1. Поняття екскурсійної справи.

Екскурсійна справа – важливий вид послуг, що надаються музеями та тур. фірмами. Осн. категорію екскурсантів місцевих музеїв становл. приїжджі відвідувачі – туристи. Екскурс. обслуг. може здійснюв. як окремий вид послуг, так і під час туру як складова програми обслуг. туристів. Екскурс. обслуг. туристів у пакеті тур-послуг повинно включ. організ. всіх видів екскурсій, відвідування музеїв, виставок, об'єктів соціального х-ру та ін. екскурсійних об'єктів, передбачених умовами тур. подорожі.

Х-рною рисою сучасного екскурс. туризму є тенденція до здійсн. автобусних подорожей та круїзів на далекі відстані з відвід. за 1 подорож відразу кількох країн.

Екскурсії як окремий різновид послуг можуть надаватися різним категоріям населення, як-от: місцеві жителі, відпочивальники, школярі, студенти, учасники конференцій, виставок, нарад, транзитні пасажири тощо.

Екскурсія – це наочний процес пізнання навкол. світу, його предметів і явищ, процес знайомства з особлив. природи, історії, побуту, визн. пам'ятками міста, регіону чи країни.

2. Історія екскурсійної справи в Україні.

Історія екскурсійної справи в Україні налічує понад 200 років. Процес становлення екскурсійної справи можна поділити на 9 етапів.

Перший етап припадає на другу половину 18 - першу половину 19 ст.

Другий етап (середина – кінець 19 ст.) відбувався в умовах пожвавлення суспільно-політичного руху, звернення інтелектуальних кіл до інтересів народу, його життя.

Третій етап (90-і рр. 19 ст. - 1918 р.). ознаменувався зародж. організаційних засад у розв. екскурс. руху. Велику роль у цей час відіграють перші краєзнавчо-тур. об'єднання, гуртки, клуби тощо. Особливою попул. на той час користув. спеціалізовані екскурсії - ботанічні, геологічні, археологічні. Інтерес до мандрівок та ескурсій виявляли й спортивні товариства.

Четвертий етап (1919-1927 рр.) деякі дослідники історії туризму називають "золотим десятиріччям" розвитку екскурсознавства і краєзнавства, тому що в цей час розгортався масовий науково-екскурсійний рух.

П'ятий етап (1928-1941 рр.). Цей період пов'яз. з утвор. перших радянських тур. організацій: УМПЕТ, ВАТ „Інтурист", Укртуре, Центральна дитяча екскурсійно-туристська станція, ТЕУ ІЦРПС, Об'єднане екскурсійне бюро НКО РСФРР, „Радтур".

Починається шостий етап (1946-1968 рр.), для якого характерні відбудова екскурсійних установ, зростання їхньої матеріально-технічної бази, розширення мережі екскурс. об'єктів. Екскурсійний матеріал доповнювався політичним змістом.

На допомогу гідам-перекладачам при проведенні екскурсій створювались методичні посібники, розроблялись методичні поради та рекомендації.

Сьомий етап (1969-1986 рр.) - це період посилення екскурс. роботи, що було викликано умовами суспільно-політичного життя України, в якому відбув. серйозні зміни. Послаблюється ізоляція Радянського Союзу і України в світі. В екскурсійних організаціях України розроблялись екскурсії, спрямовані на атеїстичне виховання населення, проводилися науково-практичні і методичні конференції.

Восьмий етап (1987-1990-і рр.). Цей період визнач. як перехідний. Екскурс. установи переходять на самофінансування та госпрозрахунок. З 1991 по 1996 рр. екскурс. справа переживала «велику руїну». Згодом з'явл. екскурсії про маловідомі або невідомі сторінки вітчизн. історії, такі як „Австрійський Львів", „Львів польського періоду". Інтерес викликають етнограф. екскурсії: „Вірмени у Львові" , „Національні громади Львова".

Наприкінці 90-х рр. XX - на початку XXI ст. (сучасний 9 етап) в Україні відбуваються певні зрушення і в сфері екскурсійної діяльності. Урізноманітнюються організаційні засади підготовки та підвищення кваліфікації екскурсоводів.