4.5.5. Договір довічного утримання

Однією з форм здійснення права на достатній життєвий рівень є договір довічного утримання, згідно якого дозволяється передання однією стороною (відчужувачем) іншій стороні (набувачеві) у власність житлового будинку, квартири, їх частини або іншого нерухомого (в тому числі земельної ділянки) чи рухомого майна, що має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Таким чином, цей договір має реальний характер, оскільки відчужувач передає майно у власність; є одностороннім, бо права за договором виникають лише у відчужувана, а обов'язки — у набувача. Якщо ж, наприклад, на момент державної реєстрації договору довічного утримання, предмет договору (земельна ділянка або інше майно, зазначене у договорі відповідно до законодавства) не перебуває у фактичному володінні набувача, останній має право витребувати майно у свою власність або володіння.

Договір довічного утримання (догляду), за яким набувачеві у власність передається земельна ділянка або інше нерухоме майно, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації відповідно до порядку, встановленого законом (ЦК, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р.). Вимога про державну реєстрацію безпосередньо пов'язана з правилами ст. 754 ЦК про заборону відчуження майна, переданого за договором довічного утримання (догляду).

Відчужувачем за договором довічного утримання (догляду) може бути фізична особа, незалежно від її віку та стану здоров'я, а набувачем — повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Стаття 746 ЦК допускає також множинність на стороні набувача. В такому випадку набувачами можуть бути лише фізичні особи, до яких майно переходить у спільну сумісну власність і які несуть перед відчужувачем солідарну відповідальність. Множинність на стороні відчужувана розповсюджується тільки на подружжя.

Предметом договору довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Сторони договору вправі самостійно визначати в договорі розмір, обсяг і періодичність надання послуг, зміст догляду, а також ступінь конкретизації цих умов. У разі виникнення спору справа мас вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

У будь-якому разі у договорі мають бути чітко визначені порядок і умови його виконання, а також обов'язки набувача щодо відчужувача. Загальним правилом для визначення періодичності матеріального забезпечення є щомісячне надання, що підлягає грошовій оцінці (ст. 751 ЦК), якщо договором не передбачено інші, менші за строком, періоди. Виконання обов'язків набувача з довічного утримання (догляду) може не лише мати характер особистого, безпосереднього надання, а й полягати в організації відповідних умов життя відчужувача.

При реалізації договору довічного утримання (догляду) має бути дотримано вимоги ЗК щодо порядку використання земель за цільовим призначенням.

За загальним правилом, договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача (ч. 2 ст. 755 ЦК), що припиняє і зобов'язання набувача. Виняток з цього правила встановлено ч. З ст. 749 ЦК, відповідно до якої на набувача покладається обов'язок поховати відчужувача. Також договір може бути припинено за рішенням суду на вимогу відчужувача або набувача.

Висновок з питання

За договором довічного утримання дозволяється передання однією стороною (відчужувачем) іншій стороні (набувачеві) у власність житлового нерухомого і рухомого майна (в тому числі земельної ділянки), взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду), за яким набувачеві у власність передається земельна ділянка або інше нерухоме майно, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації відповідно до порядку, встановленого ЦК, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р.