§ 3. Правові наслідки порушення зобов’язання

Правові наслідки порушення зобов’язання, передбачені ст. 611 ЦК, належать до заходів захисту, а сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди одночасно є і заходами цивільно-правової відповідальності, про що вже відмічалося раніше.

Розглянемо зазначені у ст. 611 ЦК правові наслідки порушення зобов’язання:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Зобов’язання, якщо це передбачено договором або законом, може бути припинено або змінено в односторонньому порядку як без його порушення, так і при порушенні. Так, ст. 248 ЦК передбачає можливість припинення представництва за довіреністю шляхом скасування довіреності особою, яка її видала, та відмови представника, ст. 1008 ЦК - припинення договору доручення у разі відмови довірителя або повіреного, ст. 1025 ЦК - право комітента, а ст. 1026 ЦК - право комісіонера на відмову від договору комісії. Ст. 1147 ЦК передбачає можливість односторонньої зміни завдання та умов надання винагороди при публічній обіцянці винагороди. Але у цих та інших випадках оскільки зобов’язання не порушене, не йдеться мова і про відповідальність, а сторони просто реалізують надану ним договором або законом таку можливість. Інколи і порушене зобов’язання може тягнути за собою такий наслідок, як одностороння відмова від нього. Так, при зустрічному виконанні зобов’язання за наявності очевидних підстав вважати, що одна з сторін не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч. 3 ст. 538 ЦК).

Ст. 615 ЦК встановлює, що у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. У цьому випадку одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді, наприклад, відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо, тобто одночасно застосовуються і міри захисту і міри відповідальності.

2) зміна умов зобов’язання. Як одностороння відмова від зобов’язання, так і одностороння зміна умов зобов’язання допустима тільки тоді, коли це прямо передбачено законом або договором. На відміну від відмови, зміна умов не припиняє зобов’язання, а лише змінює деякі його елементи. Так, у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення купівельної ціни (ст. 708 ЦК). Більш детальніше наслідки зміну умов зобов’язання будуть розглянуті при характеристиці загальних положень про договір.

2. сплата неустойки у нашому випадку роздивляється як міра відповідальності за порушення зобов’язання, але вона водночас і є способом забезпечення виконання зобов’язання і тому детально характеризувалася у § 2 глави 20.

3. відшкодування збитків та моральної шкоди. Як вже зазначалося, збитки - це майнова шкода, яка виражена у грошовій формі і яка поділяється на реальні збитки та упущену вигоду. Збитки підлягають відшкодуванню тільки при невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання і при наявності повного складу цивільного правопорушення. Доказування як самого факту настання збитків, так і їх розміру покладається на кредитора (ч. 2 ст. 623 ЦК). Якщо такі міри майнової відповідальності як неустойка і завдаток застосовуються тільки коли вони передбачені договором або законом, то необхідність відшкодування збитків презумується.

За загальним правилом збитки повинні відшкодовуватися у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. З ст. 22 ЦК). Закон у деяких випадках передбачає відшкодування збитків у обмеженому розмірі. Так, наприклад, ч. 2 ст. 906 ЦК зазначає, що збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором. Ст. 924 ЦК обмежує відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, тобто тільки у розмірі реальних збитків, а відшкодування упущеної вигоди не передбачається.

Ст. 616 ЦК передбачає можливість зменшення розміру збитків та неустойки, які стягуються з боржника, при порушенні зобов’язання з вини кредитора або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення. Розмір збитків може бути зменшений і з урахуванням вини потерпілого(ч. 2 ст. 1193 ЦК).

Відшкодування збитків у підвищеному розмірі передбачено статтями 230 і 231 ЦК при вчинені правочинів під впливом обману або насильства у вигляді покладання на вину сторону відшкодування збитків у подвійному розмірі та ‘ відшкодування моральної шкоди. Законом України „Про бібліотеки і бібліотечну справу" від 27 січня 1995 р.¹ та Типовими правилами користування бібліотеками в Україні, затвердженими наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 р. № 275 розмір відшкодування за втрату, знищення, пошкодження або крадіжку книг та інших документів встановлюється бібліотеками.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За загальним правилом збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. З ст. 623 ЦК). Як бачимо, при визначені збитків законодавець приймає до уваги наступні обставини: а) ринкові ціни, що пов’язане з ринковими відносинами, де попит визначає пропозицію. Ціни на товари, роботи та послуги, на жаль, мають постійну тенденцію до зростання, тому для потерпілої особи це має суттєве значення; б) на який час вони будуть вираховуватися - на день укладання договору, на день примусу боржника до виконання зобов’язання чи на день розглядання справи у суді, бо зазначені періоди можуть бути значно розтягнуті у часі. Також для кредитора має значення і в) за яким місцем будуть визначатися збитки, оскільки може існувати різниця між цінами на товари, послуги та роботи за місцем проживання (місцем знаходження) кредитора і боржника.

