Висновки:

Відсутність складу злочину в жодному разі не означає відсутності всіх обов’язкових ознак. Відсутність же факультативних ознак взагалі не можна оцінювати як відсутність ознак складу злочину. Оскільки вони факультативні, то й не обов’язкові, їх наявність не впливає на визнання повного складу відповідного посягання.

Тому передумовою застосування ч.2 ст.11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини.

Якщо до вчинення злочину залучають особу, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, то за все, що вона вчинила, відповідає особа, яка її використовує. Особа ж, яка вчиняє діяння, виступає як знаряддя вчинення злочину. Тут має місце ситуація, яку в теорії кримінального права називають по-різному: „посереднє виконання”, „посередня винність” тощо.

Врахування вини при кримінально-правовій кваліфікації полягає в такому:

• якщо кримінально-правова норма передбачає певну форму вини, то посягання можна кваліфікувати за статтею КК, що виражає цю норму лише за умов „потрібної” форми вини, а в певних випадках і відповідного виду умислу чи необережності;

• відсутність форми вини, потрібної для певного злочину, не виключає того, що скоєне слід кваліфікувати за статтею, яка передбачає іншу форму вини;

• діяння, яке вчинено без вини, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

5. Кваліфікація пост кримінальної поведінки

5.1. Кваліфікуюче значення поведінки винного після закінчення злочину

Загальноправове значення посткримінальної поведінки

Оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, можна прийти до висновку, що вона може бути різною за своїм правовим значенням:

1. бути індиферентною для кримінального права;

2. характеризувати вчинений раніше злочин – підтверджувати мету, свідчити про мотиви дій винного;

3. вести до „перетворення” простого виду злочину на кваліфікований, простого чи кваліфікованого – на особливо кваліфікований;

4. становити собою склад іншого злочину;

5. мати ознаки позитивної посткримінальної поведінки.

Посткримінальна поведінка, яку не враховують при кваліфікації

В більшості випадків поведінка винного після вчинення злочину ніяк не впливає на правову оцінку діянь особи – її не враховують при оцінюванні попередніх дій, і вона не є самостійним злочином. Відповідні дії є індиферентними для кримінального права, як правило, тоді, коли їх вчинено щодо предмета, потерпілого, що вже виступали ознаками відповідних злочинів. Повторне урахування цих ознак і кваліфікація відповідних діянь як інших злочинів суперечили б принципу неприпустимості подвійного інкримінування одних і тих самих посягань.

Посткримінальна поведінка, яку враховують оцінюючи раніше вчинені діяння

У деяких випадках подальша поведінка особи характеризує суб’єктивну сторону попередніх дій. Відомо, що юридичне і фактичне закінчення злочину може не збігатися. Кваліфікують скоєне тоді, коли відомі і діяння винного, які мали місце до юридичного закінчення злочину, і дії чи бездіяльність після його закінчення. Тому, оцінюючи посягання, було б неправильно враховувати лише частину поведінки винного.

Посткримінальна поведінка, яка перетворює вчинений злочин на більш небезпечний його вид

У низці статей Особливої частини КК як кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча ознака злочину передбачено настання наслідки, хоча простий склад цього ж злочину є формальним. При цьому наслідки настають не самі собою, а завдяки певній поведінці винного.

У такому випадку діяння, описані в диспозиції частини першої відповідної статті КК, є закінченим посяганням. Однак окремо їх не кваліфікують. Посткримінальна поведінка свідчить про те, що особа продовжує реалізовувати своє посягання. Скоєне слід оцінювати в цілому, враховуючи стадію, яку досягнуто внаслідок вчинення дій, що виходять за межі простого складу злочину. Тобто:

• якщо настали наслідки, з урахуванням яких злочин оцінюють як кваліфікований, то має місце закінчений злочин;

• коли ж наслідки не настали, то скоєне кваліфікують як відповідний незакінчений злочин – його кваліфікований склад. При цьому посягання, передбачене нормою про простий склад злочину, окремо не кваліфікують як замах на кваліфікований вид цього ж злочину.

Посткримінальна поведінка, яка становить злочин

Діяння, вчинені після закінчення певного посягання, кваліфікують самостійно. Вони утворюють склад іншого злочину тоді, коли не є продовженням попередньої поведінки, яку відображено у кваліфікації. За звичай, це пов’язано з заподіянням шкоди іншому потерпілому, вчиненням діяння щодо іншого предмета тощо. Характерно, що такі діяння не є продовженням реалізації умислу, який виник раніше, тобто вина стосовно нового злочину виникає самостійно.