8. Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання

Глава 51 правові наслідки порушення зобов’язання.

Відповідальність за порушення зобов’язання

У своїй більшості зобов’язання виконуються належним чином. У випадку невиконання або неналежного виконання боржником свого обов’язку виникає питання про порушення зобов’язання та, як наслідок, про відповідальність боржника перед кредитором, про умови та обсяг такої відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність полягає у покладанні на зобов’язану особу (боржника) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання або за порушення абсолютних прав несприятливих майнових наслідків, передбачених правовою нормою. Невиконанням зобов’язання є невчинення сторонами тих дій, що складають його зміст - непередання товару чи неоплата його, невиконання роботи, ненадання послуги тощо. Неналежне виконання проявляється у тому, що сторони порушують умови зобов’язання щодо строків, ціни, способу виконання або зобов’язання виконується не тими особами.

Стаття 610. Порушення зобов’язання

1. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов’язання

1. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

При порушенні абсолютних прав, наприклад, при розповсюджені неправдивої інформації, що паплюжить честь та гідність особи, такі несприятливі наслідки настають для правопорушника у вигляді спростування такої інформації та відшкодування моральних збитків.

Цивільна-правова відповідальність - це завжди відповідальність правопорушника перед потерпілою особою. Вона завжди існує у рамках існуючого цивільного правовідношення і полягає у невигідних майнових наслідках для його порушника на користь потерпілого. Тому слід розрізняти підстави виникнення цивільно-правової відповідальності та її реалізацію.

Підставами виникнення відповідальності є протиправні дії учасників цивільного правовідношення, або юридичний склад правопорушення. Реалізація відповідальності - це виконання добровільно або примусово, покладеного на правопорушника обов’язку з відшкодування збитків, завданої майнової чи моральної шкоди, який виникає внаслідок здійснення правопорушення. Навіть і при добровільному виконанні порушником обов’язку має місце цивільно-правова відповідальність, оскільки і тут присутній державний осуд його поведінки.

В юридичній літературі традиційним є виділення трьох функцій цивільно-правової відповідальності:

1. Запобіжно-виховна функція полягає у тому, що порушник, до якого застосовувалися додаткові невигідні заходи матеріального характеру, в подальшому буде утримуватися від аналогічних порушень, а це сприяє попередженню правопорушень та виховує порушника.

2. Компенсаційна функція відповідальності полягає у ліквідації негативних для потерпілого наслідків правопорушення та відновлення за рахунок майна правопорушника понесених потерпілим збитків. Еквівалентно-оплатний характер товарно-грошових відносин передбачає відповідність розміру відповідальності розміру завданої шкоди або збитків.

3. Стимулююча функція розкриває позитивний зміст цивільно-правової відповідальності, її встановлення в законодавстві спонукає учасників правовідносин до належного виконання своїх обов’язків.

Всі заходи цивільно-правової відповідальності, що застосовуються за порушення зобов’язання, можуть бути віднесені або до загальних, або до спеціальних форм відповідальності. Під формою відповідальності слід розуміти форму тих додаткових обмежень, які покладаються на правопорушника. Цивільне законодавство передбачає різні форми відповідальності порушника, вони можуть бути передбачені і сторонами правовідносин. Цивільно-правова відповідальність може виступати у формі відшкодування майнових збитків (ст. 22 ЦК) чи моральної шкоди (ст. 23 ЦК), сплати неустойки (ст. 549 ЦК), втрати предмету застави (ст. 572 ЦК) або завдатку (ст. 571 ЦК) тощо.

Серед усіх заходів цивільно-правової відповідальності окреме й особливе місце займає відшкодування збитків, яке відносять до загальної форми відповідальності. Це пояснюється тим, що, по-перше, збитки є найбільш частим у практиці наслідком порушення зобов’язання, і відшкодування збитки застосовується в усіх випадках їх заподіяння. Інші ж заходи цивільно-правової відповідальності настають лише тоді, коли вони прямо передбачені законом або договором. По-друге, відшкодування збитків дозволяє найбільш повно і в загальній формі захистити майнові інтереси потерпілої особи.

