Хронічний холестатичний гепатит.

Може мати безсимптомний перебіг, але частіше рано виявляються:

• лихоманка;

• артралгії;

• уртикарна висипка;

• потім приєднуються жовтяниця, шкірний свербіж, потемніння сечі і посвітління калу;

• гепатомегалія виражена нерізко;

• часто буває спленомегалія;

• характерним є підвищення ЛФ, вмісту прямого білірубіну, холестерину, фосфоліпідів, α2,3- і γ-глобулінів.

Хронічний криптогенний гепатит.

Слід вважати захворюванням печінки з характерними для хронічного гепатиту морфологічними змінами при виключенні вірусної, аутоімунної, медикаментозної та алкогольної етіології.

Лікування. При лікуванні аутоімунного гепатиту:

Препаратами вибору вважають преднізолон і азатіоприн.

Використовують або монотерапію преднізолоном у дозі 30—40 мг на день протягом 4—10 тиж. з подальшим зниженням дози до підтримувальної — 20—10 мг на день, або в поєднанні з азатіоприном. При цьому преднізолон призначають на початку курсу в дозі 15—25 мг на день, азатіоприн — у дозі 50—100 мг на день. Підтримувальна доза азатіоприну — 50 мг на день, преднізолону — 10 мг на день. Курс лікування становить від 6 міс до 2—4 років.

В основі лікування хронічного токсичного (медикаментозного) гепатиту лежить:

• відміна препарату, що призвів до розвитку патологічного процесу в печінці;

• виключення шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю);

• виключення важких фізичних навантажень;

• показане вживання:

• есенціале форте Н або ліволіну форте по 2 капсули 3 рази на день протягом 1 міс,

• гепатопротектори (гепабене, карсил, гепатофальк, силібор та ін.) по 1 капсулі 3 рази на день 3 тиж,

• вітамінів (піридоксин, рибофлавін, тіаміну хлорид, ціанокобаламін, рибоксин),

• антиоксидантів (токоферол, альтан).

При хронічному гепатиті із синдромом холестазу використовують:

• урсодезоксихолевої кислоти (урсофальк, урсосан), що мають імуномодулювальну активність, інгібують холестаз, сприяють зменшенню активності патологічного процесу в печінці, підвищують ефективність інтерферону в лікуванні хворих на хронічний вірусний гепатит;

• Препарати призначають усередину в капсулах у дозі 10 мг на 1 кг маси тіла на день уранці й увечері як монотерапію або в комплексі з інтерфероном протягом усього курсу лікування, що сприяє поліпшенню переносимості інтерферону.

• призначають також комплекс жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К);

• холестирамін ( від 4—5 до 16 г на день за 2—3 рази за ЗО хв до їди протягом 1—2 міс);

• ентеросорбенти.

Рибоксин (інозин) належить до анаболічних речовин і як попередник АТФ бере участь у біосинтезі нуклеотидів, має властивості антигіпоксанту. У лікуванні хронічних захворювань печінки препарат застосовують внутрішньовенно по 10-20 мл 2% розчину або всередину по 0,1—0,6 г 3—4 рази на день до їди. Курс лікування — 1—3 міс.

Гептрал (адеметіонін) за своєю структурою відповідає адеметину — метаболіту, що утворюється в результаті реакції аденозину з метіоніном. При хронічному гепатиті механізм терапевтичної дії гептралу пов'язаний із заповненням дефіциту ендогенного метіоніну. Препарат особливо показаний пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки, які розвинулись на тлі алкогольних уражень, за наявності холестатичного синдрому. Його застосовують усередину і парентерально в добовій дозі 800—1600 мг. Курс лікування 1—2 міс.

Гепатопротектор глутаргін (сіль α-аргініну і глутамінової кислоти) має чітко виражену антитоксичну дію, що реалізується шляхом активації перетворення аміаку на сечовину в орнітиновому циклі і зв'язування аміаку глутаміновою кислотою з утворенням глутаміну. При хронічному гепатиті різної етіології глутаргін призначають по 0,5—0,75 г 3 рази на день протягом 15 днів або внутрішньовенно краплинно по 50 мл (2 г) в 150—250 мл ізотонічного розчину натрію хлору 2 рази на день.

При функціональних порушеннях печінки застосовують цитраргінін по 10 мл 1—3 рази на день усередину. У лікуванні гепатитів різної етіології ефективним є гепатопротекторний препарат антраль у дозі 0,2 г після їди 2—3 рази на день протягом 3—4 тиж.

Вітамін Е — активно пригнічує процеси перекисного окиснення ліпідів і утворення вільних радикалів, що беруть участь у розвитку синдрому цитолізу. Включення вітаміну Е до лікувального комплексу усуває загострення процесу, поліпшує функціональний стан печінки; препарат призначають у капсулах 2—3 рази на день протягом 1—2 міс.

Препарати есенціальних фосфоліпідів у поєднанні з ненасиченими жирними кислотами (есенціале форте Н) і вітамінами (есенціале форте, ліволін форте) сприяють стабілізації клітинних мембран, зокрема мембран гепатоцитів. їх використання забезпечує корекцію метаболічних процесів, насамперед жирового обміну — виведенню надлишку жиру з печінки, стабілізує мембрани гепатоцитів, пригнічує перекисне окиснення ліпідів, значно поліпшує функціональну здатність печінки. В умовах стаціонару призначають курс внутрішньовенних краплинних інфузій препарату по 2—4 ампули щодня протягом 3—4 тиж з подальшим переходом на вживання капсул 3 рази на день протягом 3—4 міс. Препарати створюють тло для повнішого ефекту інтерферону. Протипоказанням до використання есенціале є синдром холестазу.

Для лікування хронічного гепатиту і профілактики гіповітамінозу широко використовують полівітамінні збалансовані комплекси — ундевіт, декамевіт, оліовіт, дуовіт, а також ревівон, санасол.

Кальцій D (нікомед) є комбінацією кальцію карбонату і вітаміну D₃. Препарат показаний для поповнення запасів кальцію після проведення гемосорбції, плазмосорбції, а також з метою профілактики остеопорозу при тривалому лікуванні хворих глюкокортикощами і як доповнення до специфічної терапії при синдромі холестазу. Кальцій D₃ застосовують по 1-2 таблетки протягом довгого часу.

До групи немедикаментозних методів, які застосовують у лікуванні хронічного гепатиту, можна віднести:

• плазмаферез;

• кріоферез;

• цитоферез;

• гемосорбцію;

• кріоплазмосорбцію.

Кожний з перелічених методів еферентної терапії може з успіхом застосовуватися з урахуванням стадії і тяжкості процесу, його етіології, особливостей патогенезу.

За допомогою методів екстракорпоральної гемокорекції можна досягти сприятливих зрушень у функціонуванні крові і відновленні гомеостазу шляхом ефективного пасивного витягання плазмових субстанцій або клітин крові, що відіграють патогенетичну роль, зі зменшенням вмісту їх у крові до рівня, який забезпечує сприятливий перебіг захворювання.

Є 3 основні групи показань до проведення методів екстракорпоральної гемокорекції:

• видалення з циркуляції різних патологічних продуктів;

• нормалізація надмірного об'єму циркулюючої плазми або підвищеного об'єму циркулюючої крові;

• заміна великого об'єму дефектної плазми, дефіцитної за деякими показниками, корекція клітинного складу крові.