3,Аналіз інституту президенства.

Федеральний президент Німеччини (нім. Bundespräsident) — глава держави в Німеччині. - Йоахі́м Ґаук.

Його обирають Федеральні збори — конституційний орган, скликаний спеціально для цієї мети. До його складу входять депутати бундестагу і така сама кількість делегатів, що обираються земельними парламентами за пропорційним принципом[1]. Федеральний президент обирається простою більшістю голосів строком на п'ять років. Переобрання допускається один раз.

Резиденції федерального президента — Палац Бельвю (Берлін) та вілла Hammerschmidt (Бонн).

Функції та повноваження[ред. • ред. код]

Федеральний президент виконує представницькі функції — він представляє Німеччину на міжнародній арені й акредитує дипломатичних представників. Крім того, він володіє правом помилування ув'язнених.

Президент має такі офіційні функції:

Підписання та оприлюднення федеральних законів (при цьому він має право здійснювати конституційний нагляд за законотворчою діяльністю).

Висунення кандидатури федерального канцлера на розгляд парламенту, затвердження федерального канцлера на посаді і звільнення його з посади.

Затвердження на посаді і звільнення з посади федеральних міністрів за поданням федерального канцлера.

Затвердження на посаді і звільнення федеральних суддів, федеральних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів.

У вищезазначених випадках він є лише виконавцем рішень, що приймаються іншими органами влади. Серйознішими політичними повноваженнями федеральний президент володіє тільки за виняткових обставин.

Ослаблення позицій федерального президента на сучасному етапі розвитку німецької держави пояснюється сумним досвідом Веймарської республіки.

Строк повноважень президента після виборів 5 років.

Вибори і присяга[ред. • ред. код]

При своєму вступі на посаду федеральний президент приносить перед присутніми членами Бундестагу та Бундесрат таку присягу: «Я присягаюся присвятити свої сили благу німецького народу, примножуючи його надбання, оберігати його від шкоди, дотримуватися й оберігати Основний закон і закони Федерації, сумлінно виконувати свої обов'язки і дотримуватися справедливості щодо кожного. Нехай допоможе мені Бог». За конституцією ця присяга може бути виголошена без релігійного звернення.

Вибір кандидата[ред. • ред. код]

Вибори президента у Федеративній Республіці Німеччина, як і в інших країнах, пов'язані з певними вимогами. Ці вимоги викладено в статті 54 Основного закону ФРН. По-перше, це національно-етнічний ценз, тобто кандидат у президенти ФРН повинен обов'язково мати її громадянством («кожен німець» може стати президентом). По-друге, це наявність виборчого права, тобто права бути обраним в нижню палату парламенту (Бундестагу). По-третє, це віковий ценз, тобто вік кандидата в президенти повинен бути не менше сорока років. Безпосереднє переобрання допускається тільки один раз.

Президент Німеччини обирається Федеральними зборами без дебатів (ч. 1 ст. 64 Конституції). Федеральні збори складаються з членів бундестагу і такої самої кількості членів, що обираються народними представництвами земель на засадах пропорційності.

Федеральні збори збираються не пізніше ЗО днів до закінчення встановленого законом терміну повноважень Президента.

Вибраною вважається особа, що одержала більшість голосів членів Федеральних зборів. Якщо у двох етапах голосування таку більшість не зібрано, обраним вважається той, хто в наступному голосуванні збере найбільшу кількість голосів.

Президент Німеччини обирається строком на п'ять років.

Стаття 66 Конституції закріплює текст присяги, яку складає Президент, вступаючи до посаду: "Присягаюся присвятити свої сили на благо німецького народу, сприяти його користі, оберігати його від збитку, дотримуватися Основного закону і законів Федерації та охороняти їх, сумлінно виконувати свої обов'язки і бути справедливим до всіх". Допускається складання присяги без релігійного завірення "Та допоможе мені Бог''.

Повноваження Президента.

Президент Німеччини представляє федерацію в міжнародно-правових відносинах. Він укладає від імені федерації договори в іноземними державами. Він акредитує і приймає послів (ч. 1 ст. 59 Конституції).

Договори, що регулюють політичні відносини федерації або стосуються предметів федерального законодавства, потребують схвалення або сприяння компетентних органів федерального законодавства у формі федерального закону (ч. 2 ст. 59 Конституції).

Повноваження Президента у внутрішніх справах.

Федеральний президент Німеччини призначає федерального канцлера, а за його поданням – федеральних міністрів. Аналогічно відбувається їх звільнення (ч. 1 ст. 64 Конституції).

Президент призначає і звільняє федеральних суддів, федеральних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів (ч. 1 ст. 60 Конституції).

Накази і розпорядження Президента дійсні лише за умови контрасигнації федеральним канцлером або відповідними федеральними міністрами (ст. 58 Конституції). Ця ж стаття встановлює випадки, коли контрасигнація не вимагається. Наприклад, призначення і звільнення федерального канцлера, розпуск бундестагу (ст. 63 Конституції).

Президент Німеччини в окремих випадках здійснює від імені федерації право помилування (ч. 2 ст. 60 Конституції).

Відносини з парламентом країни. Президент Німеччини може розпустити бундестаг згідно з ч. 4 ст. 63 лише у разі не-обрання федерального канцлера.

Звинувачення в умисному порушенні Основного закону або іншого федерального закону проти президента Німеччини можуть порушити бундестаг і бундесрат. Для цього потрібно більше двох третин членів бундестагу або дві третини голосів бундесрату.

Рішення про винність Президента приймає Федеральний конституційний суд (ч. 2 ст. 61 Конституції).

Оскільки ФРН є республікою парламентського типу, повноваження федерального президента Німеччини є значно вужчими, ніж у розглянутих вище США і Франції.

Реальна влада у ФРН належить федеральному канцлеру. Це дає фахівцям у галузі порівняльного конституційного права підставу говорити про існування так званої "канцлерської" республіки в Німеччині на противагу президентській республіці, наприклад Франції. Роль канцлера в державному механізмі ФРН є надзвичайно великою. Фактично саме він визначає основний курс у сфері внутрішньої і зовнішньої політики країни. У разі відставки канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може висловити недовір'я не всьому уряду або окремим його членам, а лише канцлеру. Припинення повноважень канцлера передбачене лише у разі обрання нового канцлера.