44.Закономірності біорізноманіття

Сучасні уявлення про біорізноманіття як основі стійкості співтовариств базуються на наступних принципах.

1.Принцип додатковості. У будь-яких спільнотах уживаються разом тільки ті види, які володіють різними екологічними нішами і, отже, доповнюють один одного у використанні ресурсів середовища.

2.Принцип взаємозамінності. Види організмів в тому чи іншому співтоваристві можуть бути замінені іншими, не порушуючи загального ходу кругообігу речовин і потоку енергії в екосистемі, якщо у них такі ж екологічні потреби.

3.Принцип взаєморегуляції. Для підтримки стійкості співтовариств важливі біотичні взаємодії і зв’язку між популяціями різних видів.

4.Принцип дублювання функцій. Найбільш багаті видами співтовариства більш стійкі. Чим більше видів рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів в співтоваристві, тим складніше і різноманітніше зв’язки між ними.

Знання про закономірності біорізноманіття спільнот мають не тільки теоретичне, а й прикладне значення. Вони потрібні для проведення екологічної реставрації порушених собществ, їх повернення до початкового стану. Це необхідно в тих випадках, коли спільнота не може саме пройти всі стадії сукцесіі. Людина допомагає такій спільноті: очищає грунт від речовин-забруднювачів, відновлює гідрологічний режим абіотичного середовища, висіває насіння типових для даного співтовариства видів трав, висаджує средообразующие породи дерев і чагарників, розселяє види комах, земноводних, плазунів, птахів, звірів і т. П. І співтовариство, підтримане людиною, відроджується.

45.Основні варіанти економічної оцінки біорізноманіття.

Згідно із загальноприйнятими теоретичними положеннями економічна цінність біорізноманіття визначається двома групами чинників: а) споживчою цінністю; б) неспоживчою цінністю.

Споживча цінність (use value) — це вартісна оцінка економічних вигод (приріст доходу, зниження економічних витрат, ін.) від використання різних функцій біорізноманіття.

Неспоживча цінність (non-use value) - це умовна економічна оцінка екологічних і соціальних функцій біорізноманіття, тобто пов’язаних з підтриманням цілісності екосистем і формуванням особистісної природи людини без урахування безпосередніх економічних ефектів. Неспоживчу цінність умовно можна поділити на два види: а) цінність існування або її пасивного використання (existence value); б) заповітну цінність, або цінність, яка передається наступним поколінням (bequest value).

Серед інших популярних методів непрямої оцінки можна назвати: • метод оцінки транспортних витрат (travel-cost method)', • метод вартісної оцінки спожитих екологічних благ (чисте повітря, мальовничий пейзаж, відсутність шуму від транспорту тощо) за різницею у вартості житла в різних районах, що відрізняються своєю екологічною чистотою, за різницею зарплати на екологічно чистих та забруднених підприємствах тощо. Такий метод називається гедоністичним ціноутворенням (hedonic pricing; hedone грецькою означає «задоволення, комфорт»).

46.Рівні охорони біорізноманіття

Збереження біорізноманітності — це складна, комплексна проблема. Вона пов'язана з цілою системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів,охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях.

Завдання щодо збереження біорізноманітності входять до глобальної концепції стратегії й тактики виживання людства. Це:

– планування й збалансоване використання земельних ресурсів;

– боротьба зі зменшенням площі лісів;

– невиснажливе використання природних екосистем;

– невиснажливе ведення сільського господарства;

– зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й повітря;

– раціональне використання ресурсів моря та ін.

Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, заповідна справа та біоконсервація.Заповідна справа — це теорія й практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманітності — популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об'єктів, що охороняються, та її площею. Серед заповідних територій найвищий ранг мають заповідники й національні природні парки (табл. 2. 2.), потім — заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам'ятки природи.Біоконсервація сьогодні розглядається як остання лінія захисту генетичної й видової біорізноманітності. Навіть у біосферних заповідниках з їхньою налагодженою й суворою системою охорони деградація біоти триває. Наприклад, у Карпатському біосферному заповіднику через кислотні дощі дедалі скорочуються популяції лишайників, занесених до Червоної книги.