До спеціальних форм відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником належать стягнення неустойки (штрафу, пені), втрата заставодавцем предмету застави, втрата порушником завдатку, які одночасно є і способами забезпеченні виконання зобов’язання. Спеціальні форми відповідальності застосовуються тільки тоді, коли вони прямо передбачені законом, або якщо сторони домовилися про їх застосування. Їх настання може бути як пов’язано з настанням збитків (штрафна неустойка), так і не пов’язано.

Види цивільно-правової відповідальності встановлюється за різними критеріями в залежності від цілей, що обираються.

Так, в залежності від підстав виникнення розрізняють договірну та недоговірну відповідальність. Договірна відповідальність виникає у випадках порушення зобов’язання, що виникло на підставі договору. Порушення договірного зобов’язання проявляється або у невиконанні боржником своїх обов’язків, або у неналежному їх виконанні. При невиконанні боржником своїх обов’язків мова йде про його протиправну бездіяльність, а при неналежному виконанні - про протиправну поведінку, яка порушує умови укладеного договору. Недоговірна (деліктна) відповідальність застосовується при відсутності між сторонами зобов’язання договору внаслідок, частіше за все, заподіяння шкоди. Так, згідно ст. 708 ЦК та Закону України „Про захист прав споживачів” відповідальність перед покупцем за недоліки товару несе як продавець, з яким покупець перебуває у договірних відносинах, так і виробник, з яким покупець не знаходиться у таких відносинах. Можливе виникнення деліктної відповідальності і між сторонами договору, коли майну або здоров’ю однієї із сторін завдається шкода другою стороною, якщо це не пов’язано з виконанням договору.

В залежності від характеру розподілу відповідальності між співборжниками у зобов’язаннях з множинністю осіб розрізняють часткову, солідарну та субсидіарну відповідальність. Часткова відповідальність виникає у всіх випадках порушення зобов’язання, у якому приймають участь декілька співборжників, і які відповідають перед кредитором у рівній частці, якщо інше не передбачено договором або законом. Солідарна відповідальність настає у зобов’язанні з множинністю осіб на боці кредитора тільки у випадках, прямо передбачених договором або законом. При солідарній відповідальності кредитор має право відшкодування збитків як від усіх співборжників спільно, так і від кожного з них окремо, як повністю, так і в певній частині. Інколи кредитору надається право обирати або солідарну, або часткову відповідальність боржників. Так, ст. 1190 ЦК передбачає, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим, але за заявою потерпілого (кредитора) суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Субсидіарна відповідальність – це допоміжна відповідальність третьої особи за боржника, що встановлюється договором або законом на випадок невиконання боржником свого обов’язку кредиторові.

Специфічне місце серед інших видів відповідальності займає змішана відповідальність, при якій невиконання або неналежне виконання зобов’язання відбувається як з вини боржника, так і з вини кредитора. Ст. 616 ЦК встановлює загальні правила такої змішаної відповідальності: 1) якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника; 2) суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність загальних умов, які прийнято називати складом цивільного правопорушення або умовами цивільно-правової відповідальності. До таких умов належать: протиправність поведінки боржника; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина порушника.

Протиправність у широкому розумінні означає поведінку, яка порушує норми права. Цивільне законодавство у своїй більшості складається з диспозитивних норм, що дає можливість самим сторонам обирати ту чи іншу поведінку у зобов’язанні, а сама диспозитивна норма застосовується тоді, коли сторони не скористалися можливістю вибору способу виконання зобов’язання. Окрім цього, ст. 11 ЦК передбачає, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. А це означає, що законодавець неспроможний передбачити всі ті нові явища, відносини, які породжує життя особливо у договірних зобов’язаннях, і врегулювати їх відповідними нормами права. Тому, якщо поведінка сторін у нових правовідносинах, не врегульованих законодавством, не суперечить загальним засадам цивільного права, то вона не вважається протиправною. Таким чином, протиправною за цивільним правом є дія (бездіяльність), яка порушує права та обов’язки сторін, передбачені в договорі чи законі, а також ті, які хоча і не передбачені договором чи законом, але не суперечать загальним засадам цивільного права.

