54. З’ясуйте особливості соціально-економічного та політичного становища західноукраїнських земель у другій половині хіх – на початку хх ст.

Внаслідок революції 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму. Вирішальну роль у переведенні народного господарства на ринкові відносини відіграла реформа 1848 р. Незважаючи на її обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, системи відробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку вільнонайманої робочої сили. Цим було створено передумови для зростання товарності сільського господарства й здійснення промислового перевороту. З 60-х років спостерігається виразне промислове пожвавлення. Будівництво залізниць тісніше зв'язало край із західними провінціями Австро-Угорщини, сприяло поліпшенню умов збуту західноукраїнської продукції, розширенню як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, а також товарів західної промисловості. 70—90-ті роки стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості, поліпшення її енергоозброєності, що прискорило процес промислового перевороту. Особливо швидкими темпами розвивалася нафтова промисловість. Водночас розвивалися озокеритова промисловість, видобуток бурого вугілля, виробництво солі. Дістала розвиток лісова, залізодобувна та металобудівельна промисловість. Розвивається і промисловість, пов'язана з переробкою сільськогосподарської продукції: винокурні заводи, тютюнові фабрики, борошномельні, пивоварні підприємства, на початку 90-х років — цукрові заводи. Суспільний поділ праці, господарська спеціалізація зумовили пожвавлення торгівлі. Розвиток торгівлі зумовив розвиток банківської справи та концентрації капіталу. На західноукраїнських землях активно діяли земельний, іпотечний і торгово-промисловий банки. Велике значення для розвитку банківської справи мав іноземний капітал, зокрема австрійський. У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич, Станіслав, Стрий, Коломия, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася й соціальна структура суспільства — формувався середній клас і клас вільнонайманих робітників. З метою підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва, насамперед у великих маєтках, а згодом і в селянських господарствах, почалося впровадження у землеробство сільськогосподарських машин та поліпшених знарядь праці (вдосконалених залізних плугів і борін, культиваторів, сівалок, косарок, молотарок, віялок тощо). Перебудова організації сільськогосподарського виробництва на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. дала змогу підвищити врожайність зернових на 20—25%, але у зв'язку із зростанням за цей час у 1,8 рази населення краю її вистачало лише на його харчування. Загалом сільське господарство на цих землях лишалось екстенсивним, низькопродуктивним. Але у зв'язку із зростанням за цей час у 1,8 рази населення краю її вистачало лише на його харчування. Загалом сільське господарство на цих землях лишалось екстенсивним, низькопродуктивним.

54. Висвітліть основні течії в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у другій половині хіх ст.

Досить складною була ситуація в суспільно-політичній сфері. Після поразки революції 1849 р. галицьким намісником було призначено А. Голуховського, який проводив відверто пропольську політику — сприяв призначенню поляків на вищі посади цивільної служби краю; сформував у австрійського уряду думку про те, що український рух є винятково «Русофільським»; заблокував реалізацію українських планів поділу Галичини на українську та польську частини тощо. Після серії зовнішньополітичних невдач Австрії та укладення австро-угорського компромісу 1867 р. позиції поляків у Галичині ще більше посилюються — намісник завжди призначався з числа польської аристократії. За цих обставин соціальне напруження, українсько-польське протистояння в західноукраїнських землях наростали. Відповіддю на посилення польського впливу в західноукраїнських землях стало виникнення москвофільської та народовської суспільно-політичних течій. Москвофільська (староруська або русофільська) течія виникає ще 1848 p., a y 50-ті роки набуває більш чітких, окреслених форм. Її лідерами були Д. Зубрицький, В. Дідицький, М. Малиновський, ін. Соціальну базу становили частина духовенства, поміщиків, чиновництва та інтелігенції, яка орієнтувалася на самодержавну Росію. Ідеологічна основа цієї течії базувалася на трьох постулатах:

1) протиставлення польській мові «язичія» (суміші російської, української, старослов'янської та польської мов), що заперечувало право на розвиток української мови як літературної;

2) обстоювання тези про єдиний «руський», народ, що проживає на території «від Карпат до Уралу», до якого москвофіли зараховували і галицьких русинів;

3) захист таких формальних рис руської ідентичності, як візантійська літургія, юліанський календар, кириличний алфавіт тощо.

