15. Розвиток вітчизняної дошкільної педагогіки у другій половині XX ст.

Істотний вплив на розвиток дошкільної педагогіки у цей період мали праці психологів Льва Виготського (1896-1934), Олександра Запорожця (1905—1981), Г. Костюка, Дмитра Ніколенка (1899—1993), які зосереджувалися на особливостях розвитку дітей дошкільного віку та ролі ви­ховання.

Вітчизняна дошкільна педагогіка розвивалася під впливом праць видатного педагога В. Сухомлинського, який дошкільне дитинство вважав періодом життя, що великою мірою визначає майбутнє людини. У процесі ви­ховання дитини дошкільного віку педагог повинен бачи­ти і відчувати дитячу душу. Розглядаючи педагогічні проблеми з дитиноцентричних позицій, вважаючи дитину найвищою соціальною цін­ністю, В. Сухомлинський важливу роль відводив особис­тості педагога, його вмінню бачити найцінніше, що є у сві­ті — людину. Визнання «рівноцінності» особистостей педагога і ди­тини в педагогіці передбачає гуманізацію системи навчан­ня і виховання, емпатійне ставлення до дітей, уміння від­чувати і розуміти їхній внутрішній світ, діяти на основі гу­маністичних засобів і методів виховання.

У 1959 р. було створено новий тип дошкільного закла­ду — ясла-садок, що забезпечував виховання дитини від народження до 7-ми років. Відповідно до цього була роз­роблена нова єдина програма виховання дітей переддошкільного і дошкільного віку (1962).

У 1960 р. у системі Академії педагогічних наук СРСР було засновано Науково-дослідний інститут дошкільного виховання, який очолив український психолог О. Запоро­жець (1905—1981).

У 1975 р. впроваджено нову «Програму та методичні настанови виховання дітей у до­шкільних закладах», яку в 1986 р. було змінено «Програ­мою навчання і виховання в дитячому садку». Вітчизняні вчені активно працювали над проблемами психологічнім розвитку, фізичного, розумового, морального, трудової-естетичного виховання дітей дошкільного віку. Значний внесок у розробку актуальних проблем дошкільної педагогіки зробила лабораторія дошкільного виховання Науково-дослідного інституту педагогіки України та кафедри дошкільної педагогіки Київського державного педагогічного інституту (нині Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова).

У 80-ті роки багато прихильників здобула ідея педагогіки співробітництва як прагнення педагога бути однодумцем дитини. Одним із лідерів цього напряму був Амонашвілі. На початку 90-х років XX ст. у системі дошкільної освіти відбулися значні зміни: скорочено кількість дошкільних закладів, засновано нові їх типи, розроблено альтернативні програми виховання дітей. Нові соціально-політичні реалії потребували внесення суттєвих коректив у концепцію дошкільного виховання в Україні, розгортання її на суверенному праві кожного народу дбати про своє майбут­нє. Ця концепція передбачає:

— формування гармонійно розвиненої особистості, на­діленої національною свідомістю, гідністю, прагненням зберігати і примножувати національну культуру;

— прищеплення загальнолюдських морально-етичних цінностей;

— незалежність навчально-виховного процесу від пар­тійного, релігійного спрямування;

— гармонійне поєднання родинного і суспільного вихо­вання;

— відповідність організації, структури і змісту вихов­ної системи досягненням етнопедагогіки;

— збереження національної психології, генотипу нації;

— відродження національної культури;

— оволодіння рідною мовою;

— ознайомлення з історією рідного народу як джере­лом духовності й мудрості;

— розкриття географічних особливостей як багатства рідного краю.