При визначені неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання, зазначає ч. 4 ст. 633 ЦК. До заходів , які повинен був вжити кредитор, може бути віднесено, наприклад,¹ направлення листів до боржника з нагадуванням про необхідність виконання ним своїх обов’язків, звернення до організацій з захисту справ споживачів тощо. Оскільки, як і при реальних збитках, кредитор повинен доказувати і факт і розмір упущеної вигоди, то він також наводить докази існування договорів з третіми особами. Так, якщо постачальник не поставив хлібокомбінату борошно, то останній не може виконати своїх зобов’язань перед реалізаторами своєї продукції (сторонами вже за іншими договорами поставки) і не отримує заплановані доходи.

Згідно ч. 4 ст. 22 ЦК на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Як бачимо, вибір способу відшкодування збитків надано потерпілому (кредиторові), але, на наш погляд, слід погодитися з думкою Н.С.Кузнєцової, що порушник може відказатися від відшкодування шкоди в натурі та наполягати на відшкодування у грошовій формі. Також потрібно підтримати пропозицію і про те, що було б доцільним у ст. 22 ЦК встановити правило про те, що сторони можуть дійти згоди про заміну способу відшкодування збитків¹.

Окрім майнової (матеріальної) шкоди кредитор має право вимагати від боржника і відшкодування моральної шкоди, поняття якої давалося у § 2 глави 8. Моральна шкода є мірою цивільно-правової відповідальності і тому відшкодовується при наявності повного або усіченого складу правопорушення у випадках, передбачених договором або законом. Як зазначається у п. 4 ст. 23 ЦК моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування².

Ст. 23 ЦК встановлює загальне правило відшкодування моральної шкоди: „Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав", а ст. 611 ЦК передбачає можливість її відшкодування у разі порушення зобов’язання, якщо це передбачено договором або законом. В той же час законодавство по різному вирішує питання відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому - чи завдана шкода тільки особистим немайновим правам, чи шкода завдана майновим інтересам особи. Якщо моральна шкода завдається особистим немайновим правам особи (наприклад, честі, гідності фізичної особи чи ділової репутації фізичної або юридичної особи), то при наявності певних умов відповідальності моральна шкода відшкодовується завжди. І тут немає значення, чи передбачена відповідальність за моральну шкоду спеціальним законом, чи ні. У випадку завдання моральної шкоди коли при цьому захоплюються майнові інтереси особи, вона підлягає відшкодуванню тільки у випадках передбачених договором або законом. Так, наприклад, відшкодування моральної шкоди у подібних ситуаціях передбачено при визнанні правочинів недійсними (ст. ст. 216, 225, 227, 230-233 ЦК); при порушенні умов договору (ст. ст. 611, 700, 1076); при деліктних зобов’язаннях (ст. 1167 ЦК) тощо.

Як майнова, так і немайнова шкода може бути відшкодована різними шляхами - грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. З ст. 23 ЦК).

Ч. 5 ст. 23 ЦК передбачає, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто це положення диспозитивне і сторони можуть встановити інше. Але тут потрібно погодитися з точкою зору про те, що правильніше казати про розстрочення платежів, спрямованих на відшкодування моральної шкоди¹, а розмір цих платежів, тобто розмір самої моральної шкоди, визначається судом.

Спірним є питання про суб’єкта відшкодування моральної шкоди - чи є їм тільки фізична особа, чи їм може бути і юридична особа? Само законодавство на це не дає відповіді і юридична особа згадується тільки у зв’язку з приниженням її ділової репутації, а більшість вчених вважають, що потрібно розрізняти моральну шкоду, яка завдається тільки фізичній особі та немайнову шкоду, яка може бути завдана юридичній особі. Нам більше імпонує та позиція, що моральна шкода - фізична біль та душевні страждання - не може завдаватися юридичній особі, а якщо була поширена неправдива інформація, яка зачепає ділову репутацію, то юридична особа вправі вимагати відшкодування збитків, в тому числі і упущеної вигоди.

