Міністерство культури україни кам’янець-подільський коледж культури і мистецтв

Тема 3.2.

Укладач: А.І.Вергун – викладач циклової комісії соціально-економічних дисциплін Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв

ПЛАН

1. Основи здоров’я людини.

2. Вплив навколишнього середовища на організм людини.

3. Вплив уражаючих факторів надзвичайних ситуацій на людину.

4. Аналіз стану здоров'я людей в Україні.

1. Основи здоров’я людини

Поняття про здоров’я. За визначенням Всесвітньої організації охо­рони здоров’я (ВООЗ), здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад.

З точки зору валеології «… здоров’я — це динамічний стан розвитку організму людини, який характеризується високим енергетичним потен­ціалом, оптимальними адаптаційними реакціями на зміни умов довкілля, що забезпечує гармонійний фізичний, духовний і соціальний розвиток особистості, її добре самопочуття, ефективну протидію захворюванням, повноцінне життя та активне довголіття».

До ознак здоров’я належать:

• нормальне функціонування організму на всіх рівнях його організа­ції від клітинних структур, органів до організму в цілому;

• здатність до повноцінного виконання основних соціальних функ­цій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці;

• динамічна рівновага організму та його функцій і чинників навко­лишнього середовища;

• здатність організму пристосовуватися до умов існування в навко­лишньому середовищі, що постійно змінюється, підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність;

• відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захво­рювання або будь-якого порушення.

• повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гар­монійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Здоров’я формують такі чинники, як генофонд і спадковість (20-22%), охорона здоров’я та медицина (8-10%), екологічні та соціальні умови (20-22%), спосіб життя (48-51%).

Всесвітня організація охорони здоров’я визначила, що на здоров’я людини впливають такі негативні чинники, як шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Головними складовими здоров’я людини є:

• духовна складова (певні моральні норми, життєві цінності, ідеали, світогляд, що наповнюють життя людини);

• інтелектуальна складова (можливості людини сприймати інфор­мацію, аналізувати її, запам’ятовувати: допитливість, кмітливість, твор­чість);

• емоційна складова (насиченість життя особистості почуттями, прояв почуттів, самоконтроль цього прояву);

• фізична складова (фізичний розвиток індивіда, фізіологічних фун­кцій організму; рівень фізичного розвитку органів і систем організму, стійкість до різноманітних інфекцій);

• соціальна складова (вплив на особистість інших людей, структур­них одиниць соціуму (сім’я, організація), суспільства в цілому);

• професійна складова (професійна діяльність особистості);

• екологічна складова (ставлення особистості до навколишнього се­редовища);

• психічна складова (розвиток людини як особистості, її самосвідо­мості; особливості мислення, характеру, здібностей; особливості індиві­дуальних реакцій на, так би мовити, однакові життєві ситуації; відчуття гармонії з самим собою, з оточенням).

Показниками здоров’я населення медики вважають смертність доро­слого населення, дитячу смертність, середню очікувану тривалість життя.

Критерії здоров’я. У людини найперше оцінюється її будова тіла (антропометрія). У це поняття входять конституція, ріст і маса тіла люди­ни.

Дослідники давно намагалися об'єднати людей за спільними ознаками в окремі групи — типи конституції (від лат. constitutio — будова тіла). Класифікації базувалися на різних принципах: морфологічних, функціональних, біохімічних, нейрореактивних, гормональних тощо.

За М. В. Чорноруцьким, є три види конституції: астенічний, гіперстенічний і нормостенічний (іл. 2.1).

Астенічний тип характеризується відносним переважанням поздо­вжніх розмірів тіла над поперечними, кінцівок – над тулубом, грудної клітки – над животом. Високий (рідше середній) зріст, видовжена грудна клітка з гострим підгруднинним кутом, довга шия, вузькі плечі, відносно довгі кінцівки, ніжна тонка бліда шкіра, слабко розвинута підшкірна клітковина.

