МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

господарського та екологічного права

__________________ М.Л. Шелухін

«-------» ----------------------- 20 р.

ЛЕКЦІЯ

Тема №4. Земельний обіг в Україні

для студентів факультету права, курсантів факультет кримінальної міліції, факультет міліції громадської безпеки , факультет безпеки дорожнього руху, студентів факультет заочного та дистанційного навчання

Обговорені та схвалені

на засіданні кафедри

Протокол №

від

Донецьк 2013

Тема №4. Земельний обіг в Україні

Питання теми:

Вступ.

4.1. Чинники та тенденції розвитку земельного обігу в Україні.

4.2. Правові засади формування і регулювання в Україні ринку земель сільськогосподарського призначення.

4.3. Стан розвитку ринку земель несільськогосподарського призначення.

4.4. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян.

4.5. Земельні угоди.

4.5.1. Договір купівлі-продажу земельних ділянок.

4.5.2. Договір міни (обміну) земельних ділянок.

4.5.3. Договір дарування земельних ділянок.

4.5.4. Договір застави земельних ділянок.

4.5.5. Договір довічного утримання.

4.6. Позадоговірні способи придбання земельних ділянок у власність

Нормативно-правові акти та літературні джерела

Вступ

Відомо, що Україна має значний і високоякісний фонд сільськогосподарських угідь. Більше третини з них — це особливо цінні продуктивні землі. Проте рівень сільськогосподарського використання їх у нашій державі значно нижчий від розвинутих країн світу. Основною причиною цього була недосконалість земельних відносин і особливо – форми власності і господарювання, сформовані у радянські часи.

На сучасному етапі орієнтація економіки країни на ринкові відносини вимагала радикальних змін форм власності на землю і форм господарювання на ній. У зв'язку з цим із березня 1991 р. весь земельний фонд України оголошено об'єктом земельної реформи, яка передбачає впровадження різних форм власності на землю та надання власникам права самим вирішувати питання щодо розпорядження нею: господарювати на землі самому, надавати її в оренду, заставу, передавати у спадщину, вступати із земельною ділянкою у нові господарські формування тощо. Земля повинна була стати капіталом селянина, яким він може розпоряджатися в процесі господарювання, включаючи можливість його застави для одержання кредитів, що є важливим фактором економічної стабільності сільськогосподарських підприємств.

Само тому формування селянина-власника треба розглядати як найголовніше завдання земельної реформи, а діяльність ринку землі як механізм, що забезпечує динаміку земельних відносин.

При переході до ринку вирішальну роль у підвищенні ефективності використання землі приватної власності мають й інші аспекти земельних відносин, зокрема економічні механізми державної підтримки селянина; ринкові методи господарювання на землі, що встановлюються для забезпечення різних видів підприємницької діяльності; забезпечення гарантій прав на землю для власників і землекористувачів; встановлені законом можливості укладення різних видів земельних угод.

4.1. Чинники та тенденції розвитку земельного обігу в Україні

За часи незалежності використання земель в Україні збільшилося завдяки проведенню земельної реформи і у зв’язку з переходом до ринкових відносин. Однак рано казати про те, що виконуються передбачені законом вимоги щодо цільового використання земель і їх охорони. Є підстави вважати, що цьому сприяє відсутність ефективного власника і користувача земель. Особливо це стосується земель сільськогосподарського призначення, обіг яких обмежений державою.

Під обігом землі розуміють сукупність угод із землею (земельними ділянками і їх частинами, земельними паями, а також різними правами на землю).

