3. Вплив уражаючих факторів надзвичайних ситуацій на людину

Медична характеристика ураження людей від дії стихійного ли­ха, виробничих аварій і катастроф, уражаючих факторів зброї масо­вого ураження. Основними уражаючими факторами, які виникають під час техногенних катастроф, є механічні, хімічні, радіаційні, термічні впливи на людський організм.

До механічних факторів, що завжди виникають при транспортних катастрофах, аваріях на виробничих об’єктах, належать:

• вибухова хвиля, що чинить безпосередню дію на тіло людини;

• вторинні снаряди, які утворюються в результаті руйнування удар­ною хвилею об’єктів зовнішнього середовища;

• відкидання з наступним падінням людини;

• притиснення зруйнованими конструкціями будинків;

• обвали.

Хімічні фактори — це сильнодіючі отруйні речовини, промислові отрути й інші так звані аварійні хімічно небезпечні речовини, що потрап­ляють в атмосферу, воду, продукти харчування, впливаючи на організм людини через органи дихання, шкірні покриви, шлунково-кишковий тракт. Ці ураження розвиваються при аваріях на хімічних підприємствах.

Радіаційні ураження розвиваються внаслідок аварій на радіаційно-небезпечних об’єктах (об’єкти, що використовують ядерне пальне і радіоактивні ізотопи). У результаті аварійних викидів радіонукліди потрапля­ють у навколишнє середовище, викликаючи в людини гостру і хронічну променеву хворобу, променеві опіки шкіри, ураження внутрішніх органів при впливі радіоактивних речовин через дихальні шляхи і травну систему.

Термічні фактори передбачають вплив як високих, так і низьких те­мператур. Пожежі й світлове випромінювання викликають термічні опіки, загальне перегрівання організму. Низькі температури обумовлюють зага­льне переохолодження організму і відмороження.

До категорії біологічних факторів відносяться і бактеріологічні — бактеріальні засоби, токсини тощо. Поширення бактерій і їхніх токсинів у навколишнє середовище можливо під час аварій на об’єктах, які вироб­ляють бактеріальні засоби. Це може призвести до ризику виникнення епі­демій.

Вражаючі фактори техногенних катастроф можуть впливати на різні органи і системи організму миттєво або протягом деякого часу. При цьо­му ймовірні поєднані, множинні й комбіновані ураження організму. При одночасному впливі декількох уражаючих факторів, наприклад при спіль­ній дії механічного і термічного факторів під час вибуху, як правило, роз­виваються множинні комбіновані й поєднані різного ступеня важкості травми різних анатомічних областей.

Ушкодження різних анатомічних областей (наприклад грудей і жи­вота), викликані тим самим травмуючим агентом, відносяться до поєдна­них уражень, а однієї області в декількох місцях (наприклад, перелом сте­гнової кістки у двох місцях) є множинним ураженням. Ураження двома і більше травмуючими агентами (наприклад, механічна травма й іонізуюче випромінювання) відносять до комбінованих уражень, які зазвичай бува­ють найважчими і викликають найбільшу смертність.

На людину, що знаходиться у зоні катастрофи, поряд із уражаючими і фізичними факторами, сильно впливає психотравмуюча обстановка, у результаті чого можуть розвиватися різні порушення психіки — від лег­ких психогенних реакцій до стійких нервово-психічних захворювань.

При пожежах, що виникають під час техногенних та природних над­звичайних ситуацій, механізм ушкоджень можна класифікувати за насту­пними категоріями:

• прямий контакт із гарячою поверхнею;

• ошпарювання гарячою рідиною або газом (як правило, викликає поверхневий опік);

• спалах (одномоментний опік з невеликою глибиною ураження);

• опік полум’ям (глибокі ушкодження тканин).

У структурі втрат під час надзвичайних ситуацій природного похо­дження по локалізації перше місце, як правило, займає черепно-мозкова травма. Травми кінцівок і рани м’яких тканин зазвичай займають друге і третє місця. На четвертому місці — травми із синдромом тривалого здав­лювання («краш-синдром»). 70% з них — уражені з множинними і поєд­наними травмами. Серед причин смерті перше місце займає травма, не сумісна з життям, на другому — травматичний шок, на третьому — гост­ра крововтрата.

