40 Методологія конвенціоналізму

Конвенціоналізм (лат. conventio - договір, угода) - філософська концепція, згідно якої наукові поняття і теоретичні конструкції є продуктами угоди(конвенції) між вченими. Ці угоди диктуються буденними міркуваннями, принципами зручності, простоти, тобто критеріями, що безпосередньо не пов'язані з істиною.

Конвенцiоналiзм подiляючи знання на емпiричне i теоретичне вирiзняє як неспiвмiрнi засоби їх здобування. Стосовно емпiричних даних за головну ознаку науковостi визнається досягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - науковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть) та фактами; припускається суб'єктивiзм в органiзацiї знання у систему. Для зручностi, конвенцiоналiстське поняття "система наукових знань" позначують термiном "класифiкуюча система", чим пiдкреслюють можливiсть суб'єктивної довiльностi при її утвореннi.

Елементи конвенціоналізму містять позитивізм, прагматизм, операціоналізм. Гносеологічною підставою конвенціоналізму є реальна можливість використовувати різні теоретичні засоби для дослідження того чи іншого явища і його теоретичної реконструкції.

Теоретичні засади конвенціоналізму були розроблені Пуанкаре, який намагався вирішити поставлене питання та захистити об'єктивну цінність наукових теорій.

Тим самим конвенціоналізм був перетворений на певну філософську концепцію тлумачення науки. Її основною рисою є відхід від вирішення проблеми співвідношення концептуального рівня науки і реальності в сторону інструменталістського тлумачення концептуальних засобів. Особливо яскраво це проявилося в логічному позитивізмі, який розглядав апарат формальної логіки як засіб аналізу мови науки.

З цих позицій наукова теорія може бути представлена як формальна система, а її вихідні поняття в принципі можуть бути обрані довільним чином.

Це знайшло відображення в «принципі терпимості» Карнапа, згідно з яким кожен може будувати свою логічну систему за умови дотримання правил синтаксису.

Методологи конвенціоналізму на відміну від індуктивістів протиставлялидоктрину аналітичної філософії ідеї «домовленості». Ця доктринаспирається на поняття «пост-філософська ера», яка вимагає зведення до емпіричної фактуальності усіх традиційних філософських проблем через редукцію і верифікацію.

В цій методології велике значення має вчення про вирішальну роль інтелектуальної інтуїції. Інтуїція проявляеться тоді, коли проблему неможливо розв'язати шляхом логічного висновку.Тому інтуїцію, як певну інтелектуальну дію, безпосередньо протиставляють логічним формам міркування.

41 Методологія історизму.

Історизм як методологія був розроблений в кінці 50-х років ХХ ст. для вирішення проблем пов'язаних з аналізом відносин між різними системами теорій.

Здебільшого, методологію історизму розуміють як звернення філософів науки історичної школи до історії науки як предмету методологічного дослідження.

Відкриття методу «історизму» належить Томасу Семюелу Куну.

На відміну від методологічного фальсифікаціонізму, для історизму вихідним пунктом є не встановлення гіпотези, що фальсифікується, а визначення методологічного принципу свідомої систематизації наукових знань для вирішення конкретних наукових проблем.

До сновоположень методологiї iсторизму можна вiднести наступнi тези:

1. З позицiй методологiї пiзнання не являє собою поступове наближення до iстини, а швидше є океаном, що збiльшується через подолання альтернатив, що складає внесок не в наукову iстину, а в розвиток здаитностi вирiшувати проблеми за допомогою нашої свiдомостi.

2. У випадку встановлення невiдповiдностi передбачень теорiї експериментальним даним неможливо визначити, яка саме частина або конкретна гiпотеза помилкова. У разi виялення проблем теорiя може бути скоректована рiзними способами, якi визнаються рiвноможливими.

3. Факти завжди "навантаженi" змiстом який несе теоретична система в цiлому.

4. Теорiю не можна розглядати як абсолютно гiпотетичнi пояснення скритої вiд безпосереднього спостерiгача реальностi, яка опосередковано виявила себе в експериментальних даних. Такi пояснення складають основу метафiзики чи натурфiлософiї, вiд яких об'єктивна наука повинна звiльнятися у своїй iсторичнiй еволюцiї.

5. Теоретична наука лише як описування має право на "повагу", "еволюцiю"; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит.

6. "Нове" знання завжди у чомусь суперечить вже вiдомому. Саме ця властивiсть нового заперечувати у тих чи iнших моментах вiдоме є принципова ознака новизни. Тому "нове" знання неможливо визнати результатом еволюцiї попереднього, вже вiдомого, "старого" знання. облем.

7Фальсифiкацiї не можуть бути ранiше, анiж виникне нова краща - теорiя.