- •1.Формування ідей сталого розвитку. Перша конференція оон з навколишнього середовища (Стокгольм , 1972 р.).
- •2.Виникнення поняття «сталий розвиток» і формування його сучасної концепції. Діяльність Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку (комісія г.Х.Брундтланд). Доповідь г.Х.Брундтланд.
- •3. Конференція оон з навколишнього середовища і розвитку ( Ріо- де- Жанейро, 1992 р.) : підсумки, прийняті документи , значення .
- •4.Декларація оон з навколишнього середовища і розвитку . Основні принципи сталого розвитку .
- •5.«Цілі розвитку тисячоліття», прийняті Асамблеєю оон у. 2000 р.
- •6.Діяльність Римського клубу , групи Worldwatch, модель Леонтьєва.
- •7.Передумови формування засад сталого розвитку. Класична, неокласична та інституціальні школи.
- •8.Поняття про стійкий розвиток. Цілі, завдання стійкого розвитку.
- •9.Фактори ризику для стійкого розвитку.
- •10.Рівні забезпечення сталого розвитку.
- •11. Проблеми стійкого розвитку та напрями розв’язання проблем.
- •12.Принципи забезпечення ср (принцип екологічної республіки, триєдності часів, вічного колодязя, екологічних цілей, екологічної мотивації).
- •13.Глобальні екологічні проблеми людства. Специфіка для різних регіонів планети.
- •14.Класифікація природних факторів та процесів впливу на природу.
- •15.Міжнародне співробітництво з метою сталого розвитку (міжнародні угоди і конвенції щодо охорони атмосфери, Світового океану, переміщення шкідливих речовин та ін.).
- •16.Короткий огляд сучасних концепцій розвитку . Антропоцентризм. Екоцентризм.
- •17.Проблема перенаселеності . Демографічні кризи в історії людства.
- •18.Демографічний перехід , його етапи у країнах з різним ступенем економічного розвитку.
- •19.Основні параметри демографічного процесу , зростання чисельності населення у країнах з різним ступенем економічного розвитку.
- •20.Народонаселення , основні поняття . Управління демографічним процесом.
- •21.Паризька угода 2015 р. Щодо зміни клімату. Кліматична конференція у Марракеші у 2016 р., Марокко. Монреальський протокол.
- •22.Членство України у міжнародних угодах щодо охорони довкілля.
- •23.Повістка 2030 для сталого розвитку - саміті оон зі сталого розвитку (вересень, 2015).
- •24.Передумови і умови переходу країн до сталого розвитку . Проблеми переходу України до сталого розвитку.
- •25.Закономірності взаємовідносин людини і природи.
- •26.Закономірності природокористування
- •27.Закономірності охорони природи.
- •28.Проблема екологізації господарства
- •29.Екологодеструктивні впливи і, іі , ііі рівнів , їх характеристика
- •30.Екологічний моніторинг , його сутність і види.
- •31.Соціально-економічний моніторинг. Показники соціально-екологічного моніторингу.
- •32.Індикатори сталого розвитку , їх види , вимоги до індикаторів.
- •33.Групи критеріїв стійкого розвитку.
- •34.Основні індикатори сталого розвитку, їх характеристика
- •35.Моделі формування індикаторів стійкості
- •36.Індекс людського розвитку ( ілр ) . Індекс щасливої планети. Поняття про екологічний слід.
- •37.Глобалізація, позитивні та негативні наслідки.
- •38.Основні види порушення природного середовища , їх коротка характеристика.
- •39.Порушення рельєфу
- •40.Порушення водних екосистем
- •41.Порушення біоти
- •42.Порушення глобальної екосистеми Землі та вплив на людину
- •43.Поняття про біорізноманіття, його склад і рівні.
- •44.Закономірності біорізноманіття
- •45.Основні варіанти економічної оцінки біорізноманіття.
- •46.Рівні охорони біорізноманіття
- •47.Причини втрати біорізноманіття. Показники біорізноманіття в Україні.
- •48.Поняття про екологічний ризик. Моделювання і прогнозування екологічного ризику.
- •49.Управління екологічним ризиком для забезпечення сталого розвитку.
- •50.Характеристики стійкості систем.
- •51.Механізми зворотного зв’язку.
- •52.Мета, принципи, етапи і зміст екологічної освіти. Екологічна політика , екологічна стратегія , екологічна тактика. Базові напрямки екологічної політики.
- •53.Поняття про екомережу. Елементи екомережі. Досвід інших країн у створенні екомережі.
- •54.Екологічні конфлікти. Стадії та методи вирішення ек.
- •55.Класифікація ресурсних конфліктів. Ресурсна політика у забезпеченні сталого розвитку.
- •56.Характеристика основних енергетичних ресурсів. Геліоенергетика та вітрова енергетика у суспільстві сталого розвитку.
- •57.Сучасні тенденції в енерговиробництві та енергоспоживанні у Європі і світі.
