8. Типи світогляду:

• міфологічний — для поглядів властивий синкретизм, тотемізм, фетишизм, магія тощо.

• релігійний — особлива форма усвідомлення світу, в основі якої замість обґрунтування і доказів лежить одкровення.

• науковий — усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

• мистецький — форма суспільної свідомості, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів.

• філософський — форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.

9. Не можна забувати про те, що філософія постає не лише як система різних галузей філософського знання, представлених відповідними теоріями. Вона постає й у вигляді досить відмінному — цілісною підсистемою життєдіяльності людини, досить усталеним, певним чином організованим соціальним інститутом, пов'язаним з іншими соціальними інститутами суспільства у контексті останнього як своєрідної цілісності.

У цьому аспекті філософію вже не можна зводити лише до системи знань, бо вона містить принаймні п'ять основних складових:

1) відповідну форму свідомості (філософська свідомість), яку, крім системи філософських знань, можуть представляти також філософські уявлення, погляди, ідеї, переконання тощо;

2) властиву філософії як суспільному інституту систему діяльності;

3) систему взаємин між людьми у рамках певного інституту;

4) сукупність характерних для цього інституту цінностей і норм;

5) певну мережу організацій, закладів та установ (дослідницьких інститутів, факультетів, наукових рад, кафедр, журналів, товариств тощо).

Якщо ж ідеться про філософію історії, то тут лише з дуже великими застереженнями можна говорити про відповідну їй, скажімо, форму свідомості чи, тим більше, — суспільно значущу та певним чином організовану підсистему життєдіяльності людей, тобто соціальний інститут. Особливо, коли йдеться про наше суспільство, де філософію історії нині взагалі доводиться відроджувати з руїн.

10. Чільне місце у субстанційній філософії посідає проблематика, пов'язана з вивченням можливості закономірностей історії. Для марксистської традиції, що донедавна домінувала у дослідженнях вітчизняних авторів, характерним було визначення закономірного характеру історичного процесу. В рамках цієї традиції було здійснено чимало розвідок з різних аспектів тематики суспільно-історичних законів: своєрідності цих законів щодо законів природи; об'єктивної основи дії законів історії; типології означених законів; співвідношення стихійної та свідомої складових; механізму дії законів історії тощо. І відкидати повністю результати цих досліджень тільки з тих міркувань, що їх виконано на світоглядно-методологічних засадах марксистського розуміння історії, було б, звичайно, невиправданим. Необхідний тверезий, "без гніву та пристрасті", об'єктивний аналіз досягнень і прорахунків отриманих тут, з відсіюванням ідеологічної "полови" від "ваговитого зерна" справжніх творчих знахідок.

Якщо йдеться про сучасних істориків, соціологів та представників інших соціально-гуманітарних галузей пізнання Заходу, то для них властиве набагато скептичніше ставлення як до самої можливості закономірностей історичного розвитку, так і до нагальності їх вивчення, навіть якщо вони й мають місце в історичній дійсності. Характеризуючи це відношення більшості дослідників, французький філософ історії та соціолог Раймон Арон зазначав, що "вони ігнорують закони суспільства та історії, закони макросоціології, якщо мати на увазі в даному випадку подвійний сенс дієслова "ігнорувати": вони їх не знають і байдужі до них. Вони не вірять в істинність цих законів, не вважають, що наукова соціологія здатна їх формулювати та виявляти і що в пошуку цих законів полягає їх мета"63. У невеликих дозах подібна коригуюча скептична приправа не тільки можлива, а й потрібна, однак, повне заперечення існування будь-яких історичних тенденцій і закономірностей, виражених у відповідних законах, ставить під сумнів вже саме існування філософії історії як та-кої, в тому числі й поготів — суто скептичної.

У ролі субстанційної філософія історії постає ще й тому, що спрямована на розкриття основного, істотного в історичному процесі, глибинних, метаісторичних сутностей, структур і рушіїв. Зрозуміло, що й у цьому разі відповіді на питання про природу цих сутностей, структур, рушіїв тощо можуть бути найрізноманітнішими, залежно від рівня розвитку людства в цілому і того чи іншого історичного індивіда, що уособлює людство у певному ракурсі, масштабі, колориті тощо.

11. Субстанція (від лат. Substantia-сутність) - об'єктивна реальність в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її саморозвитку, всього різноманіття явищ природи та історії, включаючи людину та її свідомість, і тому, це фундаментальна категорія наукового пізнання. В історії філософії спочатку субстанція розумілася як речовина, з якої складаються всі речі. У різний час субстанція інтерпретувалася по-різному: як субстрат, як конкретна індивідуальність, як сутнісна властивість, як те, що здатне до самостійного існування, як підставу і центр змін предмета, як логічний суб'єкт. 

12. Рух матерії — єдність протилежностей: абсолютного і відносного, стійкого і мінливого, перервного і неперервного. Рух матерії абсолютний і вічний. Це означає, що його неможливо ні створити, ні знищити. Разом з тим кожний конкретний матеріальний об'єкт має тривалість існування. Такий стан руху матерії називається спокоєм. Спокій — момент, конкретний вияв руху, рух у рівновазі. Як свідчить сучасна фізика, між молекулами повинен діяти обмін електронами, а в самих молекулах — рух електронів, взаємоперетворення протонів па нейтрони в середині ядер і т. ін. Це можна сказати про будь-який об'єкт навколишнього світу: рослин, тварин, все живе, у тому числі про нас самих, оскільки не лише постійно змінюється стан нашої психіки (виникають нові відчуття, переживання, ідеї, думки), а й безупинно відбувається зміна тіла (через певний проміжок часу, внаслідок обміну речовин молекули нашого тіла повністю змінюють свій склад).

13. Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має досить широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Форми руху тісно зв'язані з конкретними структурними рівнями матерії (неорганічний,органічний,соціальний). Вперше в історіїфілософії складність цієї проблеми представлена в апоріях Зенона, які протягом диференціації наук екстраполювалися на виокремлення методології дослідження форм матеріального руху в природознавстві. Подальша історія промислового розпредметнення форм матеріального руху в логіці розвитку знарядь праці та продуктивних сил у цілому відображала поглиблення історичної практики та відповідного їй рівня теоретичного пізнання у сутність форм цього руху, які, у той же час,викарбовувалися в класифікації наук. Генезис форм матеріального руху поставав як такий, у якому його "найбільш проста"форма переходить в основу наступної, більш складної. Таким чином, логіка та генезис форм матеріального руху – механічної (переміщення макро-тіл), фізичної (механіка мікротіл), хімічної (фізика атомів), біологічної (хімія клітини) – знімається в діалектиці становлення та розвитку історичних способів виробництва та пізнання. Спільним у всіх цих формахє принцип відштовхування і притягання, точніше – відштовхування того, що притягується, та притягання того, що відштовхується, коли притягання і відштовхування є істотними модусами одного й того ж предмету, його внутрішньою суперечністю, а не двома незалежними одне від одного проявами енергії руху. Простір - є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об'єкту або множини таких об'єктів, що займають різне положення в просторі. Час - є форма буття матерії, що виражає тривалість ЇЇ існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик і філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж об'єкту, який змінює свої властивості.