1.2. Причини і типи інфляції

Інфляційні процеси поділяють на два типи інфляції: відкрита і подавлена [5].

Відкрита інфляція характеризується: постійним підвищенням цін; дією механізму адаптивних інфляційних очікувань.

В економічній науці розрізняють інфляцію попиту й інфляцію витрат. У першому випадку інфляцію викликає надлишок грошей, доходів і попиту, в другому – зростання витрат на виробництво товарів та послуг. Розглянемо їх більш детально. Отже, відкрита інфляція має такі форми [5]:

1. Інфляція попиту – викликана підвищенням цін господарськими агентами у відповідь на зростаючий попит. Інфляція попиту пов’язана з дією монетарних факторів, насамперед з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попитом існуючої пропозиції товарів і послуг. Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб врівноважити попит і пропозицію. Покупці конкурують за обмежену пропозицію товарів, що призводить до зростання цін.

Слід зазначити, що покриття дефіциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емісії є одним з найважливіших чинників інфляції попиту, оскільки зростання пропозиції грошей збільшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, підвищує рівень цін.

Інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості. Її причинами виступають:

• розширення державних замовлень;

• зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

• з ростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок.

Рис.1.1 Інфляція попиту [5]

P – рівень цін, Q – реальний ВНП

На відрізку 1 існує стабільний рівень цін, але реальний обсяг виробництва нижчий за потенційний, а рівень безробіття високий. Якщо сукупні витрати зростатимуть до положення АD₂, то рівень цін буде зростати до досягнення повної зайнятості, обсяг виробництва зросте до Q₂, а безробіття знижується. Подальше підвищення сукупних витрат стає чисто інфляційним.

2. Інфляція пропозиції (витрат) – викликана підвищенням цін господарськими агентами для покриття більш високих очікуваних витрат, наприклад, підвищення мінімального рівня заробітної плати, або подорожчання паливно-енергетичних чи інших ресурсів, або зростання рівня оподаткування.

Інфляція витрат або інфляція пропозиції, спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін.

Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Зростання собівартості, що призводить до інфляції витрат, може бути викликано різними причинами, наприклад, нестачею або подорожчанням сировини, матеріалів, палива, праці.

Одним з джерел інфляції витрат є різкі порушення («шоки») пропозиції. Під різким порушенням пропозиції розуміється подія, зовнішня по відношенню до функціонування вітчизняної економічної системи (скажімо, підвищення цін на імпорт або несприятливі погодні умови), що збільшує очікуваний фірмами середній рівень цін на фактори виробництва.

Отже, основними причинами такої інфляції є:

• олігополістична практика ціноутворення та фінансова політика держави;

• зростання цін на сировину;

• боротьба профспілок за підвищення заробітної плати.

Зростання цін на сировину викличе підвищення цін на кінцевий товар і при визначеному загальному попиті можна буде купити лише частину продукту. Реальний обсяг виробництва скорочується, а безробіття зростає.

Рис.1.2 Інфляція пропозиції [5]

Під час відкритої інфляції в економіці виникає інфляційна спіраль „зарплата-ціни”, при якій підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що веде до подальшого зростання цін і ставок заробітної плати.

Другим типом інфляції є подавлена. Подавлена інфляція характеризується:

• тимчасовим заморожуванням цін та доходів;

• встановленням граничних цін на продукцію;

• тотальним адміністративним контролем за цінами.

Фактично інфляції не видно, але вона присутня і в будь-який момент часу може вийти з-під контролю.

Отже, інфляція є природним явищем для сучасної грошової системи. Вона виявляється у підвищенні загального рівня цін і може бути викликана різними причинами. Вплив інфляції на економічну систему переважно є негативним, тому потребує регулювання з боку держави.

Розділ 2

Особливості інфляційних процесів в Україні

2.1. Причини виникнення та аналіз інфляційних процесів в Україні під час переходу до ринкових відносин

Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі ринкового реформування виявилася інфляція. Не встигла Україна отримати свою незалежність, як вже стикнулася з проблемою, якої не знала до цієї пори. Адже при плановій економіці інфляція розвивається за іншими сценаріями, аніж при ринковій, та й проблеми інфляції вирішуються іншими методами.

Період 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств.

За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 року був найвищим у світі. Якщо в 1992 році її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 рік – у 103 рази. І хоча в 1994 році рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ і якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через відстрочення бюджетних виплат і небувале зростання заборгованості бюджету.

До числа інфляційних факторів, що мали місце протягом цих років, належать:

• надвисоке підняття цін на енергоносії та основні види сировини й матеріалів;

• збільшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емісії грошей;

• зростання безготівкового обігу як наслідок кредитування низькорентабельних та збиткових підприємств;

• монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що веде до диктаторського підвищення цін виробниками, оскільки споживачі позбавлені вибору і відсутній стимулюючий контроль за цінами.