Специфічними патологіями ураження населення в екстремальних умовах мирного часу є психоневрологічні стреси, шок, ступор. Приблизно 10-15% уражених має потребу в стаціонарному лікуванні в психоневро­логічних лікувальних установах і не менше 50% — в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Під час повені втрати населення коливаються у великому діапазоні. Основна патологія пов’язана з утопленням людей і захворюванням легень. У зоні катастрофічного затоплення гине вночі до 30% населення, а вдень — не більше 15%.

При землетрусі від 22,5% до 45% травм виникає від падаючих конс­трукцій будинків і 55% — від неправильного поводження людей (паніка, невміння заховатися). Структура втрат серед населення при катастрофіч­них повенях і землетрусах доволі швидко доповнюється інфекційною за­хворюваністю. Значна частина уражених гине від несвоєчасності надання медичної допомоги, хоча і травма не смертельна. Після важкої травми че­рез 1 год. гине 30%, а через 3 год. — 60%.

Усі травми, ушкодження тощо, які виникають при терористичних актах, відомі медицині (особливо воєнно-польовій і екстремальній) і в бі­льшості випадків не складають особливих труднощів для медиків- професіоналів. Проте далеко не завжди є можливість вчасно надати лікар­ську допомогу, особливо при вибухах або обстрілах, — події розвивають­ся занадто стрімко, щоб устигнути викликати лікаря.

Особливостями ушкоджень під час терористичних акцій є їхній ком­бінований характер. При вибухах до осколкових поранень додаються вплив ударної хвилі, високої температури і газів («диму» від вибухівки); захоплення і звільнення заручників провокують важкі стреси, тривале утримання — гіподинамію, зневоднювання і часткову гіпоксію. Вогнепа­льні поранення також є особливим видом ушкоджень, адже, крім механіч­ного ушкодження органів і тканин, виникають опікові рани та роздроб­лення кісток.

Патологічний процес, що виникає при комбінованому ураженні, яв­ляє собою не просто суму двох або декількох ушкоджень, а складну реак­цію організму, яка характеризується рядом якісних особливостей, серед яких найбільш чітко виступає взаємний вплив компонентів комбінованого ураження.

У реальній обстановці можливе виникнення комбінованих уражень, викликаних двома і більше уражаючими факторами, кожний з яких буде мати свій «вектор дії» і викликати у функціонуванні органів і систем від­хилення різної спрямованості. Результуючий вплив на організм одночасно (або послідовно) діючих уражаючих факторів не можна визначати як ари­фметичну суму доданків. Компоненти комбінованого ураження можуть діяти в одному напрямі або, навпаки, мати різну спрямованість і певною мірою послабляти взаємовплив. Наприклад, якщо потерпілий з опіками безпосередньо після одержання травми падає у сніг або в холодну воду, охолодження рани призводить до зменшення глибини опіку. Одночасно з цим зменшується прояв загального перегрівання організму. Таким чином, відбувається ослаблення дії одного з факторів. Однак захисна дія холоду в даному випадку має свої тимчасові межі: якщо охолодження продовжу­ється доволі довго, загальний стан потерпілого погіршується. Відомо та­кож, що блювота, обумовлена дією проникаючої радіації (у період пер­винних реакцій на опромінення) або яка виникла в результаті черепно-мозкової травми, може сприяти очищенню шлунку від радіоактивних або інших токсичних речовин, які потрапили до нього.

До зброї масового ураження відносять бактеріологічну, хімічну та ядерну зброю. Біологічною зброєю є джерела (збудники) захворювань або уражень, а також засоби їхньої доставки і поширення.

Найбільш небезпечною є мікробіологічна зброя, яку довгий час на­зивали бактеріологічною. Однак у сучасній мікробіологічній зброї як збу­дники захворювань можугь бути використані не тільки бактерії (збудники чуми, холери, сибірської виразки), але і віруси (викликають натуральну віспу, лихоманки — жовта, Марбург, Ебола), рикетсії (займаючи проміж­не положення між бактеріями і вірусами, викликають висипний тиф і ряд інших небезпечних захворювань), грибки (з найбільш небезпечних захво­рювань широко відомі бластомікоз, гістоплазмоз і мікоенцефаліт), а також ряд найпростіших, наприклад, дизентерійна амеба і малярійний плазмо­дій.

