Хронічний гепатит, спричинений уживанням метилдофи, нітрофуранів.
Часто супроводжується гіперглобулінемією, появою аутоантитіл і за клінічним перебігом нагадує аутоіммуннпй гепатит.
При автоімунному варіанті медикаментозного гепатиту запальний процес у печінці швидко зникає після відміни гепатотропних препаратів. Продовження вживання ліків призводить до прогресування гепатиту у фіброз або цироз печінки, розвитку печінкової недостатності, наявності аутоантитіл ANA, LKM-1. Морфологічні прояви медикаментозного гепатиту різноманітні — фокальний некроз гепатоцитів, гранульоматоз, мононуклеарно-еозинофільна інфільтрація, холестаз.
Терапія імунодепресантами хворих на медикаментозний гепатит призводить до поглиблення захворювання, що свідчить про потребу здійснювати ретельний аналіз етіологічних чинників у хворих на хронічні захворювання печінки.
Морфологічні ознаки хронічного токсичного гепатиту:
Дистрофія гепатоцитів.
Виражена інфільтрація ворітних трактів з порушенням межової пластинки і розвитком перипортального некрозу.
Може розвиватися мостоподібний і мультилобулярний некроз, характерний "плямистий" некроз усередині часточок.
Запальний інфільтрат тканини печінки складається з лімфоцитів, плазматичних клітин, макрофагів, еозинофілів.
Іноді у ворітних трактах утворюються фолікули зі скупчень лімфоїдних клітин.
Неалкогольний стеатогепатит.
Термін "неалкогольний стеатогепатит (НАСГ)" був уперше застосований у 1980 p. Н. Ludvig і співавторами, які, описуючи клінічні особливості ураження печінки неалкогольної етіології, виявили ключові патоморфологічні ознаки, властиві алкогольній хворобі печінки. Враховуючи ймовірність прогресування НАСГ до стадії декомпенсованого цирозу, стеатогепатит необхідно розглядати як вірогідну причину порушення функції печінки нез'ясованої етіології.
Чинниками ризику розвитку НАСГ є:
дія лікарських препаратів і токсинів (антибіотиків — тетрацикліну, пуроміцину, блеоміцину);
цитостатичних препаратів (метотрексату, азауридину);
інших препаратів (аміодарону, пергексиліну, тамоксифену, естрогену, глюкокортикоїдів, гідралазину);
вроджені розлади метаболізму (беталіпопротеїнемія, хвороба Вебера-Кріщена, тирозинемія, хвороба Вільсона);
набуті розлади метаболізму (цукровий діабет, ілеоєюнальний анастомоз, ожиріння, зміна ліпідного спектра сироватки, голодування і виснаження, тотальне парентеральне харчування).
Захворювання переважно виявляють у жінок віком 40-60 років. У 70-100% хворих спостерігають ожиріння, у 35-70% хворих — цукровий діабет.
Як основний механізм розвитку НАСГ розглядають накопичення в печінці вільних жирних кислот, тригліцеридів, активацію ПОЛ у печінці, що призводить до накопичення токсичних проміжних продуктів, які стимулюють розвиток запалення в печінці, а також накопичення в ній жиру.
Клінічні прояви НАСГ.
Захворювання нерідко має безсимптомний перебіг.
Неспецифічні симптоми (загальна слабкість, нездужання, дискомфорт у верхньому правому квадранті живота) часто відсутні.
У деяких хворих ознакою є гепатомегалія або спленомегалія.
При лабораторному дослідженні найчастіше виявляють підвищення активності АлАТ і АсАТ у сироватці крові у 2—3 рази. Співвідношення цих показників не дозволяє провести межу між алкогольним і неалкогольним ураженням печінки. Підвищення активності лужної фосфатази і гаммаглутамінтранспептидази при НАСГ також виявляють досить часто. Гіпербілірубінемію, збільшення протромбінового часу і гіпоальбумінемію спостерігають лише в деяких хворих. Зміни ліпідного спектра крові і підвищення вмісту глюкози крові достатньо характерні для НАСГ, їх виявляють у 23-73% хворих.
Ультразвукове дослідження печінки (мал. 130) виявляє гіперехогенність тканини печінки внаслідок дифузної інфільтрації печінки.
Характерними ознаками НАСГ у біоптатах печінки є помірна або виражена жирова дистрофія (частіше крупнокрапельна), дифузна або локалізована переважно в центральних зонах часток; клітинна запальна інфільтрація (нейтрофільна, лімфоцитна, змішана) — переважно в центрі часток. У разі тяжкого перебігу захворювання в подальшому можливе формування фіброзу або цирозу печінки.
|
|
Сучасні підходи до лікування спрямовані насамперед на усунення або ослаблення чинників, які призводять до розвитку НАСГ.
Схуднення, корекція гіперліпідемії і гіперглікемії, відміна потенційно гепатотоксичних препаратів — головні принципи терапії.
Із медикаментозних засобів показане вживання:
есенціале форте Н або ліволіну по 2 капсули 3 рази на день протягом 2—3 міс;
урсодезоксихолевої кислоти в дозі 750—1000 мг на добу протягом 2 міс;
обнадійливі результати в терапії НАСГ отримані після застосування метронідазолу, незамінних амінокислот, інфузій глутаміну, засобів, які знижують рівень ліпідів у крові.