Показання до проведення еферентних методів залежно від нозологічної форми, етіології, патогенезу і стадії хронічних захворювань печінки
лазеротерапія;
Застосування низькоінтенсивного лазерного випромінювання в комплексній терапії хворих на хронічний вірусний гепатит з вираженою активністю сприяє поліпшенню клініко-лабораторних і морфологічних показників. Опромінювання проводять в ділянці проекції правої та лівої частини печінки, селезінки і загруднинної залози, потужність опромінювання становить 1,6*103Вт, загальний час опромінювання 1,5-2 хв. Курс терапії складається із 13-15 сеансів.
Основними механізмами дії низькоінтенсивного лазерного випромінювання є поліпшення процесів мікроциркуляції, імунокоригувальної дії, що врешті-решт приводить до підвищення функціональної активності інтактних гепатоцитів і стимуляції процесів регенерації ушкодженої паренхіми печінки.
При хронічному гепатиті з вираженою активністю проводиться дезінтоксикаційна терапія. З цією метою внутрішньовенно вводять: гемодез — 400 мл, 5% розчин глюкози — 1000—1500 мл, ізотонічний розчин натрію хлориду — 1000 мл, розчин Рінгера — 400—800 мл. Останнім часом для поліпшення дезінтоксикаційної функції печінки, нормалізації репаративної регенерації гепатоцитів використовують препарат реамбірин, який містить активну речовину — янтарну кислоту (0,5%), магнію хлорид (0,012%), калію хлорид (0,03%), натрію хлорид (0,6%), вводиться внутрішньовенно краплинно по 400 мг від 5 до 10 уведень.
метод ентеросорбції.
Базується на виведенні з органів травлення з лікувальною і профілактичною метою ендогенних і екзогенних токсичних речовин надмолекулярних структур і клітин.
Хронічний гепатит, як правило, супроводжується екзогенною та ендогенною інтоксикацією, зумовленою запальним процесом, розпадом гепатоцитів, інших клітин печінкової тканини, заміщенням паренхіми сполучною тканиною, що призводить до накопичення в організмі продуктів метаболізму, розвитку печінкової недостатності.
Механізми лікувальної дії ентеросорбції при хронічних гепатитах пов'язані з прямим і опосередкованим ефектами. У масообміні із сорбентом беруть участь слина, шлунковий сік, жовч, панкреатичний сік, сік клубової і товстої кишок. Існує декілька шляхів уведення сорбенту. Найефективнішим є пероральний шлях уведення препарату, коли сорбція починається в ротовій порожнині і завершується в товстій кишці.
Як ентеросорбенти в даної категорії хворих частіше використовують модифіковані сферичні вуглецеві сорбенти СКН-2П, СУГС; волоконні вугільні сорбенти — ваулен, АУВМ "Дніпро"; сорбенти на основі лігніну — поліфепан, білігнін; кремнійорганічні сорбенти — ентеросгель; органічні полімерні сорбенти —ентеродез, ентеросорб; аніоніти — холестирамін, вазозан, синтезовані на основі четвертної амонійної смоли стирилдивінілбензолу та ін.
Сучасні ентеросорбенти повинні відповідати таким критеріям:
нетоксичність у процесі проходження по травному тракту;
не повинні руйнуватися до компонентів, при всмоктуванні яких виникає опосередкована дія на органи і системи;
нетравматичність для слизових оболонок;
добра евакуація із травного тракту;
висока сорбційна місткість щодо компонентів хімусу, які видаляються;
відсутність десорбції речовин у процесі евакуації і зміни рН середовища;
зручна лікарська форма.