Протиправним в цивільному праві може бути як дія, так і бездіяльність осіб у зобов’язанні. Так, у відповідності до ст. 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку (ст. 613 ЦК). У цьому прикладі і дія, виконана не в строк, і відсутність будь-якої дії - бездіяльність є протиправною, оскільки порушують припис договору або закону.

Стаття 612. Прострочення боржника

1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

2. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

3. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Стаття 613. Прострочення кредитора

1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

3. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

4. Боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Другою умовою (підставою) цивільно-правової відповідальності є шкода (збитки), як результат протиправної дії (бездіяльності). Ст. 22 ЦК називається „Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди" і вже із самої назви зрозумілим стає, що поняття „шкода" є ширшим ніж поняття „збитки". Під шкодою розуміється будь-яке зменшення особистого або матеріального блага. Розрізняють майнову (матеріальну) та моральну (немайнову) шкоду. Майновою є шкода, яка пов’язана матеріальними втратами потерпілого, які можуть полягати у втраті заробітку при завдані шкоди здоров’ю, вартості ліків на лікування, вартості знищеного або пошкодженого майна тощо. Моральна шкода у відповідності із ст. 23 ЦК полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної. або юридичної особи. І майнова, і моральна шкода можуть бути відшкодовані або в грошовій, або в натуральній формі.

Під збитками слід розуміти невигідні майнові наслідки протиправної поведінки, які виражаються в грошовій формі. Збитки можуть бути у вигляді: 1) реальних збитків, до яких відносять втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права та 2) упущеної вигоди, під якою розуміється доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (ст. 22 ЦК).

Наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою, що настала внаслідок цієї дії (бездіяльності). Під причинним зв’язком звичайно розуміють такий зв’язок між явищами, при якому одне явище (причина) передує іншому (наслідку) і породжує його. Причина – протиправна поведінка (бездіяльність) у часі завжди є первиною відносно наслідків – шкоди чи збитків. Іншими словами, щоб настала відповідальність за порушення зобов’язання потрібно, щоб шкода була завдана протиправною поведінкою порушника. Часто шкода завдається внаслідок декількох явищ (дій чи бездіяльності). При наявності декількох факторів, явищ, що впливають на настання шкоди, необхідно визначити, чи є шкода необхідним наслідком протиправної поведінки боржника, або ж така поведінка хоча і знаходилась у зв’язку з настанням шкоди, однак не обумовлювала неминучість їх настання.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності прямо передбачена у ст. 614 ЦК, де зазначається, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання, тобто в цивільному праві закріплена презумпція (припущення) вини. Це означає, що потерпілий від протиправних дій порушника, не зобов’язаний надавати доказів вини останнього.

Стаття 614. Вина як підстава відповідальності за порушення зобов’язання

1. Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

2. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

3. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним.

Закон не містить легального визначення вини, але більшість вчених розглядають її як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків. У той же час в літературі була висловлена точка зору, у відповідності з якою під виною в цивільному праві слід розуміти невжиття порушником об’єктивно існуючих заходів, що залежать від нього і спрямовані на недопущення порушень зобов’язання. У такий спосіб вина в цивільному праві переводиться зі сфери суб’єктивних психічних відчуттів у сферу об’єктивно можливої поведінки особи з урахуванням обставин конкретної ситуації. І таке трактування вини вважається вірним, оскільки навряд чи в іншому сенсі можна трактувати слова ч. 1 ст. 614 ЦК: „Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання."