Москвофільство набуло поширення в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Під його впливом сформувалися та діяли культурно-освітні товариства, видавалися періодичні видання. Однак для частини молодої української інтелігенції неприйнятними були орієнтація москвофілів на реакційне царське самодержавство, використання ними фінансово-організаційної підтримки Росії, консерватизм москвофільських поглядів тощо. На цьому ґрунті формується народовська (українофільська) політична течія. Біля витоків народовства стояли В. Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), К. Климович, Ф. Заревич та ін., які на початку 60-х років заснували у Львові студентську громаду — один з перших осередків українофільства в краї. Народовська течія сформувалась на демократичних традиціях «Руської трійці», під сильним впливом творчості Т. Шевченка. Слід зазначити, якщо серед москвофілів переважало духовенство, то серед народовців більшість становили світські особи — адвокати, вчителі, лікарі тощо.

Лідери руху (Ю. Романчук, О. Барвінський, К. Левицький та ін.) виступали проти революційних форм боротьби і стояли на платформі толерантного ставлення до Австро-Угорської монархії. Основною метою народовців стали розвиток української літератури на народній основі, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил. Саме тому свою активність вони виявили насамперед у культурній сфері. Безперечними здобутками народовців були:

— створення мережі народовських періодичних видань (журнали «Мета», «Нива», «Правда», «Русалка», «Вечорниці», газети «Діло», «Батькіщина», «Буковина» та ін.);

— заснування культурно-освітніх та наукових товариств («Руська бесіда» — 1861 p., «Просвіта» — 1868 p., Наукове товариство імені Шевченка — 1873 p.);

— організація українського професійного театру (1864 р. у Львові при товаристві «Руська бесіда»);

— видання та популяризація творів українських письменників Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Л. Глібова, І. Франка, Панаса Мирного та ін.

Однак у другій половині XIX ст. ставало дедалі очевиднішим, що поміркованими діями у сфері культури не можна вирішити актуальні тогочасні проблеми, зняти наростаючі економічні, соціальні, національні та інші суспільні протиріччя. Це зумовило радикалізащю та політизацію суспільного руху. Розчарована в орієнтації, суспільно-економічних поглядах та формах діяльності москвофілів та народовців, молода інтелігенція під впливом М. Драгоманова обрала третій шлях для національного суспільного руху — шлях європеїзації, модернізації та демократизації. Саме ці ідеї лягли в основу діяльності, утвореної в середині 70-х років радикальної течії в українському русі. Лідерами цього напряму стали І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, які проповідували необхідність переходу до соціалізму. Використовуючи свої часописи «Молот», «Громадський друг», «Дзвін», «Світ», молоді радикали вели активну пропагандистську та агітаційну роботу в масах. Їхня діяльність сприяла поглибленню процесу політизації робітничого класу і селянства.

Починаючи з 90-х років XIX ст. суспільний рух в західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку. Вже в жовтні 1890 р. виникає перша в Галичині політична партія — Русько-украінська радикальна партія (РУРП). Це політичне об'єднання було першою легальною українською політичною партією європейського типу і водночас першою в Європі селянською партією, що стояла на соціалістичній платформі. Невдовзі одна за одною виникають нові партії: Українська національно-демократична партія — УНДП (1899); Русько-український християнський союз (1896), Українська соціал-демократична партія — УСДП (1899). РУРП і УНДП були переконані, що до державної незалежності слід йти через виборювання національно-територіальної автономії, а УСДП першочерговим завданням вважала змагання за культурно-національну автономію.Отже, динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій та активною боротьбою за вплив на маси.