Значна частина земель, що знаходиться в обігу припадає на аграрне виробництво. Про ці тенденції свідчить те, що згідно статистичним даним на початок 2000 року у власності громадян і юридичних осіб, які самостійно господарюють на землі знаходилося 29,4 млн. га сільськогосподарських угідь. Власниками сертифікатів на земельну частку (пай) було 6,3 млн. громадян, на яких припадало 25,2 млн. га сільськогосподарських угідь. Крім того, 10,94 млн. громадян приватизували свої ділянки на площі 3,27 млн. га. Ці землі використовуються переважно для ведення особистого підсобного господарства (57,8%), індивідуального житлового будівництва (38,6%) та садівництва (3,5%)¹

У країні зареєстровано 37,6 тис. фермерських господарств, середній розмір сільськогосподарських угідь яких становить 54,8 га²

Маючі ці показники слід відзначити, що 6,4 млн. власників невеликих часток землі (у середньому в країні по 4,05 га) не одержуватимуть із них прибуток, який забезпечить їм задоволення життєвих потреб.

Станом на 01.07.2000 року зафіксовано 206,2 тис. нотаріально посвідчених переходів прав на земельну частку, з них 6,9 тис. — на підставі договорів купівлі-продажу. Укладено 5,5 млн. договорів оренди земельних часток. Орендується 7,5 млн. га земель різних форм власності, у тому числі 23,9 тис. га земель несільськогосподарського призначення.

Статистичні данні також підтверджують, що є поширеною купівля-продаж земельних ділянок, переданих громадянам у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків і ведення особистого підсобного господарства.

У сучасних умовах гостро виникла потреба у функціонуванні ринку земель, у якому земельні ділянки обмінюються за цивільно-правовими угодами без будь яких обмежень. Затягування цих процесів приводить до спекуляції землею і до політичної нестабільності у державі. При цьому відбувається перехід земельної власності у руки великих промислових підприємств, окремих підприємців, банків, а права на землю громадян нехтуються і порушуються.

Така ситуація виникає із розрахунку на те, що вкладення капіталу у нерухомість, і особливо у землю, забезпечить у майбутньому прибуток у вигляді орендної плати, який може бути більший ніж відсотки по банківських вкладах.

У аграрному секторі поширюються процеси агропромислової інтеграції. Промислові підприємства, що скуповують землі сільськогосподарського призначення, мають певні переваги і як засновники можуть створити великі сучасні сільськогосподарські підприємства, засновані на найманій праці та високому рівні її механізації, а також на сучасних технологіях. При цьому зменшуються витрати на виробництво сільськогосподарської продукції, що відображається на її собівартості і, з цієї причини, вона стає конкурентоспроможною. Таких переваг не мають фермерські господарства і інші невеличкі сільськогосподарські підприємства, які існують переважно за рахунок застосування дешевої ручної праці з низьким ступенем її механізації, а також не можуть використовувати значних коштів на впровадження у своє виробництво сучасних технологій.

До вказаних чинників слід додати, що вчені Інституту аграрної економіки УААН довели, що найефективніше конкурентоспроможне сільськогосподарське підприємство зернового, зернового із вирощуванням соняшнику і цукрових буряків та тваринницького напрямів спеціалізації, можливе лише при розмірі площ орних земель у них понад 400 га. До цього слід нагадати, що за чинним законодавством існують обмеження щодо кількості угідь (не більш 100 га), які можуть мати фермерські господарства та деякі інші аграрні товаровиробники.

Таким чином, на сьогодні формуються об'єктивні економічні передумови концентрації земельної власності в сільськогосподарському виробництві, що юридично може здійснюватися шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

Висновок з питання

Обіг землі розглядається як сукупність угод із землею (земельними ділянками і їх частинами, земельними паями, а також різними правами на землю).

Значна частина земель, що знаходиться в обігу припадає на аграрне виробництво.

Завдяки проведенню земельної реформи збільшується кількість фермерських господарств та невеличких сільськогосподарських підприємств. Вони переважно використовують ручну працю, не мають коштів для впровадження сучасних технологій, механізації праці і не можуть складати конкуренцію великим підприємствам, що мають завдяки цим можливостям значні економічні переваги.

Концентрація земельної власності у сільському господарстві є передумовою для підвищення його ефективності, чому може сприяти вільна купівля-продаж земель сільськогосподарського призначення.