3. Виникнення уяви у ранньому дитинстві

Передумовами уяви є уявлення, які виникають на 2-му році життя. Півторарічний малюк впізнає зображене на малюнку, переживає бурхливі позитивні емоції відповідно до змісту зображеного. Малюнок, як відомо, ніколи не бу­ває точною копією об'єкта, зафіксованого у минулому дос­віді, він відображає дійсність узагальнено, виокремлюючи в ній найсуттєвіше. Сприйняти зображене на ньому допо­магає уява. У цьому пізнаванні малюк ще не створює нічо­го нового, його уява є пасивним процесом.

Становлення механізмів уявлення, відтворення обра­зів, уміння слухати і відгукуватися на зміст повідомлення відбувається через розвиток розуміння мовлення дорос­лих, фольклору, невеликих літературних творів. Свідчен­ням того, що дитина уявляє передані в мовленні події, є її зосередженість та адекватні емоції.

Уява зароджується наприкінці раннього віку. Про пер­ші її прояви у 2,5—3 роки можна зробити висновки з огля­ду на уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Саме в цей період вона починає доповнювати, замінювати реальні предмети і дії уявними, називати їх.

Перші наслідувальні ігри, які виникають на 2-му році життя, ще не містять елементів уяви. Якщо дитина «їсть» порожньою ложкою, то ця дія обумовлюється конкретною ситуацією, в яку вона включена на той момент. Вона засво­ює функцію предмета, дію з ним і повторює її.

Розвиток початкових форм уяви у ранньому віці пов'язаний з узагальненістю ігрових дій та ігрових пред­метів, а також появою у репертуарі ігрових дій замінюван­ня. Малюк не зразу відгукується на замінники, які пропо­нує дорослий, а грається тільки з реальними іграшками. Унаслідок засвоєння мовлення в його грі з'являються пер­ші самостійні замінювання, яким він спочатку дає реальні назви (використовує паличку замість ложки, але називає паличкою) або ігрові в поєднанні з реальними (називає її одночасно паличкою, ложкою), а потім тільки ігрові (діє з паличкою, як з ложкою, і називає її ложкою).

До закінчення раннього віку виникає новий спосіб дії з предметами-замінниками, повноцінне використання замі­щень. Діти вводять у гру свої оригінальні заміщення, у їх діях зароджуються творчі елементи. На основі інтересу до нового виду активності вони швидко починають відступа­ти від заданих дорослим зразків дій, вносять у них свої ню­анси, апробують різні схеми їх виконання, а також вико­нують самостійні ігрові дії. Однак їх уява має репродук­тивний (відтворювальний), мимовільний (виникає без свідомо поставленої мети) характер.

Отже, уява в ранньому віці ще розвинена слабо, вимагає зовнішньої опори на предмети та їх ознаки, пов'язана із зов­нішніми діями, з оперуванням предметами, їх обігруванням, з мовленням (словами, які позначають дії і предмети).

4. Передумови формування особистості у ранньому дитинстві

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки «Я сам», коли з'являється усвідом­лення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розріз­няє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляю­чи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчу­ває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються меха­нізми саморегуляції.

Психологічна характеристика поведінки дитини раннього віку

Дітям раннього віку значною мірою властиві безпосе­редність, імпульсивність поведінки, вони діють під впли­вом почуттів і бажань, не усвідомлюючи їх, не виокремлюючи головного. Для них важливо те, що турбує їх саме на цей час. Ці почуття і бажання породжуються насамперед тим, що безпосередньо оточує дитину, впадає їй в очі. Тому її поведінка цілком залежить від зовнішніх обставин. Пос­тупово вона оволодіває правилами поведінки, вчиться під­порядковувати свої бажання обставинам, контролювати свої і чужі вчинки.

Особливу роль у житті переддошкільника відіграють почуття, які є спонукальною силою, мотивами поведінки. На фоні гарного настрою краще утворюються умовні реф­лекси, успішніше формуються вміння і навички. Позитив­ні емоції активізують фізіологічні процеси в організмі, не­гативні — пригнічують їх. У дітей раннього віку проявля­ється широка гама почуттів: любов і прихильність до близьких людей, зніяковілість стосовно навколишніх, зас­мучення при невдачі, страх тощо.

Емоційний стан дитини у перші роки життя дуже нес­тійкий. Вона легко переходить від плачу до сміху, і навпа­ки, тому її неважко заспокоїти. Почуття спонукають дити­ну до вчинків і у них закріплюються. Віддавши іграшку молодшому, поділившись з іншою дитиною солодощами, вона вчиться бути доброю. Дуже рано у неї проявляється здатність до співпереживання.

У немовлячому віці починають формуватися любов, сим­патія до близьких людей — мами, тата, братика, сестрички, бабусі, дідуся. У ранньому дитинстві вони набувають нових форм. Дитина намагається отримати від дорослого похвалу, засмучується, якщо нею незадоволені. Приблизно із середи­ни 2-го року життя, якщо вона спілкується з іншими діть­ми, з'являється почуття симпатії, яке виявляється у спів­чутті, допомозі, бажанні поділитися солодощами, іграшка­ми. Діти легко переймаються почуттями інших: якщо заплакала одна дитина, цей плач підхоплює й решта дітей.

Одним із найважливіших джерел почуттів півтораріч­ної дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, зао­хочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.

Дещо пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують очікувань дорослих, засуджуються ними. Найчастіше їй соромно, якщо вона неправильно вимовляє слова, помиля­ється, розповідаючи віршик, тощо. Однак поступово дити­на починає соромитися несхвалених дорослими вчинків, коли їй спеціально вказують на них.

Дитина вчиться оцінювати свої і чужі вчинки, однак свідомо управляти поведінкою їй ще важко. Особливо не­легко втриматися від негайного задоволення бажання (з'їсти цукерку), виконати непривабливу дію на пропози­цію дорослого (прибрати іграшки). 2—3-річні діти вже вибірково ставляться одне до одного: частіше граються з одним і тим самим однолітком, помічають, якщо хтось із них не прийшов до дошкільного закладу. Свої емоції во­ни проявляють не лише щодо людей, а й щодо іграшок, тварин.

До старших дітей вони ставляться шанобливо, з радістю відгукуються на їхнє запрошення гратися, до молодших — ставляться доброзичливо, піклуються про них, беруть під опіку.

Розвиток емоційної сфери дитини, багатство і різнома­нітність почуттів, які виникають стосовно до інших лю­дей, є суттєвою передумовою формування особистості.