Класифікація.

У 1994 р. на Всесвітньому конгресі гастроентерологів (Лос-Анджелес) був запропонований проект класифікації хронічних гепатитів, яка узгоджується з Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10). В основу запропонованої класифікації покладені три основні критерії: етіологія, ступінь активності печінкового процесу і стадія захворювання.

Класифікація хронічних гепатитів(Лос-Анджелес, 1994; з доповненнями):

1. Етіологічні форми хронічного гепатиту (В 18):

1. хронічний вірусний гепатит В (В 18.1);

2. хронічний вірусний гепатит D (В 1.0);

3. хронічний вірусний гепатит С (В 18.2);

4. хронічний гепатит, зумовлений неідентифікованим типом вірусу (В 19);

5. аутоімунний гепатит — тип 1, тип 2, тип З (К73.8);

6. медикаментозний гепатит (К71.0);

7. токсичний гепатит (К71.0);

8. алкогольний гепатит (К71.1);

9. невідомої етіології (криптогенний) гепатит (К73.9).

2. Ступені активності печінкового процесу (за даними клініко-лабораторного і морфологічного обстеження):

1. мінімальна;

2. слабко виражена;

3. помірна;

4. виражена.

3. Стадії хронічного гепатиту:

1. за ступенем вираженості фіброзу:

0 - фіброз відсутній;

1 - слабко виражений перипортальний фіброз;

2 - помірний фіброз із порто-портальними септами;

3 - виражений фіброз із порто-центральними септами;

4 - розвиток цирозу печінки (розглядають як кінцеву і незворотну стадію хронічного гепатиту з можливим розвитком гепатоцелюлярної карциноми).

2. з проявами портальної гіпертензії:

• без клінічно вираженого асциту;

• асцит, що усувається медикаментами;

• ригідний асцит.

3. з проявами ознак печінкової недостатності.

Клінічні варіанти перебігу хронічного гепатиту.

Клінічні прояви хронічного гепатиту залежать від етіологічного чинника, що спричинив гепатит, ступеня активності запального процесу в тканині печінки і стадії захворювання.

Хронічний аутоімунний гепатит.

На аутоімунний гепатит хворіють переважно жінки молодого віку.

Сутність патологічного процесу зводиться до порушення імунорегуляції. У хворих, як правило, у крові і тканинах з'являються антиядерні антитіла до непосмугованих м'язів, до специфічного ліпопротеіну печінки. Часте виявлення LE-клітин з наявністю виражених системних (позапечінкових) уражень, властивих системному червоному вовчаку, дало підставу назвати це захворювання люпоїдним гепатитом.

1. Приблизно в третині випадків захворювання починається раптово і клінічно не відрізняється від гострого гепатиту, який не завершується навіть через кілька місяців від початку патологічного процесу.

2. У частини пацієнтів захворювання виникає непомітно, з'являються важкість у правому підребер'ї, нездужання, першими симптомами можуть бути позапечінкові системні вияви.

3. Для аутоімунного гепатиту характерне поєднання ураження печінки, позапечінкових проявів і ознак імунних розладів. Найчастіше спостерігають:

• жовтяницю;

• гепатомегалію і спленомегалію;

• у жінок часто буває аменорея;

• у понад 1/4 хворих виявляють артралгії, шкірну висипку, неспецифічний виразковий коліт, гломерулонефрит, перикардит, міокардит, тироїдит, трофічні виразки;

• у 5—10 разів підвищується активність амінотрансфераз;

• з'являється диспротеїнемія, гіпергаммаглобулінемія, зміна осадкових проб, виявляють LE-клітини.

4. У клінічному аналізі крові характерна наявність анемії, лейкопенії, тромбоцитопенії, стійке збільшення ШОЕ.

5. Імунологічне дослідження крові дозволяє виявити:

• антинуклеарні аутоантитіла до Sm-ядерного антигену (ANA), аутоантитіла до антигенів непосмугованих м'язів (SMA), специфічного ліпопротеїду печінки (SLA), антигену мікросом печінки і нирок (LKM-1);

• циркулюючі імунні комплекси, збільшення вмісту в крові переважно IgG і IgM, підвищення Т-хелперної і зменшення Т-супресорної популяції лімфоцитів.

Діагностичними критеріями аутоімунного гепатиту є:

• гістологічні ознаки (мостоподібні некрози паренхіми, велика кількість плазматичних клітин і лімфощних фолікулів у запальному інфільтраті у ворітних трактах);

• позитивний LE-феномен або наявність хоча б одного з типів аутоантитіл: антинуклеарні антитіла (ANA), антитіла до мікросомів печінки і нирок (анти-LKM), антитіла до непосмугованих м'язових клітин (SMA), розчинних печінкових (SLA) і печінково-панкреатичних (LP) антигенів, асіалоглікопротеїн-рецепторів (печінкового лектину) і антигенів плазматичної мембрани гепатоцитів (LM);

• наявність типових антигенів гістосумісності (В₈, DR₃, DR₄);

• відсутність маркерів вірусу гепатитів В, С, D, G, F, характерні біохімічні і клінічні ознаки захворювання, ефективність глюкокортикоїдної терапії.

Міжнародна група з вивчення автоімунного гепатиту опублікувала (1993) діагностичні критерії цього захворювання, виділивши діагнози вірогідного та ймовірного аутоімунного гепатиту.