До завдань лікувальної програми алкогольного цирозу печінки належать:

• стримування подальшого прогресування патологічного процесу;

• профілактика або зменшення проявів портальної гіпертензії і печінково-клітинної недостатності;

• профілактика розвитку ускладнень і трансформації процесу в рак печінки.

Специфічної терапії алкогольного цирозу печінки немає. Для уповільнення прогресування безсимптомного цирозу призначають есенціале форте Н по 5-10 мл внутрішньовенно протягом 2 тиж, потім по 2 капсули 3 рази на день протягом півроку; адеметіонін (гептрал) вводять по 400-800 мг внутрішньовенно протягом 2-5 днів, потім по 2 таблетки 2 рази на день протягом 1 міс. Хворим з клінічно маніфестними цирозами або ускладненнями хвороби проводять відповідну симптоматичну терапію (див. "Лікування цирозу печінки").

Припинення вживання алкоголю є головною умовою успішного проведення профілактики алкогольної хвороби печінки. Хворих на алкогольну хворобу печінки спостерігають терапевт і нарколог.

Прогноз.

Адаптивна гепатомегалія і жирова дистрофія печінки повністю зворотні за умови абсолютного утримання від уживання алкоголю.

Фіброз печінки і хронічний гепатит можуть переходити в цироз печінки навіть у разі виключення алкоголю внаслідок імунного механізму самопрогресування.

П'ятирічне виживання хворих після діагностики алкогольного цирозу печінки значною мірою залежить від продовження пиятства.

Так, серед тих, хто продовжує зловживати алкоголем, упродовж 4 років виживає менше ніж 50%, а серед тих, хто припинив уживати алкоголь — понад 70-75%. Розвиток цирозу печінки прискорюється приєднанням гострого алкогольного гепатиту, який може бути причиною смерті хворого. Однак більшість смертельних випадків припадає на пацієнтів з різними ускладненнями цирозу печінки. Частота розвитку гепатоцелюлярної карциноми на тлі алкогольного цирозу коливається від 5 до 15%.

Цироз печінки

Цироз печінки — прогресивне дифузне хронічне поліетіологічне захворювання печінки, яке є кінцевою стадією розвитку хронічного гепатиту із несприятливим перебігом, наслідком порушення відтоку жовчі і крові з печінки або генетично зумовлених метаболічних дефектів і характеризується значним зменшенням кількості клітин печінки, що функціонують, різко вираженою фіброзною реакцією, перебудовою структури паренхіми і судинної мережі печінки з розвитком портальної гіпертензії та утворенням структурно-аномальних регенераторних вузлів.

Епідеміологія.

Частота цирозу печінки, за даними секцій у різних країнах світу, коливається від 1 до 11% і становить у середньому 2-3%, у тому числі в Європі — близько 1%, при цьому показник смертності — 13-80 на 100 000 населення. Хворіють переважно чоловіки віком після 40 років.

Етіологія.

Найчастіше причиною цирозу печінки є вірусний (В, D, С, G), аутоімунний, токсичний, у тому числі алкогольний, медикаментозний та інші форми хронічного активного гепатиту.

Цироз печінки може виникати при розладах венозного відтоку з печінки, при застійній недостатності кровообігу ("кардіальний" цироз), синдромі Бадда-Кіарі та інших захворюваннях печінкових вен.

Генетично зумовлені порушення метаболізму, зокрема хвороби накопичення глікогену, гемохроматоз, таласемія, дефіцит α-1-антитрипсину, галактоземія, муковісцидоз, хвороба Вільсона-Коновалова також можуть призводити до розвитку цирозу печінки.

При вроджених геморагічних телеангіоектазіях (хвороба Рандю-Ослера-Вебера) цироз печінки розвивається в ранні терміни.

Шунтові операції на кишках з виключенням значної частини тонкої кишки теж сприяють розвитку цирозу печінки.

Вторинний біліарний цироз печінки виникає внаслідок обтураційних уражень великих внутрішньопечінкових і позапечінкових жовчних проток, первинного склерозивного холангіту. Етіологічні чинники первинного біліарного цирозу печінки не з'ясовані.

У частини хворих (близько 20%) розвивається так званий криптогенний цироз печінки, коли причину захворювання виявити не вдається.