50 Філософсько-методологічні питання фізики

Створення релятивістської, а потім і квантової фізики привело до необхідності перегляду методологічних установок класичної фізики. Уявімо в систематичному вигляді методологічні зупинки некласичної фізики:- Визнання об'єктивного існування фізичного світу, тобто його існування до і незалежно від людини та її свідомості.- На відміну від класичної фізики, яка розглядала світ фізичних елементів як якісно однорідне утворення, сучасна фізика приходить до висновку про наявність трьох якісно різняться структурних рівнів світу фізичних елементів: мікро-, макро- і мегарівня.- Явища мікросвіту, мікропроцеси володіють рисами цілісності, безповоротності і неподільності, які приводять до якісної зміни уявлень про характер взаємозв'язку об'єкта і експериментальних засобів дослідження.- Причинність як один з елементів загального зв'язку і взаємообумовленості речей, явищ, подій матеріального світу властива і микропроцессами. Але характер причинного зв'язку в мікросвіті відмінний від механістичного детермінізму. В області мікроявленій причинність реалізується через різноманіття випадковостей, тому микропроцессам властиві не динамічні, а статистичні закономірності.

Кардинальні зміни в методології некласичної фізики в порівнянні з класичною пов'язані із залежністю опису поведінки фізичних об'єктів від умов пізнання. У релятивістській фізиці - це облік стану руху систем відліку при визнанні сталості швидкості світла у вакуумі. У квантовій фізиці - фундаментальна роль взаємодії між мікрооб'єктів і вимірювальним пристроєм, приладом. Некласична фізика характеризується, по суті, зміною пізнавальних відносин суб'єкта й об'єкта. У квантовій фізиці воно фіксується принципом додатковості .Якщо в класичній фізиці всі властивості об'єкта можуть визначатися одночасно, то вже в квантовій фізиці існують принципові обмеження, висловлені принципом невизначеності.

Кардинальні зміни в системі методологічних установок релятивістської фізики (в порівнянні з класичною) пов'язані з виявленням залежності опису поведінки фізичних об'єктів від умов пізнання (облік стану руху систем відліку при визнанні сталості швидкості світла у вакуумі). Відбулась зміна гносеологічної позиції суб'єкта і об'єкта - з'явилася необхідність вказівки на ту систему відліку, з позицій якої описується досліджувана фізична область

51. Філософсько-методологічні настанови природничих наук

МЕТОДОЛОГІЯ ПРИРОДНИХ НАУК - вивчення методів пізнання світу засобами природничих наук. Методологія природознавства народилася в 17 в. в працях Ф. Бекона і Р. Декарта, присвячених саме методу пізнання. Надалі методологічні ідеї розвивалися в працях Т. Гоббса, Р. Бойля, И.Ньютона, Г В.Лейбніца, І. Канта.У 17-18 вв. наукове пізнання не виділялося з філософії взагалі і методологія наукового пізнання світу була включена в гносеологію в цілому. Істотна зміна відбулася в 1-й пол. 19 в., Коли природознавство повністю відокремилося від філософії і інституалізірувалося як цілком самостійна галузь пізнавальної діяльності. В середині 19 ст. в працях Дж.Ст.Мілля, У.Уевелла, У.Джевонс, Дж.Гершеля почала складатися спеціалізована методологія природних наук. Виключно важливу роль у формуванні методології природничих наук як спеціалізованої форми філософського дослідження зіграв період другого позитивізму (кінець 19- початок 20 ст.). У роботах Е. Мах, Пуанкаре, П.Дюгема і їх опонентів Л. Больцмана і М.Планка формуються основні напрямки методології природничих наук і досить чітко визначається їх проблематика. До цього ж періоду можна віднести і формування логіко-методологічної концепції науки.

В якості основних напрямків методології природничих наук логіко-методологічної концепції науки можна виділити: 1) вивчення приватних методів наукового пізнання; 2) вивчення приватних методів пізнання; 3) вивчення та аналіз фундаментальних методологічних принципів наукового пізнання. Загальні методи, як правило, включають в себе більш приватні і спеціальні, а методологічні принципи регулюють застосування методів наукового пізнання і дозволяють виявляти їх істотні аспекти, і, нарешті, самі методи часто перетинаються між собою.

До числа загальних методів природничо-наукового пізнання відносяться методи емпіричного пізнання - спостереження і експеримент, метод індукції, метод гіпотез і аксіоматичний метод. Приватними і спеціальними є: імовірнісні методи; методи, що використовуються в узагальненні і осмисленні емпіричних результатів, - єдиної схожості і відмінності, супутніх змін; методи аналогії, уявного і математичного експериментів