Спочатку нашій економіці була властива інфляція витрат, оскільки випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля підвищення цін на власну продукцію починалася з палива та сировини. Періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції.

Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат дало поштовх до подальшого розвитку інфляційних процесів. При цьому типі інфляції зростання грошової маси є наслідком підвищення цін. Незважаючи на дедалі зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками (криза неплатежів) і для видачі зарплати. В результаті склалася типова інфляційна спіраль: зростання цін веде до збільшення витрат (і в тому числі – зарплати), яке вимагає збільшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цін. Таким чином, інфляція в Україні являє собою поєднання інфляції попиту та інфляції пропозиції, що значно ускладнює здійснення антиінфляційної політики.

До листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Україні в 37 тисяч разів. Водночас зі зростанням цін відбувалося падіння валютного курсу українського карбованця та падіння його купівельної спроможності.

Статистичні дані свідчать про те, як місяць у місяць розвивався інфляційний процес, і, відповідно, зростали середні оптові та роздрібні ціни. Це явище перетворилося на могутній каталізатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат і собівартості товарної продукції, що, в свою чергу, підштовхувало виробників до чергового підвищення цін. Оптові ціни особливо швидко зростали у паливній і хімічній промисловості, електроенергетиці, чорній металургії та машинобудуванні, а з роздрібних цим характеризувалися ціни на продукти харчування, які протягом багатьох десятиріч були штучно занижені й дотувалися з державного бюджету. Взагалі, раніше роздрібні ціни в Україні ніколи на зростали такими темпами, і це викликало справжній шок у основної маси населення. Випереджаюче зростання оптових цін руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні процеси. Водночас, хоча й повільніші, але теж досить бурхливі темпи зростання роздрібних цін руйнують соціальну сферу, пригнічують економічні інтереси людей до активної підприємницької та трудової діяльності, тобто діють у тому ж самому негативному напрямі.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможність більшості юридичних та фізичних осіб, не зважаючи на безперервне накачування грошового обігу дедалі більшою масою паперових грошей. За оцінкою Світового банку реконструкції і розвитку (СБРР), за 1992 рік неплатежі в Україні становили 40% усього її ВВП. У 1993 році обсяги неплатежів продовжували зростати, викликаючи різке скорочення і навіть припинення товарного виробництва на багатьох підприємствах.

Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом – емісією відповідної маси грошей. Загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 року досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разів перевищувало емісію за такий же період 1992 року. На протязі 1993 року монетарна маса збільшилася з 26 до 47,2 трильйони карбованців, тобто в 1,8 рази, ніж вона становила у попередньому році. Грошова емісія, як і ціни, швидко вийшла з-під належного державного контролю.

Грошові знаки (купоно-карбованці), випущені в Україні на початку 1992 року замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися. Бурхливе знецінення грошей підірвало виконання ними властивих їм ринкових функцій і, перш за все, - стимулюючої. З’їдаючи фонди нагромадження і споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку і трудову активність в країні.

Цінова та інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 року, у другому півріччі знову пішла вгору. До кінця 1993 року, коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. В листопаді уряд адміністративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку.

Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв’язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки, - зменшувалися. Тільки у 1993 році при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52%.

Після запровадження гривні її курс по відношенню до долара деякий час коливався в межах 1,8 грн. за долар США. Проте нова валюта виявилась не досить стійкою і введення її не змогло запобігти наступному витку інфляції. Вже скоро курс встановився на рівні 5 грн. за долар США і на цьому не зупинився. В 2000-2002 роках курс гривні закріпився з 5,43 до 5,34 грн. за долар США. Уряд разом з НБУ досягли щорічних темпів інфляції на рівні 7%. В 2003 році НБУ заморозив курс гривні на рівні 5,3 грн. за долар. Проте передвиборча кампанія у вересні-листопаді суттєво підірвала стабільність гривні та спричинила непередбачено високий розвиток темпів інфляції. Ціни на деякі продукти першої необхідності зросли на 20% і більше за останній квартал 2004 року. При цьому невиправдано зросли видатки з державного бюджету: підвищення пенсій, виплата минулих заборгованостей по зарплаті тощо. Ці видатки не були заплановані законом про бюджет на 2004 рік. Тому держава вдалася не тільки до міжнародних позик, але й до чергової емісії грошей, не підкріпленої товарною масою, і викликала тим самим інфляцію попиту.

Не зважаючи на розвиток демократичних процесів в Україні, проблема виникнення інфляції під час передвиборчих компаній постає так само гостро.