держава в окремих країнах замінила рабовласницьку, а в інших — саме вона була першою, що прийшла на зміну первісному суспільству.

Буржуазний (капіталістичний) - Основою цього типу держави є товарне виробництво та товарно-грошові відносини.

Основою соціалістичної держави є суспільна (державна та колективна) власність на основні засоби виробництва. Характерною рисою держав цього типу є проголошення значного обсягу соціальних прав громадян і водночас менша увага до політичних та особистих прав людини.

Сучасна- суттєво відрізняється від тих, які існували раніше. Для нього характерна загальнолюдська та соціальна направленість діяльності держави, демократичний політичний режим, панування права в усіх сферах суспільного життя.

Етапи історичного розвитку права: 1. Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних відносин правом. Держава визнавала правила поведінки, що складалися на основі багаторазового повторення, користувалася ними, захищала їх. 2. Санкціонування державою звичаїв роду, «воєнної демократії», володіння землею. 3. Утворення правових норм судовими органами. Суди приймали рішення на підставі уже розглянутих, подібних справ (прецедент). 4. Безпосереднє встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних правових актів. Нормативні акти витісняють звичаєве право. Акти мають письмову форму.