До особливо небезпечних інфекцій відносяться захворювання, збуд­ники яких відрізняються високою вірулентністю, стійкістю у зовнішньому середовищі, тривалим виживанням у харчових продуктах, воді, на пред­метах побуту та можуть передаватися різними шляхами. Інфекційні за­хворювання, які вони викликають, протікають у важкій клінічній формі, супроводжуючись високою смертністю. До них насамперед варто віднес­ти чуму (легеневу форму), холеру, сибірську виразку, жовту лихоманку, геморагічні лихоманки. Інфекційні захворювання, що у надзвичайних си­туаціях мають тенденцію до швидкого поширення і можуть викликати епідемічні спалахи, відносять до небезпечних. Це бруцельоз, ботулізм, ви­сипний і черевний тифи, грип, вірусна геморагічна лихоманка, вірусні ме­нінгіти, гепатити, черевний тиф, менінгіт, орнітоз, Ку-лихоманка, лепто­спіроз, бубонна чума, японський енцефаліт.

Останнім часом в окрему групу біологічної зброї виділена токсична зброя, яка за своїми властивостями наближається швидше до хімічної, ніж до мікробіологічної.

Незважаючи на те що за останні роки погроза застосування термоя­дерної зброї проти яких-небудь країн зменшується, паралельно зростає за­гроза, зв’язана з аварійними ситуаціями на атомних електростанціях, атомних підводних човнах, а також у ситуаціях, пов’язаних зі збережен­ням і транспортуванням радіоактивних речовин. До безпосередніх причин всіх аварійних ситуацій на ядерних об’єктах приводить зазвичай так зва­ний людський фактор, у тому числі недбалість, порушення правил безпе­ки і навіть некомпетентність.

Ефекти від впливу різних видів іонізуючого випромінювання поділяють на соматичні, пов’язані з опроміненням даної людини, і генетичні, що спо­стерігаються у потомства й обумовлені опроміненням статевих клітин.

Соматичні ефекти поділяються на ранні (гостра і хронічна промене­ва хвороба, місцеві радіаційні ушкодження) і пізні, що є наслідком опро­мінення, — пухлини, ураження різних органів і тканин (переважно шкі­ри), здатні виявлятися через кілька місяців і навіть років. У залежності від характеру радіаційного впливу, часу дії, розподілу поглиненої дози в ор­ганізмі людини (рівномірне, нерівномірне, зовнішнє, внутрішнє або змі­шане опромінення) розвиваються відповідні види уражень: гостра і хроні­чна променева хвороба, місцеві променеві ураження в результаті локаль­ного впливу іонізуючого випромінювання при потраплянні на шкіру або слизуваті оболонки радіоактивних речовин.

Для надзвичайних ситуацій, зв’язаних з радіаційними аваріями, ха­рактерні гострі радіаційні ураження, а також променеві опіки. Хронічні радіаційні ураження виникають на територіях, забруднених радіоактив­ними речовинами, і при порушенні правил безпеки під час роботи з дже­релами іонізуючих випромінювань.

При радіаційних аваріях і катастрофах можливе потрапляння всере­дину організму радіоактивних ізотопів — продуктів ядерного розпаду. При цьому найбільш небезпечним є інгаляційний (через органи дихання). І шлях надходження радіоактивних ізотопів, тому що їхня токсичність у та­кому випадку у 2-3 рази вища порівняно з зараженням через травний тракт.

Найбільш уразливими до впливу іонізуючого випромінювання є структури клітин, від стану яких залежать функції утворення енергії, об­мінні процеси, процеси оновлення тканин. Радіаційний вплив викликає структурні зміни білків, нуклеїнових кислот та інших найважливіших спо­лук, що призводить до порушення обміну речовин, накопичення токсичних продуктів, розладу функціональної діяльності клітинних мембран. У під­сумку настає загибель клітин або безпосередньо в момент опромінення, або після одного або декількох клітинних поділів. Чутливість різних тка­нин до впливу іонізуючої радіації неоднакова. Найбільше піддається ура­жаючому впливу іонізуючого випромінювання лімфоїдна тканина, мен­ше — кістковий мозок, статеві залози, кишечник, шкіра, кришталик ока, печінка і нирки, м’язи, сполучна тканина, хрящі, кістки, нервова тканина. Цим пояснюється той факт, що при впливі іонізуючого випромінювання в першу чергу страждають клітини крові.

