Хореографія як вид мистецтва

Кожний вид мистецтва має свої специфічні закони відображення життя, свої особливі форми, виразні методи і свій матеріал.

Письменник пише роман повість, поему, п’єсу, користуючись словом; композитор в своїй творчості користується звуками музики; художник - фарбами; скульптор - пластичними матеріалами (глина, гіпс, мармур) а хореограф - виразною пластикою тіла, рухами, мімікою і жестами.

Але всі види мистецтва об’єднує одна ціль - створення краси, яка рівнозначна добру, душевній і фізичній досконалості людини. Створена мистецтвом ідеальна краса народжує в людині благородні наміри до самовдосконалення.

Хореографічне мистецтво - це синкретичне мистецтво. Тут злились в єдиному потоці танець і пантоміма, музика і поезія, скульптурні пози і пластика рухів і драматургія літературного твору.

Багато хто вважає, що хореографія - це танець, або хореографія - це балет. Але поняття “хореографія” набагато ширше: до нього входять не тільки самі по собі танці, народні, бальні, естрадні, сучасні, побутові і класичні. В первинному значенні: хореографія - це запис танцю або танцювальне мистецтво взагалі у всіх його різновидах. Саме слово “хореографія” грецького походження (chorea - пляска, grapho - пишу), цим словом стали називати все, що відноситься до мистецтва танцю. Хореографія - це змістовий рух. (Танець - вираження думки і почуттів засобами умовних рухів (pas), жестів і поз. Він виконується під музику з якої і почерпає свій зміст; але можуть бути танці які виконуються і без музики).

Мистецтво хореографії - це створення якісно-нового твору, який виконується в будь-якій області хореографічного мистецтва. Як відомо, будь-яке мистецтво діє на емоційну сферу глядацького сприйняття. У повсякденній діяльності нас постійно оточує побут з певними попитом і потребами. Мистецтво знаходиться поза цим побутом. Це, перш за все, гра, умовне видовище, навіть якщо воно і основане на фактах реального життя. Природа мистецтва найбільш гостро проявляється в хореографічному мистецтві, де обов’язкові такі компоненти, як: узагальненість і символіка, присутні казковість і фантастичність.

Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв’язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.

При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв’язку композитор - виконавець. У хореографії цей зв’язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з’являється постать хореографа. Саме цей “потрійний союз” і робить хореографію видом мистецтва.

Музика в хореографічному мистецтві

Хореографія - це мистецтво синкретичне і тому музика є невід’ємною і одною з найяскравіших та найбільш виразніших складових цього виду мистецтв. Музика - це вираження певного образу через звуки. Уся музика складається із звуків, які по своїй природі є музичні і шумові. Музичні звуки мають свою висоту та тривалість:

• ціла - 4/4 ;

• половинна - 2/4 ;

• четвертна - 1/4.

Уся музика поділяється на жанри:

• інструментальна;

• вокальна;

• вокально-інструментальна;

• музика драматична;

• танцювальна.

Хореографічна лексика тісно поєднується з музикою. При виконанні руху важливе значення має його зв’язок з метро-ритмічною будовою музичного супроводу, його темпом, динамікою тощо. Існує навіть своєрідна манера виконання хореографічного “pas” на паузі, синкопі, на затакті, певне його нюансування. При виконанні руху протягом певного відрізку часу відбувається своєрідне чергування структурних елементів, коли початок (акцент) припадає, здебільшого, на основний елемент. Від зміни виконання елементів руху в часові залежить і його ритмічна будова.

Ритм - закономірне чергування пауз, елементів, що сприймаються чутливо. Ритм це чергування рухів людського тіла (від грецького rutmys - тексти). Ритм в деяких випадках може існувати лише в уяві, внутрішньому відчутті танцівника, та частіше ритм є матеріалізованим в конкретних звуках і образах. Ритми існують абсолютно відмінні (хоровод, козачок, вальс). Ритм відіграє важливу роль у хореографічному мистецтві. Так, певна ритмоформула вже сама по собі характеризує різновиди як в українських народних танцях (гопак, кадриль, полька, коломийка тощо), так і інші танці в різних напрямках хореографії - спортивно-бальному, модерн та інші.

Темп - швидкість руху (повільно, швидко, дуже швидко).

У музиці для зручності читання нотного матеріалу використовуються угрупування, тобто поєднання нот у групи. Хореографія також вимагає ритмогрупування і кожному такті метричних долів на відповідні, групи, котрі співвідносяться за тривалістю з окремими елементами чи з танцювальним рухом у цілому. Завдяки взаємозв’язку музики та хореографічного “pas” танець сприймається як закінчений мистецький твір. Жан Жак Новер дуже влучно характеризує значення музики для хореографічного твору: “Музика для танцю є тим же, чим слово для музики. Танцювальна музика являє собою або повинна являти своєрідну програму, котра визначає і зумовлює рухи та гру кожного танцівника, останній, таким чином, повинен передати зміст програми, зробити її доступною за допомогою енергійних та виразних жестів та оживлення грою обличчя”. Ритмоформула певного руху - це не випадкове сполучення тих чи інших пластичних елементів, а закономірність, в якій відчувається найтісніший внутрішній зв’язок між хореографічним “pas” та музичним супроводом. Цей зв’язок виник і вдосконалився в процесі історичного розвитку хореографічного мистецтва, тому його не можна уявляти спрощено. Від епохи до епохи з розширенням змісту хореографічних творів розвивалася і розвивається їх лексика, підпорядковуючись музичному матеріалові. Мистецтво хореографії базується на музично-організованих, умовних, образно-виразних рухах людського тіла.

Існує також питання - чи варто хореографії зливатися з музикою в повний унісон, чи тільки координуватися з нею у загальних рисах, або ж створювати контрастний контрапункт. Це питання має різноманітні відповіді в залежності від типу школи, жанру та індивідуальності балетмейстера, його конкретних рішень при створенні хореографічного твору чи персонажів. Більша чи менша унісонність музики та хореографії - предмет творчої фантазії. Для краси будь - якого танцю важлива симетрія багаторазових повторів. Цій симетрії підкорена також і організація музичної форми. Можливо симетрично відображати протягом усього номеру яку - не будь, особливо яскраву образно-симетричну деталь, яка задана у початковому, головному музичному обороті. Пошук танцювальних сценічних рухів, одночасно оригінальних і свіжих, які б відповідали сюжету і ідеї твору потрібно шукати в самій музиці.