Серце, селезінка, печінка, нирки відносно малих розмірів, легені видовжені, кишечник короткий, діафрагма розміщена низько. Артеріальний тиск у порівнянні з гіперстеніками нижчий, збіль­шений об’єм легень, знижена функція шлунково-кишкового тракту, дещо зменшена кількість гемоглобіну і еритроцитів. Астеніки схильні до за­хворювання легень.

Гіперстенічний тип характеризується відносним переважанням по­перечних розмірів тіла. Риси в цілому прямо протилежні попередньому: зріст середній або нижчий за середній, тіло масивне, багате жировідкладення (схильність до повноти), порівняно короткі кінцівки, короткі грудна клітка й шия, тулуб відносно довгий, живіт значних розмірів, діафрагма стоїть високо.

Всі внутрішні органи, за виня­тком легень, відносно великих розмірів. Кишечник більш довгий, товстий і ємний. Особам даного типу властиві більш високий артеріальний тиск, більший вміст гемоглобіну і еритроцитів. Схильні до захворювання серця і печінки.

Нормостенічному типу властива пропорційна гармонійна будова тіла, добре розвинуті у більшості випадків кісткова і м'язова тканини. Вважається, що нормостенічний тип займає середнє положення між астенічним і гіперстенічним типами.

Практично всі типи конституції можна визначити за кутом, який утворений ребер­ними дугами (90° - нормостенік, понад 90° - гіперстенік, менше 90° - астенік). Потрібно підкреслити, що всі конституційні норми є варіантами норми.

В.М.Шевкуненко виділив два основних типи конституції:  доліхоморфний (ближче до астенічного) і брахіморфний (ближче до гіперстенічного). Кожний тип налічує багато спадкових особливостей (типів) будови різних органів і систем.

За сучасними поглядами, типи конституції людини — це типи груп людей, які мають комплекс більш-менш однакових спадкових і набутих протягом індивідуального життя ознак (морфологічних, фізіологічних, біохімічних, психічних), які зумовлюють особливості життєдіяльності та реактивності організму.

Тісно пов'язані з вивченням типів конституції людини дослідження, які дають змогу на підставі деяких антропометричних даних з'ясувати кількісне співвідношення основних компонентів (жирова, м'язова і кісткова тканини) тіла людини, тобто її соматотип. На базі сучасних досліджень побудовано значну кількість типологічних схем, створено нові типи конституції. При цьому встановлено кореляційну залежність між основними компонентами тіла, розроблено методи визначення тих компонентів, які є причиною зміни маси тіла під впливом різних чинників: ступеня й характеру фізичної активності, складу й кількості їжі, тривалості перебування в екстремальних умовах (наприклад, у космосі) тощо. Типи конституції мають також певну кліматогеографічну залежність. Подальше вивчення конституціональної типології потребує популяційно-генетичного підходу.

Тіло людини і його окремі органи в нормі, тобто коли немає порушень життєдіяльності організму, мають значну мінливість. Від цієї нормальної мінливості треба відрізняти вади розвитку (аномалії) та різні патологічні стани, які супроводжуються, як правило, різкими, а іноді й несумісними з життям організму порушеннями. Важливе значення в розвитку вад мають спадковість, а також гострі та хронічні отруєння вагітної жінки (праця в умовах шкідливого виробництва).

Іл. 2.1. Типи конституції людини:

1 – астенічний (доліхоморфний);

2 – нормостенічний (мезоморфний);

3 – гіперстенічний (брахіморфний)

Зріст залежить від розмірів кісткового скелета і в нормі у чоловіків коливається від 165-180 см (середній 170 см), жінок — від 155 до 170 см (середній 160 см). Зараз у зв’язку з акселерацією зріст людини збільшився на 5-6 см. Зменшення зросту в чоловіків до 150 см і нижче, у жінок до 140 см і нижче пов’язане з порушенням функції ендокринних залоз і на­зивається карликовістю. Зріст, вищий від 190 см, - гігантизм, пов’язаний з порушенням функції передньої долі гіпофіза.

