2. Підстави виникнення зобов’язань

Підставами виникнення зобов’язання визнаються певні юридичні факти або їх сукупність (юридичні склади), з настанням яких норми права пов’язують виникнення зобов’язання між управненою та зобов’язаною сторонами.

Ч. 2 ст. 509 ЦК не містить спеціальних підстав виникнення зобов’язань, а відсилає до підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, передбачених ст. 11 ЦК. У відповідності з цією нормою підставами виникнення зобов’язань є:

1) договори та інші правочини. Це найбільш поширена у цивільному обороті підстава виникнення зобов’язань (близько 500 статей у ЦК). Договори та інші правочини в цілому побудовані па диспозитивних засадах, і це дозволяє їх учасникам з достатньою повнотою задовольняти свої всебічні інтереси та врегульовувати відносини. Більшість договорів породжують у суб’єктів зобов’язання взаємні права та обов’язки. Підставою виникнення зобов’язання може бути й односторонній правочин (заповідальний відказ).

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Слід зазначити, що сам факт створення об’єктів інтелектуальної власності не призводить до виникнення зобов’язань. Зобов’язання виникають при здійсненні суб’єктами права інтелектуальної власності відповідних майнових прав з використання зазначених об’єктів (укладання ліцензійного або іншого договору).

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Під завданням шкоди слід розуміти такий юридичний факт як дія (протиправна дія). Внаслідок завдання шкоди шляхом здійснення протиправної дії (наприклад, при знищенні майна) у винної особи (боржника) виникає обов’язок по відшкодуванню шкоди і відповідне право у потерпілого (кредитора) - вимагати виконання цього обов’язку. Такі зобов’язання належать до охоронних і можуть поділялися па довготривалі (при завдані шкоди здоров’ю чи загибелі годувальника) та компенсаційні (одноразова компенсація моральної шкоди).

4) інші юридичні факти. Серед них можна назвати законні дії або юридичні вчинки, такі, як вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події. Так, смерть годувальника як подія породжує зобов’язання з відшкодування шкоди.

Ч. 3. ст. 11 ЦК зазначає, що цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а ч. 4 - з актів органів державної влади, органів влади АР Крим або органів місцевого самоврядування. Щодо зобов’язань у цих випадках правильніше вказувати юридичний склад (закон і договір чи адміністративний акт і договір) як підставу їх виникнення.

3. Сторони у зобов’язанні

Учасниками зобов’язання можуть виступати всі суб’єкти цивільного права: фізичні та юридичні особи, держава, АРК, органи місцевого самоврядування. Учасників зобов’язання прийнято іменувати сторонами. Управнена сторона в зобов’язанні, яка може вимагати вчинення певної дії або утримання від неї, називається кредитором, а зобов’язана, на яку покладено цивільно-правовий обов’язок на користь кредитора, боржником. Кредитор і боржник є обов’язковими учасниками зобов’язальних правовідносин, і ними можуть бути особи з необхідним обсягом дієздатності.

Стаття 510. Сторони у зобов’язанні

1. Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

2. У зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

3. Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

У будь-якому зобов’язанні завжди повинні бути як мінімум дві сторони -кредитор і боржник. У класичному варіанті зобов’язання складається між двома сторонами, а оскільки більшість зобов’язань двосторонні (взаємні), то кожна з сторін одночасно виступає і в якості кредитора, і в якості боржника.