Викликає і певні сумніви щодо можливості передбачення відшкодування моральної шкоди у договорі як правового наслідку за порушення зобов’язання, як це передбачено ст. 611 ЦК. Тут можна погодитися з думкою про те, що моральна шкода повинна розглядатися тільки як позадоговірна, оскільки заборона її заподіяння є загальною забороною для кожного і тому вона виступає негативним наслідком порушення не зобов’язання, а абсолютного правовідношення. Так саме, скажімо, трудно уявити договір, за яким обов’язком сторони буде умисне заподіяння і майнової шкоди.

Передбачений ст. 611 ЦК перелік правових наслідків порушення зобов’язання не є вичерпним, оскільки договором або законом можуть бути передбачені інші наслідки, серед яких глава 51 ЦК виділяє наступні і які не були розглянуті раніше:

5) прострочення боржника і кредитора. Прострочення боржника або кредитора означає, що у зобов’язанні сторонами порушена така умова його належного виконання, як строк. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення, а якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ст. 612 ЦК). При прострочці кредитора виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. В той же час боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо останній доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання, тобто у цьому випадку мова йде або про випадок, або про непереборну силу. Одночасно боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

6) правові наслідки невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. У ч.і ст. 620 ЦК зазначено, що у разі невиконання боржником обов’язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання. Конструкція цієї норми дозволяє зробити висновок, що такими ситуаціями можуть бути: а) консенсуальні договори про передання майна або у власність, або у користування іншій особі, які вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов і за яких власник індивідуально-визначеної речі не передає її покупцеві чи наймачеві; б) якщо сторони у попередньому договорі домовилися про обов’язкове передання індивідуально-визначеної речі (ч. 2 ст. 635 ЦК); в) при закінченні строку договорів про тимчасове користування річчю.

Коли ця річ (у вказаних випадках) вже передана третій особі у власність або в користування, то кредитор втрачає право на її витребування у боржника. Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов’язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, — кредитор, який першим пред’явив позов.

В цьому законодавчому положенні проявляється принцип реального виконання зобов’язання. В літературі зазначалося і можливість у певних випадках застосування норми ст. 620 ЦК при виконанні зобов’язання, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками, зокрема, якщо вони були виділені та виокремленні (індивідуалізовані) сторонами або судом.

7) виконання зобов’язання за рахунок боржника, як правовий наслідок, має місце у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги. У цьому випадку кредитор або виконує цю роботу власними силами, або має право доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання (ст. 621 ЦК). Закон у деяких випадках передбачає інші, ніж зазначені, способи виконання зобов’язання за рахунок боржника. Так, наприклад, ст. 849 ЦК передбачає, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, а якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги— відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Подібні наслідки невиконання сторони можуть встановлювати договором і для інших зобов’язань.

Зрозумілим є те, що неможливо виконувати за боржника роботи чи доручати їх третім особам при так званих особистих зобов’язаннях.

8) відповідальність і виконання зобов’язання в натурі. За загальним правилом сплата неустойки і відшкодування збитків, що завдані порушенням зобов’язання, не звільняє боржника від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 622 ЦК). Вказане правове положення закріплює принцип реального виконання зобов’язання щодо його предмету і носить диспозитивний характер. Так, ст. 858 ЦК зазначає, що якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Не можна вимагати від боржника виконання зобов’язання в натурі, якщо предметом виконання є індивідуально-визначена річ і вона знищена.

Ч 2 і 3 ст. 622 ЦК встановлює імперативний перелік, коли неможливо вимагати від боржника виконання його обов’язку в натурі: у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу), а також у разі відмови кредитора від договору.

9) відповідальність за порушення грошового зобов’язання. На відміну від загального правила, згідно з яким неможливість виконання зобов’язання звільняє від цивільно-правової відповідальності, у ч. 1 ст. 625 ЦК закріплено спеціальне правило - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Це пояснюється тим, що гроші відносяться до речей з родовими ознаками, отже є юридично замінними. Не має значення в силу чого для боржника наступила така неможливість: чи внаслідок вини самого боржника, чи в наслідок дій третіх осіб. Гроші є. загальним еквівалентом і можуть бути зароблені боржником у різний засіб.

Як наслідок боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно ст. 1 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення" в редакції від 6 лютого 2003 р.¹ індекс споживчих цін — показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Окрім цього сторони грошового зобов’язання - суб’єкти підприємницької діяльності можуть встановити і додаткову відповідальність за його порушення у вигляді пені, розмір якої у відповідності із ст. З Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22 листопада 1996 р.² не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.