Основні закони драматургії та їх використання в хореографії

Танець як мистецтво в часі і просторі створюється в просторі за законами сцени, а в часі - за законами драматургії. Драматургія - (від грецької - “драма”) означає “дія”. З часом це поняття стало використовуватись не тільки в драматичних театрах, а й в інших мистецтвах, включаючи і хореографію.

“Мистецтво актора - це мистецтво сценічної дії”, - писав К.Станіславський. В театрі розкриттю дії в п’єсі сприяє сам сюжет і система образів, вияв характеру конфлікту, розкриває сам текст п’єси. Те ж саме можна сказати і про хореографічне мистецтво.

Давньогрецький філософ Арістотель (384 - 322 роки до н.е.) у своєму трактаті про мистецтво поезії писав: “Трагедія є наслідування дії, закінченої і цілої, яка має відповідний об’єм, а ціле є те, що має свій початок, середину та кінець”. Він визначив три частини:

1. Початок дії або зав’язка.

1. Середина дії, яка утримує розвиток зі зміною поведінки героїв (перипетія).

3. Кінець - катастрофа, загибель героя, або благополуччя – розв’язка.

Ж. Ж. Новер писав: “Балет, в якому я не відчуваю певного плану і не можу знайти експозицію, зав’язку та розв’язку, є, на мій погляд, нічим іншим, як простим танцювальним дивертисментом. Він ділив драматургію на складові частини: “Будь-який сюжет повинен мати експозицію, зав’язку та розв’язку. Успіх таких видовищ залежить від вдало вибраного сюжету та правильного розподілу сцен”.

К. Блазіс в своїй книзі “Мистецтво танцю”, говорячи про драматургію хореографічного твору, також ділив дію на три частини (експозицію, зав’язку та розв’язку), підкреслюючи, що існування цих частин повинно бути в безперечній гармонії. “Експозиція пояснює характер та місце дії. Дія мусить викликати зростаючий інтерес в розвитку інтриги”. Про зав’язку К. Блазіс писав: “Не обіцяйте дуже багато на початку: очікування мусить увесь час наростати”. “В зав’язці важливо не тільки ввести глядача в тему, але і зробити її цікавою – наповнити її емоціями, що зростають разом з розвитком дії”. Принципу контрасту в побудові спектаклю (балету) він присвятив у своїй книзі розділ “Різноманітність та контрасти”. Розв’язка, на думку К. Блазіса, це найголовніший компонент спектаклю. Говорячи про теми, які придатні для балету, він стверджував, що досконалість гарного балету має бути гідною гарній поемі. Танець повинен бути німим віршем, а вірш мусить бути мовним танцем.

В хореографічній композиції закони драматургії є опорою, на якій будується, як на фундаменті, загальна конструкція твору.

Головним у побудові хореографічного твору є вибір сюжету, який має можливість виразити конфлікт без слів, тобто самим розвитком дії розкрити тему.

Термін “композиція” (від грецького - складання, створення, компонування твору) широко використовується в архітектурі, скульптурі, живописі, музиці, літературі і визначає побудову художнього твору. Закони композиції, що складались у процесі художньої практики, естетичного пізнання дійсності, відтворюють і узагальнюють об’єктивні закономірності і взаємозв’язки явищ реального світу. У хореографії під терміном “композиція” розуміємо формотворчу структуру танцю, побудову всіх його частин.

“Архітектоніка” (від грецького - будівельне мистецтво) означає пропорційність драматургічного співвідношення частин змісту до загального цілого. Поняття “композиції” та “архітектоніки” нерівнозначні, тому що композицію через малюнок танцю ми бачимо, а архітектоніку відчуваємо у процесі образного тематичного розвитку. Компоненти композиції пов’язані зі сценічним простором та музичним часом, це - хореографічна лексика (рух, жест, поза, міміка) і малюнок танцю (напрямки руху виконавців, ракурси та темпоритм хореографічної дії). Архітектоніка, як уже зазначалося, зумовлює гармонію усіх частин композиції, логічну вмотивованість побудови окремих малюнків, переходів танцю, підказує відповідну лексику і поєднує її з музикою.

У XIX столітті німецький письменник Фрейтаг запропонував розподілити дію на п’ять частин:

• експозиція;

• ускладнена дія;

• кульмінація;

• затримка дії;

• розв’язка.

Всі його пропозиції привели до сьогоднішніх назв.

• Експозиція - знайомство глядачів з дійовими особами, їх характерами в розвитку дії. Костюм, оформлення, стиль і манера виконання відтворюють місце та час дії. Довгота експозиції залежить від музики та завдання, які поставив перед собою хореограф.

• Зав’язка - початок дії. Герої знайомляться між собою. Виникає конфліктне зерно, з’являється третя сила, яка допомагає або заважає героям чи дії в цілому. Все це підкреслюється музикою, малюнком та хореографічним текстом.

• Розвиток дії (ступені перед кульмінацією) - конфлікт, який намічався в зав’язці, приречений на напругу. Ступені розвитку дії можуть бути побудовані із декількох епізодів, кількість та тривалість їх визначається динамікою сюжету. Дійові особи виступають, взаємодіючи, доповнюючи чи протидіючи один одному. Дії акторів та хвилювання глядача з приводу цього повинні об’єднуватись в єдиний драматичний вузол, який готує вершину розвитку дії.

• Кульмінація - найвища точка розвитку дії, основана на сюжетній лінії та музичному вирішенні. Все це підкріплюється малюнком та емоційним хореографічним текстом - (емоційна дія та смислова).

• Розв’язка - завершення дії. Вона може бути миттєвою, різко обриваючи дію, чи поступовою, даючи можливість глядачеві самому додумати. “Розв’язка фабули повинна витікати з самої фабули”, говорив Арістотель. Розв’язка - підсумок твору, тобто всього того, що відбувалося на сцені.

Продовження кожної частини (складових драматургії) можуть визначатись словами Арістотеля: “Достатній той об’єм, в середині якого при безперервному чергуванні подій в правдоподібності або необхідності, може відбутися зміна від горя до щастя, або навпаки”. Цільність хореографічного спектаклю та рівновага його компонентів пов’язані сюжетом, музичним вирішенням та хореографією.