Експеримент 1

З велосипедної стоянки біля магазину прибрали урни і на рулі велосипедів повісили рекламні листівки. Стали спостерігати - скільки народу кине флаєри на асфальт, а скільки посоромиться. Стіна магазину, біля якого припарковані велосипеди, була ідеально чистою. Листівки кинули на землю 33% велосипедистів.

Потім експеримент повторили, попередньо розмальовану стіну беззмістовними малюнками. Насмітили вже 69% велосипедистів.

Експеримент 2

Другий експеримент мав показати, чи правдива теорія розбитих вікон тільки для загальноприйнятих норм або її дія поширюється також і на локальні правила, встановлені для якоїсь конкретної ситуації чи місця. Дослідники перегородили головний вхід на автостоянку парканом, в якому, проте, була залишена широка щілина. Поруч з нею повісили знак «Вхід заборонено, обхід — 200 м праворуч», а також оголошення «Заборонено пристібати велосипеди до огорожі». У першому випадку в метрі від паркану стояли чотири велосипеди, явно до нього не пристебнуті. У другому випадку ті ж велосипеди пристебнули до огорожі. Результат виявився позитивним: у ситуації «порядок дотримано» у дірку пролізли тільки 27% автовласників, а в ситуації «порядок порушено» — 82%.

Експеримент 3

Третій експеримент проводили на підземній стоянці біля супермаркету, де висіло велике і добре помітне оголошення «Будь ласка, повертайте взяті з магазину візки». У першому випадку на парковці не було візків, а в другому там знаходилися чотири візки. До машин знову прикріплювали рекламні листівки. Результат вийшов аналогічний: в першій ситуації кинули папірець на землю 30% водіїв, у другій — 58%.

Експеримент 4

Четвертий експеримент нагадував перший, з тією різницею, що ознаки «порушення норм іншими людьми» були тепер не візуальні, а звукові. У Нідерландах закон забороняє використання петард і феєрверків у передноворічні тижні. Виявилося, що велосипедисти набагато частіше кидають папірці на землю, якщо чують як розриваються петарди.

Експерименти 5 і 6

У п'ятому та шостому експериментах людей провокували на дрібну крадіжку. З поштової скриньки стирчав конверт з прозорим віконцем, з якого виразно проглядала купюра в 5 євро. У ситуації «порядок дотримано» поштова скринька була чистою і сміття навколо не було. У ситуації «порядок порушено» або скриньку було розмальовано безглуздими графіті (експеримент 5), або навколо валялося сміття (експеримент 6).

У ситуації «порядок дотримано» тільки 13% перехожих (з 71) привласнили конверт. Однак з розмальованої скриньки конверт вкрали 27% перехожих (з 60), а розкидане сміття спровокувало на крадіжку 25% людей (з 72).

Але повернімося до Нью-Йорка в епоху дикої злочинності. У середині 1980-х в нью-йоркському метрополітені помінялося керівництво. Новий директор Девід Ган почав роботу з боротьби проти графіті.  Наприкінці маршрутів встановили мийні пункти. Якщо вагон приходив з графіті на стінах, малюнки змивалися під час розвороту, в іншому випадку вагон взагалі виводили з експлуатації. Брудні вагони, з яких ще не змили графіті, ні в якому разі не змішувалися з чистими.

«У нас було депо в Гарлемі, де вагони стояли вночі, - розповідав він. - У першу ж ніч з'явилися підлітки і облили стіни вагонів білою фарбою. На наступну ніч, коли фарба висохла, вони прийшли і обвели контури, а через добу все це розфарбовували. Тобто вони трудилися 3 ночі. Ми чекали, коли вони закінчать свою «роботу». Потім ми взяли валики і все зафарбували. Хлопці засмутилися до сліз, але все було зафарбовано знизу доверху. Це було наше повідомлення для них: «Хочете витратити 3 ночі на те, щоб спотворити поїзд? Давайте. Але цього ніхто не побачить»

У 1990-му році на посаду начальника транспортної поліції був найнятий Вільям Браттон. Замість того, щоб зайнятися серйозною справою - тяжкими злочинами, він впритул взявся за безквиткових пасажирів. У той час 170 тисяч пасажирів пробиралися в метро безкоштовно. Підлітки просто перестрибували через турнікети або проривалися силою. І якщо 2 або 3 людини обманювали систему, оточуючі приєднувалися до них. Вони вирішували, що якщо хтось не платить, вони теж не будуть.

Біля турнікетів було поставлено по 10 переодягнених поліцейських. Вони вихоплювали «зайців» по одному, надягали на них наручники і вибудовували в ланцюжок на платформі. Там "зайці" стояли, поки не завершувалося "велике полювання". Після цього їх проводжали в поліцейський автобус, де обшукували, знімали відбитки пальців і пробивали по базі даних. У багатьох при собі виявляли зброю. У інших виявилися проблеми з законом.

«Для поліції це стало справжнім Ельдорадо, - розповідав Браттон. - Кожне затримання було схоже на пакет з поп-корном, в якому лежить сюрприз. Що за іграшка мені зараз попадеться? Пістолет? Ніж? Є дозвіл? Ого, та за тобою вбивство! Досить швидко правопорушники стали залишати зброю вдома і оплачувати проїзд».

Поліція зайняла принципово жорстку позицію щодо дрібних правопорушників. Заарештовувала кожного, хто пиячив і буянив у громадських місцях. Хто кидав порожні пляшки. Розмальовував стіни. Стрибав через турнікети, канючив гроші у водіїв за протирання скла. Якщо хтось справляв нужду на вулиці, він відправлявся прямо у в'язницю. Рівень міської злочинності став різко падати.