Для орієнтовної оцінки маси тіла можна користуватися зросто-ваговим показником, згідно з яким нормальна маса для людей зросту 155-165 см обчислюється шляхом віднімання 100 від величини зросту (у см). При зрості 165-175 см потрібно віднімати не 100, а 105, при зрості 176-185 — 110. Цей показник може використовуватися для визначення маси чоловіків нормостенічної конституції. Однак для визначення реко­мендованої маси важко знайти універсальну формулу. У зв’язку з цим запропоновано ряд рівнянь для розрахунку маси тіла особам молодого, середнього і зрілого віку (тобто від 20 до 59 років), у яких урахована за­лежність маси від зросту, ширина грудної клітки і стать.

Під час вимірювання температури тіла (термометрія) термометр кладуть на 10 хв. під пахву. Термометр має щільно прилягати до шкіри; плече необхідно притиснути до грудей, щоб не було повітряного просто­ру. Нормальною температурою вважають 36,4-36,8°С. Протягом дня тем­пература тіла змінюється: найнижчою вона буває між 3 і 6 год., найви­щою - між 17 і 21 год. Різниця не має перевищувати 0,6^оС. Після їжі, великих фізичних навантажень, у жаркому приміщенні температура тіла дещо підвищується. Температура 41- 42°С небезпечна для життя.

При зовнішньому огляді шкіри потрібно звернути увагу на забарв­лення, еластичність, вологість шкіри, висипання і наявність рубців. При різних станах організму колір шкіри може змінюватися: бліда - при не­докрів’ї, червона - при температурі, землиста - при ракових захворю­ваннях, жовта - при гепатиті, синюшна - при серцевій недостатності. Еластичність шкіри (її тургор – пружність і еластичність, які змінюються залежно від її фізичного стану) визначається взяттям її в складку (на че­ревній стінці або на внутрішній поверхні руки). При нормальному стані шкірна складка після забирання пальців швидко зникає, при зниженому тургорі - довго не розправляється. Сильне потовиділення на шкірі спостерігається при падінні температури у хворих з лихоманкою, сухість шкіри - при проносах, блювоті. Шкірні висипання можуть бути дуже різноманітні за формою, величиною, кольором, поширенням. Вони мають дуже важливе діагностичне значення при інфекційних захворюваннях. Розрізняють такі види висипок: розеола — плями 2-3 мм, які зникають при натискуванні (характерні для тифу й сифілісу); еритема - плями, які підвищуються над рівнем шкіри; кропивниця - супроводжується свер­бінням; герпес - міхурці 0,5-10 мм з прозорою або мутною рідиною біля носа і на губах; пурпура - шкірні крововиливи.

Під час огляду нігтів звертають увагу на їх ламкість, гладкість, блиск і наявність білих плям, що трапляються при анеміях і гіповітаміно­зі, грибкових ураженнях. При вадах серця нігті можуть набувати вигляду годинникових скелець.

Очі мають велике значення при характеристиці здоров’я. Набряки під очима - ознака хворих нирок. Випуклість спостерігається при зобі; западання - при запаленні очеревини. Опущення повік, різна величина зіниць бувають при ураженні нервової системи. Червона кон’юнктива характеризує її запалення, жовті склери — при хворобі Боткіна.

Під час огляду зубів звертають увагу на їх кількість (у нормі в доро­слої людини - 32), а також на те, у якому вони стані. Каріозні зуби є джерелом хронічної інфекції і можуть бути причиною захворювань внут­рішніх органів.

Язик у нормі чистий і вологий. При хворобах він може змінюватися: малиновий - при скарлатині, сухий з білим нальотом - при запаленні шлунку; коричневий у центрі - при черевному тифі; «лаковий» - при раку.

