4.5.2. Договір міни (обміну) земельних ділянок

Крім договору купівлі продажу найбільш реальною і поширеною підставою для придбання земельних ділянок у власність був договір міни. У зв’язку із змінами, внесеними до Перехідних положень ЗК України Після 2005 року і продовженням до теперішнього часу дії мораторію на відчуження окремих категорій земельних ділянок, можливість обміну земельними ділянками сільськогосподарського призначення була припинена.

Частина 1 ст. 715 ЦК визначає, що за договором міни (обміну) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність товар в обмін па інший товар без їх конкретизації.

Якщо обмінювані товари виявляються нееквівалентними за оцінкою, сторони можуть за домовленістю встановити доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч. З ст. 715 ЦК).

Застосування договору міни у земельних відносинах передбачає кілька варіантів: обмін рівнозначних земельних ділянок, обмін нерівнозначних земельних ділянок, обмін земельних ділянок на інші цінності — інше майно, роботи, послуги (про що йдеться у ч. 5 ст. 715 ЦК).

Суб’єктами договору міни можуть бути дієздатні фізичні і юридичні особи (відповідно до статутних цілей та завдань створення юридичної особи). Кожна із сторін договору одночасно виступає і покупцем, і продавцем.

Ст. 22 ЗК України виключає можливість переходу права власності на землі сільськогосподарського призначення до іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав, що розповсюджує свою дію і на договір міни.

Предметом договору міни можуть бути земельні ділянки, що не підлягають відчуженню до 1 січня 2009 р. (п. 15 Перехідних положень ЗК), а також товари, роботи, послуги, крім тих, що вилучені з цивільного обороту або обмежені в обороті (ст. 178 ЦК).

Однак у всіх випадках, крім обміну рівнозначних земельних ділянок, виникає проблема визначення ринкової ціни земельних ділянок, оскільки ринок земель сільськогосподарського призначення на сьогодні не працює із-за встановлення мораторію на відчуження земельних ділянок цієї категорії.

Загальні вимоги до ціни договору міни містяться у ч. 1 ст. 632 ЦК, де зазначено, що вона встановлюється за домовленістю сторін.

Проте необхідно зазначити, що стосовно земельних ділянок передбачено законодавче регулювання нормативної ціни, яка визначає нижню межу ціни продажу (ч. З п. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р. № 15-92).

Угоди щодо обміну земельних ділянок, на яких розміщені будинки, будівлі і споруди, незалежно від прав на ці земельні ділянки, будинки, будівлі і споруди оформляються одним договором.

Договір повинен містити такі умови:

• сторони угоди (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

• вид угоди;

• предмет угоди (кадастровий план та опис земельної ділянки, її правовий режим, у тому числі обмеження і сервітути, кадастровий номер, дані про нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці);

• підстави набуття особою прав на земельну ділянку і розміщене на ній нерухоме майно (приватизація, купівля, успадкування);

• відомості про відсутність заборон на здійснення угод щодо даної земельної ділянки і тісно пов'язаного з нею нерухомого майна;

• відомості про відсутність або наявність обтяжень земельної ділянки правами третіх осіб (застава, оренда,

• особливий режим використання, сервітути, майнові права тощо);

• дата передачі прав на земельну ділянку;

• ціна угоди;

• зобов'язання сторін.

Особливість договору міни полягає у тому, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 715 ЦК). Однак стосовно земельних ділянок передбачено, що права нового власника на земельну ділянку виникають з моменту переоформлення відповідних правовстановлюючих документів.

Земельні ділянки, що перебувають у приватній власності, можуть обмінюватися одна на другу в будь-якому співвідношенні. У разі згоди особи, які бажають обміняти свої земельні ділянки, укладають угоду про обмін, яка підлягає нотаріальному посвідченню і вважається укладеною з дня її нотаріального посвідчення. Нотаріально посвідчена угода є підставою для переоформлення державних актів на право власності на землю.

Згідно зі ст. 716 ЦК до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Висновок з питання

Після 2005 року можливість обміну земельними ділянками сільськогосподарського призначення була припинена.

Застосування договору міни у земельних відносинах передбачає кілька варіантів: обмін рівнозначних земельних ділянок, обмін нерівнозначних земельних ділянок, обмін земельних ділянок на інші цінності — інше майно, роботи, послуги (про що йдеться у ч. 5 ст. 715 ЦК).

Земельні ділянки, що перебувають у приватній власності, можуть обмінюватися одна на другу в будь-якому співвідношенні.

Суб’єктами договору міни можуть бути дієздатні фізичні і юридичні особи. Кожна із сторін договору одночасно виступає і покупцем, і продавцем.

Загальні вимоги до ціни договору міни містяться у ч. 1 ст. 632 ЦК, де зазначено, що вона встановлюється за домовленістю сторін.

Стосовно земельних ділянок передбачено законодавче регулювання нормативної ціни, яка визначає нижню межу ціни продажу (ч. З п. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р. № 15-92).

У договорі міни земельної ділянки права кожного власника виникають з моменту переоформлення відповідних правовстановлюючих документів.