8. Як включаються нові закони в систему законодавства?

93. Якщо в теорії права підкреслюється, що система права є внутрішньо погодженою і несуперечливою системою, то прийняття будь-якого закону повинне супроводжуватись одночасним внесенням змін до всіх законів, що не узгоджуються з новим законом. Так буває, але нечасто. Переважно встановлюється, що до приведення актів законодавства у відповідність з новим законом раніше прийняті закони застосовуються в частині, що не суперечить новому закону, та дається вказівка про підготовку законопроектів щодо приведення законодавчих актів у відповідність з новим законом. Ця вказівка зазвичай не виконується. А вирішення колізій між новим законом та раніше чинними законодавчими актами стає непростим предметом діяльності судів.

94. Вражає та обставина, що п. 3 Прикінцевих та заключних положень Цивільного кодексу, прийнятого 16 січня 2003 р., приписував Кабінету Міністрів підготувати та подати на розгляд Верховної Ради перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни у зв’язку з набранням чинності названим Кодексом, до 1 квітня 2003 р. Малось на увазі, що відповідні закони будуть прийняті впродовж 2003 р. і будуть введені в дію одночасно з новим Цивільним кодексом. Але законодавчий процес продовжувався майже чотири роки: Закон «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» було прийнято лише 27 квітня 2007 р. Це вважається за прийнятне. Хотілося б тільки зауважити наступне. Не слід думати, що мільйони людей нашої країни будуть звикати до сучасної та високої культури праці самі по собі. Людям потрібний приклад. Верховна Рада сьогодні подає приклад того, як не треба працювати. У неї на це є свої причини. Але ж у мільйонів людей цих причин значно більше. То треба було б зрозуміти, що без рішучого підвищення культури праці Україна і далі буде продовжувати свій шлях на узбіччя світової цивілізації, декларуючи при цьому прагнення до інтеграції у світове співтовариство.

9. Законодавчий вплив на правотлумачну діяльність

96. Запозичуючи досвід Франції двохсотрічної давності, законодавець вирішив піклування про тлумачення змісту правочину та включив відповідні нормативні положення до ст. 213 ЦК. Проблемою тлумачення нормативно-правових актів законодавець стурбований значно менше. З цього приводу в законодавчих актах будь-які загальні положення не формулюються, хоч такий досвід був відомий в Російській імперії ще в другій половині XIX століття. Тим більший інтерес викликають окремі положення законодавчих актів України та міжнародних договорів, що стосуються тлумачення актів законодавства.

97. Пункт 3 ст. 413 Кримінального процесуального кодексу неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність визнає, зокрема, «неправильне тлумачення закону, яке суперечить його і очному змісту». Звідси випливає, що кримінальний закон має тлумачитись точно відповідно до його змісту. Інше тлумачення є неправильним. Це не повинне тлумачитись так, що будь-яка логічна обробка тексту кримінального чи кримінально-процесуального закону є неприпустимою. Видається, що всі логічні операції з положеннями кримінального чи кримінально-процесуального закону є припустимими (крім застосування кримінального закону за аналогією та застосування аналогії права).

98. Деякі настанови даються в Законі «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» стосовно тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Приписується «для цілей посилання на текст Конвенції» автори законопроекту дуже вдало врахували вітчизняні реалії і збагнули сутність явища: головне - посилатися, а не застосувати Конвенцію як частину національного законодавства України): 1) використовувати переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії, надруковані в установленому порядку; 2) у разі відсутності перекладу користуватись оригінальним текстом; 3) за наявності розбіжності між перекладом і оригіналом керуватись останнім; 4) у відповідних випадках використовувати практику Суду (ст. 18 названого Закону).

99. Частина 1 ст. 8 Закону «Про міжнародне приватне право» приписує при застосуванні права іноземної держави встановлювати його зміст «згідно з офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі». Це - єдине положення у законодавстві України, яке передбачає врахування при тлумаченні нормативно-правових актів доктрини. Та ж проблема існує і стосовно національного права, але ж про неї не згадується в жодному законодавчому акті.

100. Віденська конвенція про право міжнародних договорів, що є обов'язковою для України, тлумаченню міжнародних договорів присвячує три статті. Це - найбільш розгорнені положення про тлумачення, що містяться в актах, що мають в Україні характер актів національного законодавства. На обов'язковість правил тлумачення, що викладаються у Віденській конвенції, звертав увагу Європейський Суд з прав людини.

101. У ч. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу йдеться про прийняття рішення на користь платника податків у разі, коли норма Податкового кодексу або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Подібне положення включене до ч. 7 ст. 4 Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: «У разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов’язків суб’єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб’єкта господарювання».

102. Взагалі, таких положень, коли на підставі актів законодавства можна прийняти і одне рішення, і інше, протилежне першому, не повинно бути. Але слід визнати, що техніко-юридична опрацьованість актів законодавства на цей час є недостатньою, чим виправдовується включення до названих законів наведених положень.

103. Договори між суб’єктами не можуть опрацьовуватись так ретельно, як закони. Тому вповні доречним є включення до ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» частини 8, яка приписує «нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами» тлумачити на користь споживачів.

104. Цим вичерпується увага національного законодавства до проблеми тлумачення нормативно-правових актів та правочинів (договорів).