80. Охарактеризуйте цілі та методи зовнішньої політики держави

Найголовнішіми цілями зовнішньої політики є:

1. Національна безпека – стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози.

2. Збільшення сили держави – покращення її економічного, політичного, воєнного, інтелектуального і морального потенціалу.

Одним із вирішальних чинників є авторитет держави, для якого найважливішим є професіоналізм зовнішньої політики.

3. Зростання престижу держави і зміцнення міжнародних позицій. Умовою реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно взаємопов'язані.

Так, престиж і міжнародні позиції держави безпосередньо залежать від її сили. Сила й безпека держави значною мірою визначаються її міжнародними позиціями.

Важливе значення для досягнення цілей зовнішньої політики мають засоби її здійснення. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на політичні, економічні та ідеологічні.

Політичні засоби охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин — від традиційних форм дипломатії (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби можуть використовуватись у формі переговорів, зустрічей, участі в міжнародних організаціях тощо.

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики складають воєнні засоби, основними з яких є війна і воєнний тиск. Формами воєнного тиску можуть бути маневри, навчання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.

Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. Економічний потенціал є особливо важливим засобом зовнішньої політику, оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави в міжнародних відносинах. Держава з потужним економічним потенціалом займає впливові позиції у світі.

До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських засобів зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які використовуються державою у відносинах з іншими державами передусім з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу даної держави. З цією метою в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри, влаштовуються різноманітні виставки, презентації тощо.

81. Розкрийте зміст чотирьох типів зовнішньої політики – месіонерської, ліберальної, пацифістської, тоталітарної,

на думку Й. Беллерса, формуються чотири типи зовнішньої політики:

1.Місіонерська політика визначається нормативними цілями та дезінтегративними методами. Держава прагне нав'язати іншим державам певні правила поведінки, власні моральні, ідеологічні чи релігійні цінності, власний суспільний устрій тощо. У разі будь-якого спротиву з боку об'єкта дій вона схильна до тиску, шантажу, погроз, збройного насильства та інтервенції.

2.Ліберальна політика формується на перетині анархістських цілей та інтегративних методів. її змістом є намагання держави зберегти власну свободу дій, не допустити впливу з боку інших держав, послуговуючись дипломатичними засобами. Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи ), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

3.Пацифістська політика виникає на перетині нормативних цілей та інтегративних методів. Вона спрямована на запровадження міжнародного порядку, але принципово заперечує у взаємодіях держав будь-які силові засоби. Ідеологія осуду будь-якої війни, відмови від неї як інструменту зовнішньої політики. Пацифізм засуджує всіляку війну в будь-якій формі, заперечуючи доцільність будь-яких воєн.Представники цієї ідеології, які стоять на позиції морального осуду усяких війн і наполягають на необхідності мирного вирішення конфліктів між державами і народами, називаються пацифістами.

4. Тоталітарна політика випливає з анархістських цілей та пов'язана зі застосуванням дезінтегративних методів. Вона жорстока та безоглядна, оскільки держави послідовно відкидають будь-який міжнародний порядок і не зупиняються перед застосуванням сили для досягнення мети. Тоталітаризмом вважається політичне панування, яке вимагає необмеженого керування підлеглими і їхнє повне підкорення поставленим згори політичним цілям. Примусова уніфікація і невпинна жорстокість тоталітарної влади зазвичай обґрунтовується внутрішніми або зовнішніми загрозами існуванню держави.

82.Охарактеризуйте стани міжнародних політичних відносин: стан мирного співіснування; стан конфронтації; стан конфлікту.

1.Стан мирного співіснування — ситуація глобального партнерства між провідними державами, коли кожна з них бере участь у взаємовигідному співробітництві або не протиставляється іншій (чи іншим). тип стосунків між державами з різним суспільним устроєм, який передбачає: відмова від війни як засобу вирішення спірних питань між державами, дозвіл їх шляхом переговорів; рівноправ'я, взаєморозуміння і довіра між державами, облік інтересів один одного: невтручання у внутрішні справи, визнання за кожним народом права вільно обирати своїх соціально-економічної і політичної буд; строга пошана суверенітету і територіальної цілісності всіх країн; розвиток економічного і культурного співробітництва на основі повної рівності і взаємної вигоди. Політика, направлена на встановлення і розвиток такого типа стосунків між державами, називається політикою М. с. Вона покликана витіснити з міжнародного життя стосунки панування і підпорядкування, затвердити загальнодемократичні норми, попранниє імперіалізмом.

2.Стан конфронтації — глобальна політична ситуація, в якій провідні держави світу протистоять одна одній. їхня політика, до якої змушені достосовуватись інші держави світу, побудована на взаємному залякуванні та виражається низкою локальних конфліктів, що відбуваються на периферії міжнародної системи.

3.Стан конфлікту — ситуація, в якій провідні світові держави переходять від протистояння до відкритої (також і збройної) боротьби.

83. Охарактеризуйте три найважливіші типи міждержавних військових відносини: партнерські, домінантні, ворожі.

Зовнішня політика держав у міжнародному середовищі здійснюється за допомогою дипломатії або воєнної сили. Абсолютна більшість держав світу утримує та постійно вдосконалює значні й досить добре оснащені збройні сили. Збройні сили є не лише гарантом суверенітету та територіальної цілісності держав, а й потужним чинником політичного тиску (що здійснюється, зазвичай, дипломатичними каналами), визначником ступеня престижу та місця й ролі держав у міжнародній системі. Розвиток збройних сил і зміцнення воєнної сили держави, як справедливо наголошував Р. Руммель, є способом досить швидкого посилення ролі держави У міжнародній системі.