Небезпека розвитку масових отруєнь людей обумовлена також тим, що дотепер на військових складах знаходяться десятки тисяч тонн отруй­них речовин, накопичених за багато років, а безпечні технології знищення великих кількостей отруйних речовин ще не розроблені.

Руйнування об’єктів військової техніки і господарського комплексу в ході ведення бойових дій або в результаті аварій та катастроф може супроводжуватися вивільненням хімічних сполук, які мають біологічну активність.

За певних умов навіть звичайні речовини, які використовуються у повсякденній практиці, можуть бути причиною важких отруєнь. Найчас­тіше отруєння виникають від порівняно невеликої частини (приблизно 500 з більш ніж п’яти мільйонів) відомих на сьогоднішній день хімічних сполук. Найбільшу небезпеку становлять хімічні речовини у виді газів, оскільки вони швидше від інших потрапляють через дихальні шляхи в кров і чинять токсичну дію. Токсичні газоподібні продукти можуть утво­рюватися в результаті горіння ряду твердих і рідких речовин (пластмас, лаків, фарб). До хімічних факторів варто віднести бойові отруйні речови­ни; отруйні технічні рідини, які використовуються в процесі експлуатації техніки; токсичні газоподібні продукти вибуху і горіння; використовувані в побуті й промисловості хімічні сполуки, що володіють токсичними вла­стивостями.

Механохімічні ураження виникають у результаті одномоментного або послідовного впливу механічних ушкоджуючих факторів і хімічних речовин, що володіють біологічною активністю. Можна виділити наступні комбінації впливу механічних агентів і отруйних речовин: ураження, при якому отруйними речовинами заражена тільки рана; ураження, при якому, крім зараження рани, є в наявності хімічне ураження органів дихання і не- ушкоджених механічно шкірних покривів; ураження, при якому рани не забруднені хімічними речовинами, але потерпілий одержав отруєння.

Багато хімічних речовин мають здатність проникати через поверхню неушкодженої шкіри (наприклад, органічні розчинники) і при досягненні визначеного рівня концентрації здійснювати смертельно небезпечний ток­сичний вплив на організм. Крім того, органічні розчинники можуть спри­яти проникненню в кров токсичних сполук, що самі по собі не проника­ють через поверхню шкіри. Наявність рани на поверхні шкіри сприяє різ­кому збільшенню поглинання хімічних речовин і прискоренню розвитку отруєння.

У плині патологічного процесу при отруєннях прийнято виділяти дві стадії: токсикогенну (час перебування отруйної речовини у вільному (незв’язаному) виді в організмі потерпілого) і соматогенну (наслідок дії ре­човини на організм, що зберігається після зв’язування або видалення тка­нинами організму токсичної речовини).

Для більшості бойових отруйних речовин перша фаза інтоксикації нетривала. Деякі отрутні технічні рідини (етиленгліколь, діхлоретан), потрапляючи в організм, протягом тривалого часу піддаються перетворенню з утворенням більш токсичних речовин у порівнянні з вихідними.

При комбінованих механохімічних травмах розвиваються симптоми місцевої і загальної дії хімічного агента, що залежать від токсикогенних властивостей речовини, дози, тривалості впливу, площі ураження і шляхів проникнення. Для невеликих доз отруйних речовин характерними є реак­ції тривоги і виснаження. Типовою реакцією організму на введення середньосмертельних доз є токсичний шок.

Не завжди легко буває не тільки визначити дозу і хімічний склад от­руйної речовини, але й встановити сам факт зараження. На імовірність за­стосування хімічної зброї може вказувати наявність подібних скарг і од­номанітних змін у потерпілих при масовому ураженні. При огляді ділянки поранення певну інформацію про отруйну речовину можуть дати присут­ність її слідів у рані, на її покривах і обмундируванні, особливості самої рани й тканин навколо неї, невідповідність болючих відчуттів потерпілого характерові рани. Допоміжними методами діагностики можуть служити хімічна індикація отруйної речовини в рані, мікроскопія гістологічних зрі­зів ураженої тканини, рентгенографія ділянки поранення.