49.Управління екологічним ризиком для забезпечення сталого розвитку.

Фактори екоризику можна поділити на неантропогенні – ті, які не залежать від людини, і антропогенні. Антропогенні фактори ризику поділяються на фактори пряямої дії і непрямої дії. Фактори непрямої дії обумовлені вторинними наслідками діяльності людини. Існує два можливих напрямки забезпечення стійкого розвитку люства: перший пов'язаний з консервуванням існуючого стану системи «людина – природа». При цьому стабілізується чисельність населення і форми антропогенного впливу на природу. Другий пов'язаний з прогресивними змінами суспільної системи (відповідаючи на кількісне зростання населення, людство має якісно змінювати свої продуктивні сили так, щоб питоме екодеструктивне навантаження на одиницю території не збільшувалося (а краще зменшувалося).

50.Характеристики стійкості систем.

Витривалість – це здатність системи зберігати свої функціональні особливості або можливість їх відновлення при відхиленні умов навколишнього середовища від оптимальни для системи умов.

Толерантність характеризує здатність приймати ті чи інші несприятливі параметри зовнішнього середовища.

Стійкість – це здатність системи зберігати за різних параметрів зовнішнього середовища свою структуру і функціональні особливості, достатні для діяльності.

Вразливість системи – ступінь нездатності протистояти зовнішнім діям.

Еластичність – це здатність відновлювати числові значення параметрів свого стану після зняття навантажень, що впливають на систему (здатність повертатися в колишній стан).

51.Механізми зворотного зв’язку.

Зворотний зв'язок – це наявність взаємозумовленості у функціонуванні розділених у просторі і (чи) у часі систем; це вплив системи у відповідь на зовнішній вплив. Наприклад, своєю поведінкою система може впливати на чинник, який діє на неї з боку навк. серед. (гасити, чи навпаки, підсилювати його). Цей чинник може бути механічна, теплова, електромагнітна, хімічна та інші види дії. Розрізняють позитивні і негативні зворотні зв’язки: перші підсилюють, а другі уповільнюють протікання процесів. Механізм негативного зворотного звязку забезпечує підтримання існуючого гомеостазу.

52.Мета, принципи, етапи і зміст екологічної освіти. Екологічна політика , екологічна стратегія , екологічна тактика. Базові напрямки екологічної політики.

Екологічна політика – це здіснювана економічним субєктом вищого рівня (держава, регіон, міждержавні обєднання) послідовність дій або система заходів, що визначають напрями природокористування і стан довкілля. Екологічна політика визначає екологічну спрямованість діяльності окремих складових господарського обєкта. Стратегія і тактика підпорядковуються реалізації політики, при цьому стратегія передбачає більш довгострокові, значні і важливі настанови, тактика бере до уваги короткострокові орієнтири. Екологічна тактика – це засоби та методи, лінія поведінки, що використовується в екологічній політиці для досягнення стратегічних цілей. Це більш деталізоване планування на коротші терміни. Базові напрямки екологічної політики: кінця труби, маловідходних технологій, підвищення ефективності, зміни стилю життя.