У міждержавних військових відносинах можна виокремити три найважливіші типи: партнерські, домінантні, ворожі. 1. Партнерські відносини здійснюються між приблизно рівноцінними у воєнному плані державами. Мається на увазі, що кожна з них у змозі самостійно захистити власний суверенітет. Вони можуть мати союзницький характер, коли сторони взаємно гарантують воєнну підтримку в разі агресії проти однієї з них. Яскравим відображенням колективних відносин такого типу є діяльність Організації Північно-Атлантичного Договору (НАТО). У ст. 5 Північно-Атлантичного пакту, на підставі якого діє ця міжнародна організація, стверджується, що "...збройний напад проти однієї чи декількох з них (сторін договору. — Прим, авт.) в Європі чи Північній Америці, розглядатиметься як напад, спрямований проти всіх сторін договору, і вони погоджуються з тим, що якщо такий збройний напад відбудеться, кожна з них, у порядку реалізації права на індивідуальну та колективну самооборону, визнаного ст. 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть стороні чи сторонам, які зазнали нападу, допомогу, ...включаючи застосування збройної сили"1. Військове партнерство відбувається і поза структурами міжнародних воєнно-політичних організацій, особливо щодо участі низки держав світу в миротворчих операціях ООН, спрямованих на припинення і розв'язання збройних конфліктів. 2. Домінантні відносини у військовій сфері здійснюються між державами тоді, коли одна з них настільки слабка, що не в змозі самостійно захистити власний суверенітет. Домінантні відносини можуть мати характер: а)протекціоністський — пов'язаний зі збройним захистом слабшого партнера, що зазвичай здійснюється на його прохання; б)силовий — визначається військовою присутністю у найважливіших районах слабшої держави, що має на меті примусити її політичне керівництво до певних дій або ж бездіяльності; в)окупаційний — полягає у повному зайнятті збройними силами сильнішою державою території слабшої, щоб встановити повний контроль за діями її політичного керівництва, позбавити його самостійності як у міжнародних відносинах, так і у внутрішніх справах. 3. Ворожі відносини виникають між державами тоді, коли вони намагаються реалізувати діаметрально протилежні інтереси та схильні послуговуватись збройними силами. Якщо держави лише погрожують одна одній, але не вдаються до збройної боротьби, їхні відносини мають характер конфронтації. їх маргінальна боротьба за поліпшення своїх стратегічних позицій та гонка озброєнь є відносинами, за своїм змістом, суперницькими. Лише тоді, коли держави схильні до безкомпромісної збройної боротьби між собою, що випливає з їх абсолютного несприй-няття факту існування одна одної, такі відносини набувають антагоністичного характеру. 

84. Розкрийте зміст категорій «міжнародна політика», «зовнішня політика держав світу», «зовнішньополітичні відносини». Порівняйте їх. У чому вбачаєте відмінності?

Міжнародна політика - це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними і політичними силами й організаціям, що діють на світовій арені. Суб'єктами світової політики виступають держави, міжнародні об'єднання, політичні партія і рухи і т.п. Цей термін відображає взаємодію всіх політичних сил в глобальному масштабі при рішенні питань забезпечення загального миру, безпеки, рівної для всіх прав і можливостей вільного розвитку і т.д.

Зо́внішня полі́тика — сукупність відносин держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Найважливіший засіб ведення зовнішньої політики — дипломатія. Зовнішня політика у багатьох країнах світу має назву Міністерство закордонних справ. Очолює його міністр закордонних справ Зовнішня політика держави може трактуватись як загальний курс та діяльність її політичного керівництва у міжнародних відносинах, спрямовані на реалізацію визначених ним інтересів та цілей через систему інтеракцій з іншими суб'єктами міжнародних відносин.

Зовнішьнополітичні відосини – не знайшла, в принципі самі можем подумати.

85. те саме що у 82.

1.Стан мирного співіснування — ситуація глобального партнерства між провідними державами, коли кожна з них бере участь у взаємовигідному співробітництві або не протиставляється іншій (чи іншим). тип стосунків між державами з різним суспільним устроєм, який передбачає: відмова від війни як засобу вирішення спірних питань між державами, дозвіл їх шляхом переговорів; рівноправ'я, взаєморозуміння і довіра між державами, облік інтересів один одного: невтручання у внутрішні справи, визнання за кожним народом права вільно обирати своїх соціально-економічної і політичної буд; строга пошана суверенітету і територіальної цілісності всіх країн; розвиток економічного і культурного співробітництва на основі повної рівності і взаємної вигоди. Політика, направлена на встановлення і розвиток такого типа стосунків між державами, називається політикою М. с. Вона покликана витіснити з міжнародного життя стосунки панування і підпорядкування, затвердити загальнодемократичні норми, попранниє імперіалізмом.

2.Стан конфронтації — глобальна політична ситуація, в якій провідні держави світу протистоять одна одній. їхня політика, до якої змушені достосовуватись інші держави світу, побудована на взаємному залякуванні та виражається низкою локальних конфліктів, що відбуваються на периферії міжнародної системи.

3.Стан конфлікту — ситуація, в якій провідні світові держави переходять від протистояння до відкритої (також і збройної) боротьби.