91. Як Ви розумієте поняття «осьовий час» к.Ясперса і яка його роль у становленні сучасної цивілізації

Осьовий час — найважливіша віха в історії доіндустріальних цивілізацій. Карл Ясперс пов'язував осьовий час з ідейно-світоглядними зрушеннями, що мали місце в центрах випереджаючого розвитку людства (Греція, Палестина, Іран, Індія та Китай) між VIII та III століттями до н. е. Тоді майже одночасно діяли такі «вчителі людства», як Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель, Єремія, Заратуштра, Гаутама Будда, Лао-цзи, Конфуцій, які висунули персоналістичні цінності та постулювали кінцеву причетність кожної конкретної людини до трансцендентно-сакральної першооснови буття — Логоса, Яхве, Брахми, Дао^[1]. Відповідно до цього усвідомлення самоцінності людської особистості розкривалося в якісних змінах у літературі та мистецтві.

Момент появи Філософської віри був початком Осьового часу. Осьовий час постав як ряд грандіозних змін у свідомості людини, її світовідчутті. Людина вперше осягнула межі власного буття, переживши граничну ситуацію. Людині стала зрозумілою історія, - вона осягнула свою історичність. Зміни у розвитку свідомості людини, які спостерігалися протягом 800 та 200 рр. до н.е., виявили існування того типу людини, який існував до другої половини ХХ століття

Характерним для цього періоду є одночасність виникнення у культурах давнього світу важливих для всього людства основотворчих понять філософії, релігії та усвідомлення людиною своєї історичності.

Розгляд розробленої К.Ясперсом концепції Осьового часу в умовах сучасного суспільного поступу визначає соціально-філософський контекст цієї концепції. Вважаємо, що розроблена К.Ясперсом концепція Осьового часу має евристично – методологічний потенціал та вмотивовує дослідження можливих проявів „нового” Осьового часу, що постає як актуальна та цікава проблема. Сучасний глобальний цивілізаційний процес конституюється в межах утвердження Постмодерну як моделі суспільного світосприйняття.

“Новий” Осьовий час постає як цілком можливий наступний етап історичного розвитку суспільства. Підґрунтям такого припущення можна вважати існування різноманітних технологій, які уможливлюють якісні зміни людини. Мова йде про інформаційні технології, біотехнології, нанотехнології, тощо.

91. Яка роль релігії у становленні локальних цивілізацій ?

Цивілізація (лат. civilis — цивільний, державний) — сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства в його історичному розвитку, рівень громадського розвитку і матеріальної культури, досягнутий у певному суспільстві; ступінь і характер розвитку культури певних епох і народів.

Релігія не тільки об'єднує, вона направляє, мотивує. Сила віри рухає людиною навіть всупереч інстинктам і здоровому глузду, приводячи його на смерть. Релігія становила потужну силу складання цивілізації, а пізніше стала підставою сучасними цивілізації. Наша цивілізація побудована "на кістках" релігії. Багато релігійні явища секуляризировались, але як і раніше присутні в культурі. Якщо почати задавться питаннями "чому?", "навіщо?" і тому подібними, ми здивуємося, скільки навколо нас ірраціонального. Поза релігії відповісти не можна. Епоха релігійної моралі минула, а норми залишилися, нічим не підкріплені. Навіть після втрати релігіями свого впливу, вони залишаються фактором розвитку цивілізації.Релігія була першою державною владою, у якій мета була зберегти і зміцнити своє становище. Релігії могли заохочувати розвиток тих галузей знань, тих форм діяльності, які їй були корисні.