Етіологія.

Ушкоджувальними чинниками, що впливають на структуру і функцію печінки, є компоненти алкогольних напоїв: етанол, інші спирти, альдегіди, органічні молекули.

Межа, за якою є небезпека для здоров'я при вживанні алкоголю, оцінюється по-різному в різних країнах. Цілком безпечною для людини вважають добову дозу етанолу 38—60 г для чоловіків і 16—38 г для жінок

Печінка, уражена вірусною інфекцією, зокрема вірусами гепатиту, стає чутливішою до ушкоджувальної дії алкоголю. Приєднання гепатовірусної інфекції значно обтяжує перебіг алкогольної хвороби печінки, а гепатотоксичні дози алкоголю при цьому значно знижуються.

Патогенез.

У розвитку алкогольної хвороби печінки відіграють роль багато чинників, які умовно можна розділити на екзогенні та ендогенні.

До екзогенних чинників слід віднести пряму гепатотоксичну дію самого алкоголю, кількість споживаного етанолу, якість споживаних напоїв, уміст у них домішок, характер харчування; до ендогенних — гормональні, генетичні чинники, расові, імунологічні та ін.

Конституціональні типи, що характеризуються гіпотрихозом та інфантильно-фемінною статурою, частіше і швидше стають алкоголіками, ніж особи гіперандрогенного складу.

Окиснення етанолу здійснюється переважно в печінці, де метаболізується 75—98% уведеного до організму алкоголю. Етанол не накопичується в організмі (як мікроелементи); у середньому лише 10% етанолу не піддається метаболізму і в незміненому вигляді виводиться легенями і нирками. Швидкість розщеплювання алкоголю в печінці до кінцевих продуктів — вуглекислоти і води — становить у чоловіків 0,1 г чистого алкоголю на 1 кг маси тіла на 1 год, у жінок на 10% менше. Доросла людина масою 70 кг може метаболізувати протягом доби до 160 г чистого алкоголю, виробивши при цьому 1200 ккал. Основний шлях метаболізму етанолу - окиснення.

Гепатоцит містить три ферментні системи, здатні окиснювати алкоголь в ацетальдегід.

Алкоголь розщеплюється в організмі до вуглекислого газу і води тільки в разі споживання етанолу в межах 20 г на добу. При споживанні великої кількості етанолу ацетальдегід накопичується в організмі, зокрема в самій печінці, і є прямою печінковою отрутою:

Етанол посилює мобілізацію жиру з депо,

• підвищує естерифікацію жирних кислот до тригліцеридів;

• зменшує синтез ліпопротеїдів і їх вивільнення;

• порушує проникність клітинних мембран гепатоцитів.

Ліпіди починають накопичуватись у центральних і проміжних відділах часточок, далі ожиріння може стати дифузним. У макрофагах ворітних трактів також накопичуються ліпіди, збільшується число ліпофібробластів (беруть участь у формуванні фіброзу печінки).

Жирова дегенерація супроводжується ушкодженням мітохондрій, інших органел, дистрофією і руйнуванням клітин. У тканині часточки нагромаджується печінковий ліпопротеїн і алкогольний гіалін, які притягують до себе лейкоцити, унаслідок чого формується запалення, спочатку неімунне. Жирова дегенерація печінки може настати дуже швидко — уже через 10—12 днів щоденного вживання 150—200 г етанолу. Проте алкогольний гіалін має антигенні властивості, що веде до нашарування імунних процесів, перетворюючи неімунне запалення на імунне.

У період запою або при вживанні надмірних доз алкоголю формується масивний некроз гепатоцитів.

Таким чином, у разі перевищення добових доз ризику (токсичні дози) етанол окиснюється не тільки за участю АДГ (так окиснюються "ендогенні" спирти ретинол, естрадіол), а й каталазним, а також мікросомальним шляхами, що призводить до активізації перекисного окиснення ліпідів, зміни властивостей біологічних мембран, утворення психоактивних з'єднань, гіперпродукування ацетальдегіду та інших токсичних метаболітів.

Виділяють такі метаболічні і токсичні ефекти дії етанолу, що лежать в основі алкогольних уражень печінки:

• компенсаторно-пристосувальні;

• некротичні з утворенням тілець Меллорі;

• порушення імунологічних реакцій;

• інгібування процесу регенерації;

• підвищення колагеногенезу;

• стимуляція канцерогенезу.

Уживання етанолу спричинює гіперліпідемію з переважним підвищенням в сироватці тригліцеридів. Алкогольні ексцеси стимулюють мобілізацію вільних жирних кислот із жирової тканини (через катехоламіни). Процесу накопичення ліпідів у печінці сприяє також низький рівень їхнього окиснення.

Хронічна алкогольна інтоксикація може спричинити гіпо- і гіперглікемічні стани.

Порушення толерантності до глюкози пояснюють:

• зниженням поглинання глюкози в печінці, зумовленим її ураженням;

• відносною функціональною недостатністю γ-клітин;

• зміною чутливості до інсуліну на рівні рецепторів тканин-мішеней.

Грубі порушення мінерального обміну характерні для пізніх стадій алкогольної хвороби печінки. Добре відомо, що у хворих на хронічний алкоголізм у печінці і в тканинах організму накопичується залізо. Гіперкальціємія є наслідком гальмування етанолом усмоктування кальцію в дванадцятипалій кишці і не залежить від метаболізму вітаміну В. Установлено зниження всмоктування цинку. Уведення хворим на алкогольний цироз печінки цинку сульфату поліпшує імунологічні показники тесту шкірної реакції.

Дефіцит вітамінів зумовлений ураженням слизової оболонки тонкої кишки, порушеним всмоктуванням фолатів, вітаміну В₁₂, піридоксину, тіаміну і підвищенням їх метаболізму в печінці. Найчастіше відзначають недостатність в організмі водорозчинних вітамінів, особливо групи В, хоча клінічних проявів може і не бути. Ураження печінки етанолом супроводжується зниженням вмісту в печінці фолієвої кислоти, вітамінів В₆ і В₁₂. Дефіцит вітаміну D характерний для пізніх стадій алкогольної хвороби печінки.

Ураження внутрішніх органів при зловживанні алкоголем носить системний характер і зумовлене токсичним, метаболічним, імуносупресивним впливом етанолу на нервову систему, серце, нирки, підшлункову залозу, травний тракт. Найчастіше у хворих на алкоголізм уражаються органи травлення (40%), насамперед печінка — орган, який визначає метаболізм етанолу.