Тема: Вікова періодизація. Основні підходи та критерії вікової періодизації.

1. Поняття про періоди розвитку та вікову періодизацію

2. Підходи до вирішення проблеми вікової періодизації.

3. Роль діяльності у психологічному розвитку дитини. Поняття провідної діяльності

4. Рушійні сили розвитку психіки

5. Деякі вікові періодизації психічного розвитку в ХІХ-ХХІ ст.

Література: Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001.

Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Гамезо и др. – М., 1984.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. Посібник. – К.: Академвидав, 2005, - 300с.

Поліщук В.М. Вікова та педагогічна психологія: Навч.-метод. Посібник. – Суми:ВТД «Універсальна книга», 2007. – 330 с.

Крайг Г. Психология развития. – СПб., 2000. 

1. Поняття про періоди розвитку та вікову періодизацію. У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохі­мічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є пев­ними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні зако­ни розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці. Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.

Визначити межі вікових періодів досить складно, ос­кільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлен­ня вікового періоду (інтенсивність росту, ступінь розвитку нервової системи тощо). Крім того, за основу вікової періо­дизації не може бути взятий один критерій.

Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також конкретною соціально-пси­хологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток осо­бистості.

Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний.

Під впливом суспільних вимог до навчання й виховання молодого покоління визначний чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670) обґрунтував принцип «природовідповідності» процесу навчання, обстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості, зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її — особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.

На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.

Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер.

Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періо­ду є наявність кризи.

Криза (грец. krisis — рішення, перелом) — нормативний, неста­більний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетворення­ми у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).

Традиційно психологія описувала кризи як різко нега­тивні процеси відмирання і згортання, розпаду і розкладу сформованого на минулому ступені, зниження темпу розвитку, підвищення вразливості, внутрішньої нестійкості, як найнебезпечніші та складні періоди, що потребують особливої уваги. Однак, за словами Л. Виготського, «негативний зміст розвитку у ці періоди є тільки зворотною або тіньовою стороною позитивних змін особистості, що складають основний зміст критичного віку», адже старе руйнується лише настільки, наскільки це необхідно для розвитку нового. Отже, у переломні періоди основне зна­чення мають глобальні позитивні перебудови у системі особистості.

Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї — виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

2. Підходи до вирішення проблеми вікової періодизації.

Л. С. Виготський зазначає, що від правильного вирішення проблеми вікової періодизації залежить стратегія побудови систе­ми виховання і навчання підростаючого покоління. Поняття віку має відносне значення. Вік - якісно особливий етап психічного розвитку, який характеризується значною кількістю змін, які становлять у сукупності своєрідність структури особистості на даному етапі її розвитку.

Існує три підходи до проблеми вікової періодизації.

Для першого підходу характерним є побудова вікової періодизації на основі зовнішнього, не пов'язаного із самим про­цесом розвитку, критерію.

За В. Штерном, процес індивідуального розвитку дитини бу­дується відповідно до основних періодів біологічної еволюції та історичного розвитку людства (перші місяці - стадія ссавців, друге півріччя - стадія мавпи, потім - розвиток первісних народів, вступ до школи - засвоєння людської культури в дусі античності тощо).

За Ране Заззо, етапи дитинства збігаються зі ступенями си­стеми виховання і навчання дітей (раннє дитинство, дошкільний вік, початкова освіта, стадія навчання в середній школі тощо).

За П. П. Блонським, основним критерієм вікової періоди­зації є поява і зміна зубів (беззубе дитинство, дитинство молоч­них зубів, дитинство постійних зубів).

Для другого підходу характерне використання не зовнішнього, а внутрішнього критерію вікової періодизації. Цим критерієм стає одна зі сторін розвитку.

За 3. Фрейдом, основний критерій - сексуальний розвиток.

Для третього підходу характерне виділення періодів психічного розвитку дитини на основі істотних особливостей цьо­го розвитку (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін). Автори викорис­товують три основні критерії вікової періодизації:

1) соціальну ситуацію розвитку;

2) провідну діяльність;

3) центральне вікове утворення.

Перше запитання, на яке варто дати відповідь, вивчаючи ди­наміку будь-якого віку, - зазначає Л.С.Виготський, - це запитан­ня про суть соціальної ситуації розвитку. Соціальна ситуація роз­витку - своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині та неповторні взаємини між дитиною і навколишньою дійсністю, насамперед за все соціальною.

Новоутворення - це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішньо­го і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для наступного етапу розвитку - центральне. Ті новоутворення, які безпосередньо пов'язані з основним, назива­ються центральними лініями розвитку в певний вік.

Перебудова соціальної ситуації розвитку під впливом ново­утворень, що виникають у свідомості дитини, - суть і зміст кри­тичних періодів.

Д. Б. Ельконін стверджує, що не можна здійснювати періодизацію за однією ознакою. Він виділяє основні принципи побудови вікової періодизації. Зокрема, вказує на те, що варто враховувати закономірності розвитку психіки. Розвиток - це внутрішньо детермінований, діалектично суперечливий цілеспря­мований процес, де "плавні" еволюційні періоди змінюються «стрибками». Відповідно вікова періодизація повинна базуватися на конкретно-історичному розумінні розвитку людства. Виявлення переломних критичних точок, пошук внутрішніх протиріч, врахування особливостей чергування критичних періодів і стабільних - усе це важливо для побудови вікової періодизації. Межами віку є кризи. В психічному розвитку можна виділити епохи, стадії, фази.

Г. С. Костюк вказує на те, що онтогенез має періодичний і стадіальний характер. Визначаючи періоди психічного розвитку дитини, потрібно брати до уваги всі її сторони в єдності: змістову, операційну, мотиваційну. При переході від одного ступеня роз­витку до другого перебудовується вся структура віку. Кожен вік має специфічну, єдину структуру. Динаміка розвитку - су­купність законів, які визначають період виникнення, зміни струк­турних новоутворень.

Стадії не просто йдуть одна за одною. Досягнення поперед­ньої стадії включаються в наступну і використовуються в нових функціональних ансамблях, складніших взаємовідносинах особи­стості із суспільним середовищем.

Д.Б. Ельконін запропо­нував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

Кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді.

Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11 — 12 років), юнацька криза.

Прийнята у психології періодизація Виготського — Ельконіна має у своїй основі критерій провідної діяльнос­ті (предметно-маніпулятивна діяльність, гра, навчальна діяльність, спілкування та ін.). Однак психологічні дослі­дження останніх років дають підставу вважати, що прин­цип, за яким основним критерієм періодизації є провідна діяльність, дещо абсолютизований, за його межами зали­шились інші види діяльності, які можуть бути провідни­ми (у структурі навчальної діяльності: спортивна, худож­ня, музична, ігрова тощо) або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності осо­бистості.

У віковій і педагогічній психології використовують та­ку періодизацію вікового розвитку: 1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.

2. Натальний період — пологи.

3. Період новонародженості — від народження до 2 мі­сяців.

4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.

5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік — від 3 до 6-7 років. Його поділя­ють на:

— молодший дошкільний вік — 4-й рік;

— середній дошкільний вік — 5-й рік;

— старший дошкільний вік — 6-7-й рік.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6-7 до 10-11 років).

8. Дорослішання:

— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 ро­ків) у хлопчиків;

— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 кла­си (від 15/16 до 17/18 років);

— зріла юність — від 18 до 20 років.

9. Дорослість:

— рання дорослість — від 20 до 40 років;

— зріла дорослість — від 40 до 60 років.

10. Старість — після 60 років.

У межах кожного вікового періоду спостерігаються ве­ликі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.

Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребу­ють уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чин­никами.