1. Показники якості і захисту довкілля та їх комплексний інструментарій.

Система показників якості довкілля безпосередньо пов'язана з чинною системою статистичної звітності.

До еколого-економічних показників відносять усю сукупність показників, що характеризують структуровані відношення: “техногенне навантаження - якість екосистем - реакція людини”.

До показників сталого розвитку відносять комплексні, інтегральні, агреговані, структуровані показники якості довкілля, соціальної та економічної систем, які забезпечують управління сталого розвитку.

Система еколого-економічних показників є інструментом як загальнодержавного так і регіонального управління.

Існуючі форми еколого-статистичної звітності забезпечують збирання даних про найбільш гострі проблеми, пов'язані з антропогенним впливом на окремі складові довкілля і є основою для побудови системи показників, яка має виражений по елементний характер і складається з таких розділів:

• показники якості, використання і захисту водних ресурсів;

• показники забруднення, якості і захисту атмосферного повітря;

• показники якості, використання і захисту земельних ресурсів;

• показники стану, використання і захисту лісових ресурсів;

• показники наявності, захисту і використання тваринного та рослинного світу;

• показники захисту надр, наявності і раціонального використання мінеральних ресурсів;

• показники наявності, якості і захисту заповідних територій;

• показники утворення, видалення і утилізації промислових відходів;

• показники утворення побутових відходів і захисту довкілля від їх забруднення;

• показники наявності, стану і використання основних фондів природозахисного призначення.

У більшості розділів виділяють шість груп показників:

- наявність та склад забруднень;

- показники антропогенного впливу, що викликає ті чи інші зміни довкілля;

- природозахисні заходи;

- показники якості або ступеня забруднення;

- витрати на захист довкілля;

- ефективність природозахисних витрат.

Формування основних напрямків системи еколого-економічних показників базується на таких принципах:

- принцип відповідності дії суспільства можливостям довкілля, що обумовлює врахування двох принципових напрямків створення системи еколого-економічних показників:

а) екологічного навантаження, що створює економічна система;

б) реакції довкілля (включаючи асиміляційний* потенціал);

* Асиміляція(лат. assimilatio)— дія за значенням робити когось, що-небудь подібним до себе, перетворювати на свій лад (вікіпедія).

- принцип забезпечення цілісності довкілля – має бути рівновага в довкілля, яка обумовлює необхідність забезпечення симетричності процесів, що протікають в екосистемах, суспільстві та економіці;

- принцип екодеструкції та відтворення екосистемних компонентів обумовлює необхідність відображення показників екодеструктивної діяльності та процесів відтворення компонентів довкілля;

- принцип компенсації екодеструктивних дій, що завдає економічна система природі, обумовлює необхідність визначення системи еколого-економічних показників;

- принцип фіксації динаміки стану та процесів, що протікають у екологічних, економічних та соціальних системах;

- принцип комплексності та екологічної обґрунтованості прийняття рішень, який визначає пріоритетність довгострокових рішень над короткостроковими;

- принцип створення економічних систем, що діють за аналогією з природними, обумовлює необхідність врахування рівня рециркуляції суспільного виробництва та його окремих складових частин.

У рамках загальнодержавної і регіональних програм еколого-економічного розвитку використовуються покомпонентні показники, які шляхом використання інтегральних еколого-економічних рахунків можуть бути переведені в інтегральні показники.

Інтегральні показники використовуються для моніторингу процесів переходу до сталого розвитку, дозволяють виявити зв’язки між процесами в довкіллі та екологічною діяльністю, причини їх змін (як позитивні так і негативні).

Головне завдання еколого-економічних показників (індексів) – дати інформацію про якість довкілля та про вплив на нього діяльності людини в такому вигляді, щоб виявити можливі нові проблеми та стимулювати аналіз ефективності прийнятих в поточний час рішень.

Для кожного рівня показників сталого розвитку – глобального, національного та регіонального визначається провідний фактор досягнення рівноваги екологічних, соціальних і економічних процесів за умов досягнення певного рівня протікання динамічної рівноваги.

Для вдосконалення механізму управління та планування еколого-економічними відносинами між суспільством та довкіллям потрібно використовувати систему еколого-економічних показників, яка впливає на еколого-економічні цілі та інтереси людського суспільства, здійснює функції екологічного регулювання та сприяє вирішенню комплексних завдань як у державі так і в регіоні.

Еколого-економічні функції системи еколого-економічних показників:

• продуктивна – дозволяє визначити наявність компонентів довкілля та дії суб’єктів;

• прогнозування – дозволяє передбачити ймовірні кризи;

• пізнавальна – система показників для органів управління має те ж саме значення

• відтворення – дозволяє визначити об’єми виробництва палива, сировини, матеріалів та ін.;

• регулююча – підтримка біологічного балансу (рівноваги) в екологічних системах;

• інформування – доведення екологічної інформації до всіх груп населення.

• спонукальна – дозволяє пробуджувати свідомість людини, щодо зменшення забруднення та раціонального використання природних ресурсів;

• розпоряджувальна – використовуючи стандарти та нормативи та шляхом проведення жорстокої штрафної політики впливає на деякі галузі, обмежуючи розширення їх природного базису.

На рис. 1 представлена системи показників екологічно сталого розвитку.

ІНТЕГРАЛЬНІ ІНДЕКСИ

Індекс

ризику екосистемам

Індекс сталості

Індекс

екологічного впливу на соціальні чинники

Індекс економічного розвитку

Показники навантаження

Показники якості

Показники балансу

Показники ефективності

Показники реалізації

Показники динаміки

Показники цілі

Показники засобів

ІНДИКАТОРИ (початкові дані)

Рис. 1. Система еколого-економічних показників

для управління сталим розвитком регіону

Алгоритм визначення інтегрального показника можна визначити за такою формулою:

де:

І – інтегральний показник соціального, економічного та екологічного стану розвитку регіону;

Р_i – фактичне значення i-го показника;

N_i – нормативне (еталонне) значення i-го показника;

S_i – коефіцієнти значимості показників.

Міжнародне співтовариство розглядає показники якості довкілля як комплексний інструментарій для виміру та репрезентації еколого-економічних тенденцій у країні. Виходячи з цих позицій, можна виділити чотири основні типи показників:

- показники якості довкілля, які визначають чинні екологічні параметри;

- показники впливу або тиску на довкілля, які відображають антропогенний вплив на довкілля;

- показники, що регулюють вплив на довкілля, і за допомогою яких визначається, як різні агенти реагують на специфічний вплив.

- показники ступеня забруднення (в регіонах і населених пунктах).

Останній тип показників пов'язаний з впровадженням конкретних заходів при виробленні екологічної політики.

Чинна в Україні система статистичної звітності в галузі захисту довкілля не орієнтована на оцінювання реакції екосистем на техногенний вплив і критичні параметри впливу для конкретних екосистем та груп населення, а відображає натуральні об'єми забруднювальних речовин і вартісні показники дотримання підприємством чи місцевим органом влади природозахисного законодавства та планових параметрів проведення природозахисних заходів.

З точки зору економічних показників система статистичної звітності в Україні в галузі захисту довкілля оперує, в основному, опосередкованими показниками стану довкілля, тоді як, виходячи з міжнародних вимог, потрібно впроваджувати інтегральні показники прямої дії, що відображали б еколого-економічні процеси на національному рівні (наприклад, питома вага вартості продуктів та послуг природозахисного призначення в загальній вартості валового внутрішнього продукту, %).

Приклад системи показників для аналізу впливу діяльності промислових підприємств на якість атмосферного повітря (рис. 2).