У ст. 614 ЦК вказується, що вина може проявлятися у формі умислу чи необережності, а в свою чергу в теорії необережність поділяється на просту (легку) і грубу, хоча критерії їх визначення і розмежування ні в цій нормі, ні в інших не зазначаються. Більш того, за загальним правилом форми вини не впливають на обсяг відповідальності порушника, і шкода відшкодовується у повному обсязі. Рідкий виняток з цього загального правила передбачено ч. 3 ст. 950 ЦК, яка встановлює, що зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

У більшості випадків невиконання або неналежне виконання зобов’язання є наслідком винної поведінки боржника, але можливі випадки, коли зобов’язання порушується і за вини кредитора, а також внаслідок вини і боржника і кредитора. В останньому випадку говориться про змішану вину.

Таким чином, за загальним правилом цивільна відповідальність наступає при наявності всіх чотирьох зазначених умов, і такий склад правопорушення називається повним. У той же час законом передбачені випадки, коли цивільно-правова відповідальність настає і при неповному складі правопорушення при наявності тільки протиправності та вини як, наприклад, при стягненні неустойки чи втраті завдатку. Такий склад може бути передбачений і договором. У випадках, прямо передбачених договором або законом, відповідальність може наступати і без вини. Так, ст. 950 ЦК передбачає безвинну відповідальність професійного зберігача, ч. 2 ст. 1167 ЦК - випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини, ст. 1187 ЦК - володільця джерела підвищеної небезпеки тощо.

Стаття 615. Одностороння відмова від зобов’язання

1. У разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

2. Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов’язання або воно припиняється.

Стаття 616. Правові наслідки порушення зобов’язання з вини кредитора

1. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

2. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Стаття 617. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання

1. Особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ст. 617 ЦК передбачає підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання і вказує, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Під випадком (казусом) в цивільному праві розуміється така обставина, яку при конкретній ситуації неможливо передбачити, а отже і запобігти. Оскільки випадок неможливо передбачити, то він характеризується об’єктивною невідворотністю, і тому боржник не може вважатися винним. Але ст. 617 ЦК прямо зазначає, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Непереборна сила визначається ч. 1 ст. 263 ЦК як надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Подія - це юридичний факт, виникнення або припинення якого не залежить від волі суб’єктів цивільних правовідносин. Це явище об’єктивного, а не суб’єктивного порядку, яке є надзвичайним і навіть коли його можливо передбачити (наприклад, сезонні цунамі), то неможливо запобігти, відворотити при даному рівні розвитку науки і техніки. До непереборної сили відносяться як природні катаклізми (землетруси, засуха, повені, зсуви ґрунту тощо), так і суспільні явища у вигляді бойових дій, епідемії, епізоотії (наприклад, коров’ячий сказ або пташиний грип), незаконні страйки тощо. В той же час одні й ти ж самі явища можуть як бути для особи непереборною силою, так і не бути такою. Головне, щоб для суб’єкта зобов’язання такі явища були несподівані, неочікувані, бо якщо, наприклад, страйк є законним, то про це робиться оголошення, і особа може передбачати його наслідки. Якщо особі відомо, що на певній території ведуться бойові дії, то вона має можливість її оминути. Маючи штормове попередження, судно може залишитися у порту і не наражатися на небезпеку втратити вантаж.

Стаття 618. Відповідальність боржника за дії інших осіб

1. Боржник відповідає за порушення зобов’язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Стаття 619. Субсидіарна відповідальність

1. Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

2. До пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника.

Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

3. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

4. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред’явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред’явлення позову, — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

Стаття 620. Правові наслідки невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками

1. У разі невиконання боржником обов’язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання.

2. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.

Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов’язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, — кредитор, який першим пред’явив позов.

Стаття 621. Виконання зобов’язання за рахунок боржника

1. У разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання.

Стаття 622. Відповідальність і виконання зобов’язання в натурі

1. Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

3. У разі відмови кредитора від договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

Стаття 623. Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання

1. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

2. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

3. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

4. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди)

враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Стаття 624. Збитки і неустойка

1. Якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

2. Договором може бути встановлено обов’язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

3. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.