Пульс — це ритмічне коливання стінки артерії, яке обумовлене ско­роченням серця. Вимірювати його можна в різних частинах тіла, де про­ходять артерії, а також на серці. Найчастіше пульс вимірюють на проме­невій артерії, яка проходить по зовнішній стороні передпліччя, накладан­ням 4-х пальців на артерію, засікаючи час. Частоту виражають у кількості ударів за 1 хв. У кожного з нас пульс різний, у залежності від фізичної підготовки й індивідуальних особливостей. Вимірюють його після 3-5 хв. відпочинку у положенні сидячи. Якщо частота пульсу буде менша ніж 60 - відмінний результат, 60-75 - добрий, 74-89 - задовільний, біль­ша ніж 90 - поганий.

Ще один показник діяльності серцево-судинної системи — це артеріальний тиск (АТ). Вимірюється він на плечі й становить у нормі близь­ко 120/60 мм рт. ст., тобто в момент скорочення серця, коли кров викида­ється в артерії, тиск збільшується до 120 мм рт. ст., а коли серце відпочи­ває - 60 мм рт. ст. Підвищення АТ до 160 мм рт. ст. верхньої межі й 95 мм рт. ст. нижньої називається гіпертонічною хворобою.

Функціональні можливості системи дихання відображає життєва ємність легень (ЖЄЛ). Її легко можна визначити за допомогою спіромет­рії. Для визначення її у здорових людей використовують формулу Людвіга: для чоловіків = (40 х ріст, см) + (30 х вага, кг) - 4400 мл; для жінок = (40 х ріст, см) + (10 х вага, кг) - 3800 мл. Від отриманої величини ЖЄЛ може відхилятися ±15%.

Травна система включає в себе ротову порожнину, стравохід, шлу­нок, печінку з жовчним міхуром, дванадцятипалу кишку, тонкий, товстий кишечники, пряму кишку.

Починаючи з ротової порожнини і закінчуючи тонким кишечником, всі органи шлунково-кишкового тракту виділяють травні соки. їх кіль­кість теж є ознакою здоров’я того чи іншого органа. Наприклад, слини виділяється до 2-х літрів на день, шлункового соку - до 2-2,5 л. Та ріди­на, яку ми випили, і та, що виділяється з травними соками, всмоктується в організм людини у товстому кишечнику. Якщо цей процес всмоктування рідини порушується, виникає пронос і організм зневоднюється. Протиле­жне нездорове явище - це закреп, коли перистальтика кишечника відсу­тня. У нормі людина має оправлятися 1 раз на добу. При цьому необхідно пам’ятати, що 1/3 маси калових мас становлять мікроорганізми. При за­крепах всі токсини всмоктуються в організм людини.

Кількість сечі, яка виділяється через сечовидільну систему за добу, має коливатися в межах від 1 до 2 л. Зменшення цієї кількості до 500 мл і збільшення до 2 л і більше є ознаками захворювання. Відносна щільність сечі становить 1,001-1,040.

Говорячи про систему виведення шлаків із організму, необхідно зга­дати систему потовиділення, через яку виходить до 1 л шлаків. Власне необхідність мити наше тіло викликається потребою прочищати вивідні протоки потових залоз.

Щоб оцінити стан кістково-м’язової системи, необхідно знати, що:

а) рухи в усіх суглобах мають здійснюватися вільно і без болю;

б) під час рухів у суглобах не має бути чути жодного хрускоту або тріску. Перевіряють найперше дрібні суглоби, крупні (колінні, кульшові) і, що дуже важливо, суглоби в шийному відділі хребта - це перевірка на остеохондроз, який спостерігається при порушенні обміну речовин. Стан шийних хребців перевіряють при поворотах голови ліворуч-праворуч і максимальному згинанні голови до грудей;

в) треба перевірити стан хребта, а саме: чи немає викривлень вправо або вліво (сколіоз), назад або вперед (кіфоз), які можна виправити лише в дитинстві; ступінь гнучкості хребта - перевіряється шляхом діставання кінчиків пальців ніг зап’ястями рук і затримкою тіла в цьому положенні на 10 с.

Потрібно підкреслити, що всі критерії, перераховані вище, дають лише поверхове уявлення про стан здоров’я людини.