5,Виборча система .

Виборча система ФРН являє собою форму пропорційного представництва, тобто кожен виборець має два голоси: один для обрання депутата бундестагу за своїм територіальним виборчим округом і один для голосування за партійними списками; таким чином, виборець може розділити свій голос між двома партіями. Голосувати і висувати свою кандидатуру на виборах до органів державної влади має право кожен громадянин, який досяг 18 років.

Одна половина депутатів бундестагу обирається простою більшістю голосів по територіальних виборчих округах; інша половина формується політичними партіями відповідно до результатів виборів за земельними списками партій, так що в цілому склад бундестагу відображає співвідношення сил між партіями в національному масштабі, який визначається за підсумками голосування за партійними списками. Такий механізм формування бундестагу забезпечує лідерам найбільших політичних партій депутатський мандат навіть у разі їх поразки по територіальних виборчих округах.

Політична партія не може бути представлена ​​в бундестазі, якщо вона не отримала мінімум 5% голосів виборців у масштабі всієї країни або 3 депутатських мандати в округах. Однак на виборах 1990 було зроблено виняток з метою дати більше шансів менш організованим партіям в східних землях, а отже і більше можливостей живуть там виборцям, оскільки вони становили всього 20% від загальної чисельності електорату об’єднаної Німеччини. Фінансову підтримку політичним партіям надає держава, але робить це у випадку, якщо партія при голосуванні за списками збирає не менше 0,5% голосів.

Німецькі виборчу систему називають "персоналізовано-пропорційною". Кажучи простіше, вона є змішаною: кожен виборець у Німеччині має, голосуючи на виборах до Бундестагу, два голоси, один з яких є вирішальнішим.

default

Право обирати парламент мають усі громадяни Німеччини, яким виповнилось 18 років. Той, кого обрали до Бундестагу, отримує від громадян мандат. Він є уповноваженим народу на певний час - доти, доки не буде обрано новий Бундестаг.

Під час виборів до Бундестагу виборці повинні прийняти два рішення. Тому німецькі виборчі бюлетені поділені на дві шпальти. Ліва шпальта стосується першого голосу (Erststimme), а друга шпальта - другого голосу (Zweitstimme). При цьому другий голос вважається вирішальним у виборах до Бундестагу.

Перший голос – прямий мандат

Перший голос є важливим для прямого обрання депутата від округу. Загалом Німеччина поділена на 299 виборчих округів. Кожен з них обирає свого депутата. Виграє той, хто отримає найбільше голосів. Як правило, в такий спосіб прямі мандати виборюють представники ХДС/ХСС чи СДПН. Відомі лише окремі випадки, коли прямі мандати отримували інші політики, а не представники християнських партій чи соціал-демократи.

Отже, першим голосом німецькі виборці голосують за прямі мандати, і в такий спосіб обирається половина депутатського складу Бундестагу - 299 парламентарів.

Другий голос – улюбленій партії

Решта 299 із загалом 598 депутатів Бундестагу визначаються на основі партійних списків. У кожної партії, яка бере участь у виборах, є свій список у кожній окремій федеральній землі. Саме за ці партійні списки й голосують німецькі виборці своїм другим голосом.

Другий голос важливіший за перший. Адже тут йдеться про вибір партії, а не окремої особи. У сумі другі голоси німецьких виборців вирішують, які партії будуть представлені в Бундестазі. У співвідношенні до дійсних других голосів визначається та частка депутатських мандатів, яка припадає тій чи іншій партії. Від цих загальних мандатів віднімаються потім прямі мандати, які вже отримала партія. І лише решта мандатів розподіляється згодом між кандидатами в партійних списках.

Окрім цього, 299 мандатів за партійними списками розподіляються пропорційно до кількості населення німецьких земель. У такий спосіб Бундестаг відображає ще й федеральну структуру Німеччини.

Плутанина й тактика

Для багатьох німецьких виборців нинішня змішана система обрання Бундестагу, з її двома голосами, є досить непростою для розуміння. Хоча другий голос є вирішальним, багато хто, через назву "другий голос" (Zweitstimme) вважає його не просто другим, а другорядним.

Є ще один момент у передвиборній кампанії, який заплутує німецьких виборів. Дві найсильніші німецькі партії ХДС/ХСС та СДПН започаткували традицію орієнтуватися на так званого кандидата в канцлери. Цей політик - головна фігура партії в передвиборних перегонах. Але, в принципі, саме визначення кандидата в канцлери є некоректним. Адже аж до оголошення результатів голосування невідомо, яка партія отримає стільки депутатських мандатів, щоб призначити канцлера. До того ж, у Німеччині канцлера поки не вдалося обирати зусиллями однієї партії. Їх завжди обирають партійні коаліції.

Виборці, які добре розбираються в політиці, використовують свої два голоси на виборах, як правило, з певною тактикою. Перший голос вони віддають представнику однієї з великих партій, як правило ХДС/ХСС чи СДПН, а другий голос - меншій партії, скажімо, лібералам чи Зеленим. При цьому вони також беруть до уваги можливу коаліцію.

Досі традиційними для Німеччини урядовими коаліціями були чорно-жовта (ХДС/ХСС плюс ліберали) та червоно-зелена (СДПН плюс Зелені). На виборах 2013-го року ліберали, однак, не потрапили до парламенту, вони не подолали п'ятивідсоткового бар'єру. Найбільше голосів дістав блок християнських партій - 41,5 відсотка і отримав право на формування правлячої коаліції. На другому місці соціал-демократи (25,7%), на третьому - Ліві (8,6%), на четвертому - Зелені (8,4%).