4. Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності вини

Врахування принципу „вини” при кримінально-правовій кваліфікації

Врахування вини при кримінально-правовій кваліфікації полягає в такому:

• якщо кримінально-правова норма передбачає певну форму вини, то посягання можна кваліфікувати за статтею КК, що виражає цю норму лише за умов „потрібної” форми вини, а в певних випадках і відповідного виду умислу чи необережності;

• відсутність форми вини, потрібної для певного злочину, не виключає того, що скоєне слід кваліфікувати за статтею, яка передбачає іншу форму вини;

• діяння, яке вчинено без вини, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Визначення форми вини, з якою вчиняють певний злочин

На умисну вину при вчиненні відповідного злочину в КК вказують:

1. прямо визначаючи форму вини, притаманну для цього злочину;

2. вказуючи на певний мотив чи мету вчинення злочину;

3. передбачаючи „завідомість” при вчиненні злочину;

4. посилаючись на неодноразовість, систематичність, злісність, якою характеризується певне діяння, вчинення його з особливою зухвалістю чи цинізмом тощо.

Форму вини, з якою вчиняють низку злочинів, визначають через аналіз інших ознак їх складу, з урахуванням того, що відповідальність встановлено за вчинення посягання явно злочинним способом (з використанням насильства, погроз, обману).

Висновок про те, що той чи інший злочин вчиняють з необережності, можна зробити з огляду на:

1. пряму вказівку в диспозиції статті Особливої частини КК;

2. використання в диспозиції статті термінів, які вказують на неумисний характер посягання;

3. порівняння санкцій статей Особливої частини. Якщо за заподіяння певних наслідків умисно встановлено більш сувору санкцію, ніж в іншій статті за такі ж за характером та змістом наслідки, то це вказує, що злочин, передбачений цією статтею, вчиняють з необережності.

Злочини, які може бути вчинено і умисно, і з необережності, можна визначити способом вилучення.

Нарешті, так звана „необережність в умислі” має місце тоді, коли загалом умисний злочин містить ознаки, ставлення до яких може виражатися і в необережності.

Значення виду умислу для кримінально-правової кваліфікації

Відомо, що види умислу виділяють за різноманітними підставами. Це має кваліфікуюче значення, зокрема:

• при альтернативному умислі кваліфікують за нормою, що передбачає злочин, який було фактично вчинено;

• при неконкретизованому умислі скоєне кваліфікують за кримінально-правовою нормою, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене посягання (з огляду на розмір шкоди, заподіяної певним злочином);

• при прямому умислі відповідальність настає не лише за фактично заподіяну шкоду, а й за „бажану” – на заподіяння якої було спрямовано умисел винного. Якщо фактично шкоду не заподіяно, то за прямого умислу скоєне кваліфікують як готування чи замах на той злочин, що його бажав вчинити винний;

• при непрямому умислі відповідальність настає лише за фактично заподіяну шкоду, тобто скоєне кваліфікують за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідний закінчений злочин.

Значення встановлення виду необережності для кримінально-правової кваліфікації

За загальним правилом, вид необережності – злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість – не впливає на кваліфікацію скоєного. Однак у чинному КК не передбачено відповідальність за жодне необережне посягання, за яке б не наставала відповідальність при його умисному вчиненні – кожний необережний злочин має свій умисний аналог. Тому щоразу при кваліфікації скоєного за статтями Особливої частини КК, які передбачають необережний злочин, потрібно встановлювати, що відсутні ознаки умисної вини, і скоєне не слід кваліфікувати за статтями, які передбачають умисне заподіяння шкоди.

Водночас, далеко не всі посягання, які переслідує закон при їх умисному вчиненні, визнають злочинами при необережному ставленні до заподіяних наслідків. Звідси випливає, що відсутність умислу зовсім не обов’язково свідчить, що має наставати відповідальність „хоча б” за необережний злочин.

Поняття випадку (казусу)

Можна виділити ознаки кримінально-правового поняття випадку:

1. вчинено діяння, передбачене певною статтею Особливої частини КК;

2. у скоєному є всі ознаки об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта певного складу злочину;

3. відсутня форма вини, потрібна для цього посягання, тому виключено кримінальну відповідальність.

Отже, не можна говорити про випадкове заподіяння шкоди, якщо відсутні ознаки, які стосуються не вини, а інших елементів складу злочину, або ж що має місце випадок, якщо діяння можна кваліфікувати як злочин, вчинений через необережність.

Кримінально-правове значення випадку

Випадок означає відсутність вини, як однієї з обов’язкових ознак суб’єктивної сторони, а отже, і складу злочину загалом. Це означає, що при випадку не може наставати кримінальна відповідальність. Випадкове заподіяння шкоди не є адміністративним правопорушенням чи дисциплінарним проступком, відповідальність за які також настає лише за умови вини.

Водночас, за таке діяння може наставати цивільно-правова відповідальність – у випадках, коли цивільне законодавство допускає відповідальність без вини.

Випадок і кримінально-правова кваліфікація

Оцінка скоєного як випадку можлива лише тоді, коли зроблено висновок, що за ознаками об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, це діяння охоплюють ознаки певної статті Особливої частини КК. Аналізована ситуація є виявом відсутності складу злочину. Тому випадок не є якоюсь особливою підставою для закриття кримінальної справи чи відмови в порушенні кримінальної справи. Це відбувається на підставі п.2 ст.6 КПК України.

Конкретність випадку передбачає, що може бути випадок щодо одного посягання і, водночас, вина стосовно інших наслідків, заподіяних цією ж особою. Часто це має місце щодо злочинів з так званими похідними наслідками.

Відсутність вини в діянні однієї особи не виключає того, що саме таким її станом скористається у своїх злочинних цілях інша особа. Тобто йдеться про використання завідомо невинного для вчинення злочину. У теорії кримінального права такі випадки пропонують оцінювати як посереднє виконання злочину, коли особа, яка вчиняє шкоду внаслідок випадку, не підлягає кримінальній відповідальності, а як дії виконавця кваліфікують посягання того, хто використовує невинного.