- •58.Роль лісів у функціонуванні біосфери. Середня продуктивність різних типів лісів. Сучасні тенденції у сталому використанні лісових ресурсів.
- •59.Сучасний стан продовольчої проблеми на Землі і в окремих регіонах. Шляхи вирішення продовольчої проблеми.
- •60.“Зелена революція” та її наслідки.
56.Характеристика основних енергетичних ресурсів. Геліоенергетика та вітрова енергетика у суспільстві сталого розвитку.
У резюме Програми розвитку ООН обґрунтовано, що для успішного розв’язання проблеми енергозабезпечення й дотримання вимог сталого розвитку стратегія паливно-енергетичного комплексу має спиратися на: підвищення ефективності використання енергії, тобто створення й використання енергоефективних технологій, матеріалів, організації виробництва; широкомасштабне використання поновлюваних та інших нетрадиційних (для нашого часу) джерел енергії; створення та максимально ефективне використання нового покоління технологій спалювання органічних викопних видів палива.
Програма розвитку ООН прогнозує, що до 2050 року частка поновлюваних джерел у світовому балансі комерційної енергії становитиме 27—54%, тобто їх використання посяде першу або одну з чільних позицій в паливно-енергетичному балансі. У ряді країн Західної Європи (Норвегія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Данія) такі результати вже досягнуті, а в Німеччині вимагають 100% енергозабезпечення до 2050 року без АЕС, вугілля, нафти й природного газу.
Прогнози Світової енергетичної ради щодо можливих варіантів модернізації ПЕК засвідчують, що до 2100 року головними джерелами енергопостачання стануть АЕС та поновлювані джерела енергії, а частки нафти, природного газу та особливо вугілля будуть вкрай незначними.
Метою доктрини розвитку паливно-енергетичного комплексу Європейського Союзу до 2020 року є доведення в його паливно-енергетичному балансі частки технологій ви-користання енергії сонячного випромінювання до 41%, вітру — до 31% при зменшенні частки АЕС до 12%.
Сьогодні 48 економічно розвинених країн світу законодавчо підтримують розвиток відновлюваних джерел енергії, шукаючи альтернативи традиційному паливу. Загальні світові інвестиції у відновлювані енергетичні технології в 2005 році досягли 30 мільярдів доларів і складають майже четверту частину від усіх інвестицій, спрямованих на розвиток енергетичного сектору. У 2005 році понад 1,7 мільйона людей безпосередньо були зайняті в цій галузі. Ріст вітроенергетики в 2005 році склав 24%. На сьогодні частка цієї галузі у світовому виробництві енергії становить 1%, однак у деяких країнах на частку енергії, виробленої з вітру, припадає 20% і більше.
57.Сучасні тенденції в енерговиробництві та енергоспоживанні у Європі і світі.
У резюме Програми розвитку ООН обґрунтовано, що для успішного розв’язання проблеми енергозабезпечення й дотримання вимог сталого розвитку стратегія паливно-енергетичного комплексу має спиратися на: підвищення ефективності використання енергії, тобто створення й використання енергоефективних технологій, матеріалів, організації виробництва; широкомасштабне використання поновлюваних та інших нетрадиційних (для нашого часу) джерел енергії; створення та максимально ефективне використання нового покоління технологій спалювання органічних викопних видів палива.
Програма розвитку ООН прогнозує, що до 2050 року частка поновлюваних джерел у світовому балансі комерційної енергії становитиме 27—54%, тобто їх використання посяде першу або одну з чільних позицій в паливно-енергетичному балансі. У ряді країн Західної Європи (Норвегія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Данія) такі результати вже досягнуті, а в Німеччині вимагають 100% енергозабезпечення до 2050 року без АЕС, вугілля, нафти й природного газу.
Прогнози Світової енергетичної ради щодо можливих варіантів модернізації ПЕК засвідчують, що до 2100 року головними джерелами енергопостачання стануть АЕС та поновлювані джерела енергії, а частки нафти, природного газу та особливо вугілля будуть вкрай незначними.
Метою доктрини розвитку паливно-енергетичного комплексу Європейського Союзу до 2020 року є доведення в його паливно-енергетичному балансі частки технологій ви-користання енергії сонячного випромінювання до 41%, вітру — до 31% при зменшенні частки АЕС до 12%.
Сьогодні 48 економічно розвинених країн світу законодавчо підтримують розвиток відновлюваних джерел енергії, шукаючи альтернативи традиційному паливу. Загальні світові інвестиції у відновлювані енергетичні технології в 2005 році досягли 30 мільярдів доларів і складають майже четверту частину від усіх інвестицій, спрямованих на розвиток енергетичного сектору. У 2005 році понад 1,7 мільйона людей безпосередньо були зайняті в цій галузі. Ріст вітроенергетики в 2005 році склав 24%. На сьогодні частка цієї галузі у світовому виробництві енергії становить 1%, однак у деяких країнах на частку енергії, виробленої з вітру, припадає 20% і більше.
