3. Історія екскурсійної справи в Галичині.

Національно-культурне відродж. на західноукр. землях спостеріг. впродовж 19 ст. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійсн. укр. студенти в Галичині. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький.

Чільне місце серед мандрівників посідають члени "Руської Трійці". У 1832 р. Яків Головацький ще за часів навчання у Львівському універі разом з І. Вагилевичем здійснив подорож до села Дзиків (нині Респ. Польща) на запрошення графа Яна Тарновського. В його бібліотеці вони дослідж. слов'янські й укр. рукописи, грамоти.

Влітку 1834 р. Я. Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та ін. міста Прикарпаття й Буковини. Восени того самого року подався пішки через Городок, Перемишль і Дуклю до Кошицької академії.

Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я. Головацький здійснив ще одну мандрівку, на цей раз - з Коломиї через Чорногори на Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину.

Пристрасним мандрівником був також Іван Вагилевич, один з найбільших авторитетів у галузі дослідження української історії. На основі зібраних матеріалів вивчав життя автохтонних корінних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів і лемків.

Постійно здійснював подорожі по краю Омелян Партацький. О. Партицький розробив маршрут для подорожі в околицях Львова: Рава-Руська - Домажир - Страдч - Шкло - Верещиця - Крехівський монастир - Глинське - Завадів.

Значну частину свого життя присвятив подорожам письменник Іван Нечуй-Левицький. Він бував у Варшаві, об'їхав значну частину польської території та Молдавії; крім українського Поділля, добре знав Волинь.

Особлива роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку. Здійснюючи ще в ранньому дитинстві мандрівки по Прикарпаттю й у Карпати, І. Франко збагнув велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення подорожей.

У 1883 р. І. Я. Франко організував "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу", згодом "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю". Результатом його постійних мандрівок стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів.

В розвитку туризму на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. був пріоритетним саме народознавчий аспект.

Варто простежити також історію становлення спортивного туризму на Прикарпатті.

На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство "Січ" було засноване в 1910 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо.

У 1911 р. виникло молодіжне товариство "Пласт", члени якого під час туристських походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництва тощо.

5. Поняття “екскурсія” та суть екскурсії.

Екскурсія – туристична послуга тривалістю до 24-х годин, у супроводі гіда-екскурсовода, за заздалегідь затвердженим маршрутом, яка задовольняє духовні, естетичні, інформаційні потреби туристів.

Структурними компонентами екскурсій є: екскурсовод – екскурсійний об'єкт – екскурсант. Екскурсію можна визнач. як спільну діяльн. екскурсовода та екскурсантів, спрямов. на вивчення в п-цесі пересув. визначеним маршрутом пам'яток природи, історії і к-ри, що спостеріг. в природних умовах чи у сховищах колекцій та експонатів.

Гід-екскурсовод – це особа, яка володіє фаховою інфою про кр. (місцевість) перебув., визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї кр. чи мовою іноз. туристів, яких приймають, або загальнозрозуміл. для них мовою надає екскурс.-інформаційні, організ. послуги учасникам туру в межах договору про надання тур. послуг.

Майже кожній екскурсії притаманні такі функції: пізнавальна, освітня, інформаційна, виховна, наукової пропаганди, організації культурного дозвілля та формування інтересів, розширення культурного кругозору тощо.

Проведення екскурсій не зводиться лише до передачі певної суми знань екскурсантам, а передб. їх злиття з наявними в туристів знаннями, із власним життєвим досвідом, формув. у них певних переконань. Перевага і сила методики екскурс. впливу поляг. у тому, що отримана відвідувачами під час екскурсії інформація у процесі засвоєння коригується, стає їхньою інтелектуальною власністю.

Іншою умовою ефективності екскурсії є достовірність інформації. Добір достовірних фактів – основа кожного екскурсійного матеріалу.

Таким чином, екскурсія одночасно вирішує дві головних функції: несе людям знання і виробляє особисте ставлення до отриманих знань, формує їх переконання.