22.Членство України у міжнародних угодах щодо охорони довкілля.

23.Повістка 2030 для сталого розвитку - саміті оон зі сталого розвитку (вересень, 2015).

Ціль 1. Побороти бідність у всьому світі та у всіх її проявах.Ціль 2. Побороти голод, покращити доступність та якість харчування, а також стимулювати стале сільське господарство.Ціль 3. Забезпечити підтримку здоров’я та поширення здорового способу життя для всіх людей, незалежно від вікуЦіль 4. Забезпечити всеохоплюючий та справедливий доступ до якісної освіти та поширювати можливості для навчання протягом всього життя.Ціль 5. Досягнути гендерної рівності та посилити права жінок та дівчатЦіль 6. Забезпечити доступність води та водоочищення, а також стале управління водними ресурсамиЦіль 7. Забезпечити можливість використання доступної, надійної, безпечної та сталої енергії для всіх мешканцівЦіль 8. Стимулювати стале та всеохоплююче економічне зростання, повну та продуктивну зайнятість і гідні умови праціЦіль 9. Збудувати стійку інфраструктуру, поширювати всеоховлюючу та сталу індустріалізацію та пришвидшити інноваціїЦіль 10. Зменшити нерівність всередині країн та між нимиЦіль 11. Зробити міста та інші поселення зручними, безпечними, стійкими та екологічно дружнімиЦіль 12. Забезпечити сталі практики споживання та виробництваЦіль 13. Вжити негайних дій для боротьби зі зміною клімату та її наслідкамиЦіль 14. Зберегти та стало використовувати ресурси океанів, морів та морських екосистем задля їх сталого розвиткуЦіль 15. Зберегти, відновити та сприяти сталому використанню наземних екосистем, сталому управлінню лісами, боротьбі з опустелюванням, зупинити деградацію земель і забезпечити їх відновлення, а також зупинити втрату біорізноманіттяЦіль 16. Сприяти сталому розвитку мирних та недискримінаційних спільнот, надавати рівний доступ до правосуддя та збудувати ефективні, підзвітні та рівні для всіх органи влади на всіх рівняхЦіль 17. Посилити можливості для досягнення сталого розвитку та активізувати міжнародну співпрацю в даному напрямі

24.Передумови і умови переходу країн до сталого розвитку . Проблеми переходу України до сталого розвитку.

Найпоширеніше на сьогодні визначення поняття «сталого розвитку» було запропоноване у 1987 р. у доповіді комісії Г.Х. Брундтланд «Наше спільне майбутнє», згідно з яким сталим є такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення і не перешкоджає можливості прийдешніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Він передбачає забезпечення високого рівня життя для нинішнього та наступних поколінь. Для реалізації завдань сталого розвитку необхідною є раціональність територіальної організації природокористування, що відповідає місцевим природним умовам та природно-ресурсному потенціалу території. Також важливою є паритетність використання природних ресурсів для сучасних і прийдешніх поколінь. Необхідно переорієнтувати та збалансувати галузеву і внутрігалузеву структури господарського комплексу у відповідності до нових соціальних і економічних умов. Сталий розвиток потребує формування ефективного виробництва в поєднанні із зміною структур споживання, в першу чергу - в промисловості, аграрному секторі, енергетиці. Це дозволить забезпечити економічне зростання при одночасному зменшенні витрат енергії, сировини і відходів. Формуванню основ сталого розвитку сприятиме стабільне енерго- та ресурсозбереження. Воно виступає як передумова пожвавлення і піднесення розвитку промисловості, механізм для ефективного та економного використання палива й енергії. Створення концепції сталого розвитку для економіки України є дуже актуальною проблемою, тому що хижацьке природокористування призвело до швидкої вичерпності корисних копалин, деградації більшості видів природних ресурсів внаслідок господарської діяльності, забруднення довкілля, що спричинило поглиблення екологічної кризи в Україні в кінці ХХ ст. Особлива складність ситуації заключається в тому, що екологічна криза поєдналася з трансформаційною кризою 90-х рр., а потім ще додалися депресивні явища в економіці внаслідок економічної кризи 2008-2009 рр. Необхідність розробки національної стратегії сталого розвитку полягала не тільки в потребі запровадити принципово нову екологічну політику, але і у необхідності якісно нового підходу до розвитку людського потенціалу України. Адже на початку ХХІ ст. демографічні процеси в Україні все більше набувають ознак національної катастрофи. Відсутність довгострокової стратегії розвитку не дозволяє сконцентрувати ресурси і розв’язати проблеми впровадження ресурсоощадних технологій та раціонального природокористування.