Лекція №8

Хронічний гепатит, холецистит та жовчнокам’яна хвороба. Хронічний гепатит.

Хронічний гепатит — хронічне поліетіологічне дифузне запальне захворювання, зумовлене первинним ураженням клітин печінки, що триває без поліпшення понад 6 міс., з наявністю фіброзу різного ступеня вираженості і переважно збереженою часточковою структурою печінки.

Епідеміологія.

Хронічний гепатит є досить поширеним захворюванням: на нього страждає 4—6% всього населення. За даними ВООЗ, у світі нараховують понад 2 млрд. людей, які мають ознаки поточного або завершеного інфікування вірусом гепатиту В, у тому числі близько 400 млн. хронічних носіїв вірусу, та понад 170 млн. хворих на хронічний гепатит С. Вірус гепатиту С становить до 90% усіх посттрансфузійних гепатитів і найчастіше (у 50—70% випадків) переходить у хронічну форму.

Суперінфекція Δ-вірусом зумовлює більш тяжкий перебіг гострого гепатиту В, переводячи його в хронічну активну форму приблизно у 80% випадків.

Медикаментозний гепатит становить до 5% від загальної кількості гепатиту.

Етіологія.

Найчастіше етіологічними чинниками розвитку хронічного гепатиту є перенесені гострі інфекційні і паразитарні ураження тканини печінки, включаючи гострі вірусні гепатити В, С і D, контакт з токсичними речовинами, у тому числі алкоголем, медикаментами; захворювання інших органів травного тракту, системи крові, органів кровообігу, дія іонізуючої радіації. У зв'язку з цим хронічний гепатит розглядають як поліетіологічне захворювання. Хронічний гепатит вірусної етіології зустрічається в 70—80% випадків і є найбільш поширеною формою хронічних запальних захворювань печінки.

Етіологічні чинники хронічного гепатиту:

1. Інфекційні агенти:

1. Віруси:

1. гепатиту В, С, G, TTV;

2. простого герпесу;

3. цитомегаловірус.

2. Бактерії:

1. бруцели;

2. бліда тріпонема.

3. Найпростіші:

1. токсоплазма;

2. ехінокок;

3. шистосома.

2. Токсичні агенти:

1. Алкоголь;

2. Медикаменти:

1. індометацин;

2. ібупрофен;

3. ацетилсаліцилова кислота;

4. фенацетин;

5. тетрациклін;

6. ізоніазид;

7. алопуринол;

8. метилдофа;

9. дифенін;

10. метотрексат;

11. фенобарбітал;

12. пероральні контрацептиви.

3. Немедикаментозні ксенобіотики:

1. рослинні токсини;

2. гербіциди, пестициди;

3. синтетичні речовини.

4. Радіація.

3. Автомічні порушення.

4. Спадкові чинники і метаболічні порушення:

1. Гемохроматоз,

2. Хвороба Гоше,

3. Хвороба Вільсона-Коновалова,

4. Дефіцит о-антитрипсину.

В останні роки з'явилися повідомлення про вірус гепатиту G — РНК-вмістний вірус із родини флавеновірусів — і вірус гепатиту TTV (Transfugion Transmission Virus), які передаються парентеральним шляхом і сприяють переходу гепатиту в хронічну форму.

Патогенез.

У механізмах розвитку вірусних уражень печінки, що найчастіше трапляються, особливої уваги надають двом чинникам - вірусній реплікації та імунній відповіді організму хворого, — контрольованим генетичним чинником.

Перенесення гострого вірусного гепатиту В у маніфестній формі завершується переходом у первинно-хронічний гепатит приблизно в 5—15% реконвалесцентів. Вірус гепатиту В не має прямого гепатотоксичного ефекту, ушкоджувальна дія на печінку зумовлена імунокомпетентними клітинами, які розпізнають антигени вірусу гепатиту В.

Вірусний гепатит С передається виключно парентеральним шляхом. У 15—40% хворих, інфікованих цим вірусом, відзначають перинатальний, внутрішньоутробний і статевий шляхи передачі вірусу. Потенційними джерелами поширення інфекції в РНК HCV-позитивних пацієнтів можуть бути біологічні рідини людського організму (слина, сеча, асцитична рідина).

HDV (Δ-вірус, дефектний вірус), діючи разом з вірусом гепатиту В (ко- і суперінфекція), спричинює як гострі, так і хронічні процеси і призводить до хронізації. Найбільш несприятливим є "нашарування" Δ-вірусу (D) на гострий вірусний гепатит В або хронічне носійство HBsAg, що призводить до обтяження або прогресування інфекції і закінчується швидкою хронізацією захворювання в 90—95% хворих.

При хронічних токсичних гепатитах, включаючи алкогольні і медикаментозні, токсичні агенти завдають прямої ушкоджувальної дії на печінкові клітини.

Розвиток аутоімунного гепатиту пов'язаний з пригніченням Т-супресорної популяції лімфоцитів і з'явою в крові антитіл до ядер, мітохондрій, непосмугованих м'язів і специфічного ліпопротеїду гепатоцитів. Останні стимулюють цитоліз гепатоцитів лімфоцитами-кілерами печінки.