Тема 6. Вплив людського чинника на безпеку руху поїздів

6.1. Причини зростання долі людського чинника в питаннях безпеки транспортних систем.

6.2. Прояв людського чинника.

6.3. Забезпечення надійності людського чинника на залізницях України.

6.3.1. Професійний добір

6.3.2 Рівень навчання: тренажери

6.3.3. Контроль поточного стану здоров’я

6.4 Прибори безпеки у кабіні локомотива

6.5 Напрямки покращення врахування ЛЧ

6.1. Причини зростання долі людського чинника в питаннях безпеки транспортних систем

У транспортних системах людина зазвичай розглядається в контексті безпеки переміщення транспортних засобів. Статистика авіаційного та залізничного транспорту останніх років показує, що частка провини людського чинника становить близько 80%.

Це вказує на те, що в даний час людина представляє «вузьке місце» в забезпеченні безпеки в транспортних системах.

Причини такого явища, на мій погляд, такі:

а) Вирішено практично всі принципові проблеми забезпечення надійності «техніки» в рамках умов її експлуатації. Напрямки вирішення:

• створення нових досконалих матеріалів;

• резервування (дублювання) відповідальних вузлів, підсистем і технічних пристроїв в цілому;

• поява вбудованих комп'ютерних систем контролю і діагностики;

• впровадження концепції створення безпечної конструкції транспортних засобів;

• комп'ютерне моделювання (simulation) дало можливість обирати оптимальні варіанти технічних і структурних рішень;

• широкий спектр випробувань і експертиз технічних засобів;

• супровід (тимчасове або постійне) виробів виробником;

• створення оперативних експертно-радячих центрів експлуатації транспортних засобів.

б) Тривалий час в процесі вдосконалення техніки не враховувалися межі можливостей людини.

Це відбувалося внаслідок наступних явищ:

• протиріччя розгляду людини як об'єкта і суб'єкта управління;

• неготовність науки, яка описувала діяльність людини тим же формальним (зокрема математичним) апаратом, що і технічні засоби;

• при проектуванні людино-машинних систем питання надійності та придатності розгляду в основному відносно техніки, але не ЛЧ;

• неготовністю суспільства до обліку індивідуальних особливостей людини при контролі його професійної діяльності;

• матеріалізація ідеї гуманізації змусила людство повернутися обличчям до людини - людина стала головною цінністю і метою всієї діяльності цивілізованого суспільства і держави.

в) Відставання темпів адаптації людини від темпів відновлення і підвищення продуктивності групи чинників «техніка» і «середовище».

Винахід мікропроцесора на початку 70-х років 20-го століття, його стрімкий розвиток призвело до створення принципово нових можливостей проектування, виготовлення, контролю експлуатації та оновлення транспортних засобів, а також самих засобів ж. д. транспорту в широкому сенсі цього слова. До таких транспортних засобів все частіше застосовується термін «інтелектуальний».

Ці зміни висувають високі вимоги до обслуговуючого персоналу, які перевершують можливості «середнього» оператора, і вимагають спеціального відбору, навчання професійної діяльності і професійної креативності.

г) Збільшення навантаження на людину в зв'язку з впровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

 Відзначимо найістотніші для транспортних систем результати науково-технічного прогресу: глобальна інформатизація (комп'ютеризація), зросла складність техніки, високі швидкості руху транспортних засобів. Впровадження цих результатів різко змінили середу залізниці операторів. Лавиноподібно зросли обсяги інформації для прийняття рішення. Зросли масштаби наслідків від порушення нормального перебігу перевізного процесу, що збільшує страх прийняття неправильних рішень. Все це призвело до збільшення напруженості праці людини і як наслідок - збільшення ймовірності помилки.

Таким чином, для підвищення надійності всієї транспортної системи необхідно приділити належну увагу найменш надійного її ланці - людині - в таких аспектах:

1) розробка нової концепції готовності людини забезпечити необхідний рівень безпеки експлуатації транспортних засобів;

2) створення ефективних технічних засобів контролю діяльності конкретної людини з можливостями самонавчання і його дублювання;

3) створення ефективної системи підвищення компетенцій людини, приведення організаційної поведінки людини у відповідність до потреб і вимог організації залізничного транспорту.