48. Критерії вихованості особистості

Для кожного вікового періоду притаманні відповідні показники і критерії вихованості. Важливим критерієм вихованості є особистісні якості, передусім духовні та моральні, в яких найвиразніше виявляється сутність її внутрішніх, суб'єктивних ставлень до явищ суспільного життя, людей, праці, до себе, до трансцендентних цінностей.

Критеріями вихованості слугують лише ті якості особистості, що сформувалися в єдності мотиву та дії. Саме сформованість соціально цінних мотивів дій і вчинків, передусім морально мотивованої активності, є одним із надійних критеріїв вихованості особистості, який свідчить про ефективність усіх видів виховання.

Критерій (від гр. kriterion) — ознака, на основі якої здійснюється оцінка, мірило. Критерії вихованості — це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості(колективу). Критерії вихованості умовно поділяють на «тверді» і «м'які». До «твердих» критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихованості молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за скоєні злочини; кількість розлучень і сімей, які розпалися; темпи поширення пияцтва, наркомани, куріння, проституції серед молоді та багато інших показників. У педагогіці ці критерії використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв. Для характеристики шкільного виховання застосовуються «м'які» критерії, що допомагають педагогам одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу. У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і програм діагностики вихованості, які звертаються до різних критеріїв. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов'язані з проявом результатів виховання у зовнішній формі — судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості (провідні якості особистості, основні відношення особистості, віддалений результат виховання, суспільна спрямованість, поведінка у проблемній ситуації та ін.) і 2) пов'язані з явищами, прихованими від очей вихователя — мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями.

49. Поняття методу, прийому і засобу виховання. Класифікація методів виховання.

Стосовно шкільної практики методи виховання – це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою вирішення педагогічних завдань у процесі спільної діяльності вихованців і вихователів.

Проблема вибору методів виховання є надзвичайно складною. Не існує універсального чи універсальних методів виховання. Але завдання удосконалення методів є необхідною умовою будь-якого процесу виховання і кожен вихователь в міру своїх сил і можливостей, вирішує їх, вносить в розробку загальних методів свої частинні зміни, доповнення, що відповідають конкретним умовам виховного процесу. Такі частинні удосконалення методів називають прийомами вихован­ня. Прийом виховання — частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

Виділяється також поняття засобу виховання (засобами вихо­вання, як правило, є предмети матеріальної і духовної культури, що використовуються для вирішення педагогічних завдань). Під прийо­мом розуміють одиничну дію, під засобом — сукупність прийомів виховання. Засіб – це вже не прийом, але ще й не метод. Наприклад, праця - це засіб виховання, але зразок, оцінка праці, вказівки на до­пущені помилки в роботі – це прийоми. Слово (в широкому розумін­ні) – засіб виховання, але репліка, іронічне зауваження, порівняння -прийоми. У цьому зв'язку інколи метод виховання визначають як систему прийомів і засобів, що використовуються для досягнення визначеної мети.

Знання методів, прийомів і засобів виховання, уміння вірно й ефективно їх використовувати – це одна з найважливіших характерис­тик рівня педагогічної майстерності.

Класифікація методів – це побудована (складена) за певною ознакою система методів.

Будь-яка класифікація розпочинається з визначення загальних основ і виділення ознак для групування об'єктів, що є предметом класифікації. В сучасній педагогіці існують десятки класифікацій, одні з яких більш придатні для вирішення теоретичних завдань, інші ж, викликають практичний інтерес. У більшості систем методів логічні основи класифікації виражені нечітко, тому в практично значимих класифікаціях основою слугують не один, а кілька важливих і загаль­них аспектів методу.

За характером методи виховання поділяють на переконання, вправи, заохочення і покарання (M.І. Болдирєв, М.К. Гончаров, Ф.Ф. Корольов та ін.). В даному випадку загальна ознака "характер методу" містить у собі спрямованість, використання, особливість та деякі інші ознаки методів.

Т.А.Ільїна, І.Т. Огородников та ін. характер методів трактують більш узагальнено, їх система містить у собі методипереконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів.

У класифікації І.С. Мар'єнка названі такі групи методів вихо­вання, як пояснювально-репродуктивні, проблемно-ситуаційні, мето­ди привчання і вправ, стимулювання, гальмування, керівництва, само­виховання.

За результатами методи впливу на вихованця поділяють на два класи:

1. Впливи, що створюють моральні настанови, мотиви, відно­шення, сприяють формуванню уявлень, понять, ідей.

2. Впливи, що утворюють звички, які визначають той або інший тип поведінки.

Нині найбільш об'єктивною і зручною є класифікація методів виховання на основі спрямованості — інтегративної характеристики, що містить у собі єдність цільового, змістового і процесуального аспектів методів виховання (Г.І. Щукіна). У відповідності з цією характеристикою виділяються три групи методів виховання:

1. Методи формування свідомості особистості.

2. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.

3. Методи стимулювання поведінки і діяльності.