У той же час закон (ч. 2 ст. 510 ЦК) допускає можливість, коли у зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одночасно декілька осіб. Такі зобов’язання прийнято іменувати зобов’язаннями з множинністю осіб, а в залежності від того, на чиєму боці (стороні - кредитора або боржника) існує ця множинність, їх поділяють на зобов’язання з активною, пасивною та змішаною множинністю. Зобов’язанням з активною множинністю визнається таке зобов’язання, в якому на стороні кредитора виступає одночасно декілька осіб (співкредиторів) і, відповідно, якщо на стороні боржника виступає кілька осіб (співборжників) - то це зобов’язання з пасивною множинністю. Якщо ж і на боці кредитора, і на стороні боржника виступає одночасно по декілька осіб - це зобов’язання зі змішаного множинністю. Прикладом зобов’язання з активною множинністю є зобов’язання, у якому кілька забудовників (замовників) і один підрядник, який зобов’язаний побудувати для них певний об’єкт. Прикладом пасивної множинності є зобов’язання декількох осіб з відшкодування шкоди перед потерпілим, які вчинили цю шкоду спільними діями. Останній приклад трансформується у змішану множинність, коли декілька осіб завдають шкоду декільком потерпілим.

Зобов’язання з множинністю в залежності від обсягу прав і обов’язків поділяються на часткові та солідарні. Часткова множинність означає, що кожна із сторін має право і несе обов’язок тільки у визначеній частці. При активній частковій множинності кожен із співкредиторів має право вимагати від боржника виконання тільки у належній йому частці. При пасивній частковій множинності кожен із співборжників виконує свій обов’язок у відповідній частині. Причому боржник, який виконав свою частку зобов’язання, вибуває з нього, і для нього зобов’язання вважається виконаним. Для всіх інших співборжників зобов’язання залишається чинним до тих пір, поки кожен з них не виконає свою частку обов’язку. У змішаній частковій множинності кожен з співкредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Солідарним називається зобов’язання у якому кожен із кредиторів має право вимагати виконання всього зобов’язання або будь-який із співборжників може виконати зобов’язання повністю. Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, прямо встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання, зазначається у ст. 541 ЦК.

Солідарне активне зобов’язання передбачає можливість кожного із співкредиторів пред’явити боржникові вимогу у повному обсязі. Якщо вимога не пред’явлена, то боржник має право виконати свій обов’язок за своїм вибором будь-кому із співкредиторів. Виконання боржником свого обов’язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє його від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними (ст. 542 ЦК). Солідарне активне зобов’язання має місце, наприклад, при продажу двома чи більше співвласниками автомобіля одному покупцю.

Солідарне пасивне зобов’язання надає можливість кредитору вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Якщо кредитор одержав виконання обов’язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, то він має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором (ст. 543 ЦК). Солідарне пасивне зобов’язання наступає у випадку, наприклад, завдання шкоди декількома особами одному потерпілому. Якщо ж діями декількох осіб завдається шкода двом чи більше потерпілим, то виникає солідарне змішане зобов’язання , при якому кожен із співкредиторів може вимагати від кожного із співборжників чи від всіх разом виконання зобов’язання повністю або частково, а кожен із співборжників зобов’язаний виконувати зобов’язання повністю або у частці. Повне виконання одним із співборжників зобов’язання припиняє його для всіх інших боржників, але в цьому випадку між ними виникає нове зобов’язання, яке прийнято іменувати регресним - звортньою вимогою, регресом. Боржник, що виконав зобов’язання повністю, стає управненою особою – кредитором (регредіентом) і має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну регредіенту, то несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці (ст. 544 ЦК).

Регресні зобов’язання виникають не тільки із зобов’язань з множинністю, але у всіх випадках, коли одна особа виконує обов’язок за іншу особу. Так, до поручителя, який виконав за боржника за основним зобов’язанням, забезпеченим порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК). І ч. І ст. 1191 ЦК передбачає, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Таким чином можна зазначити, що регресні зобов’язання виникають тільки тоді, коли мало місце попереднє виконання і тому є похідними, залежними від попередніх.

Окрім часткових та солідарних зобов’язань існують і субсидіарні зобов’язання, які часто відносять до зобов’язань з участю третіх осіб. За загальним правилом ст. 511 ЦК зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. З цього положення випливає, що третя особа не є стороною в зобов’язанні, не стає новим боржником або кредитором. Одночасно треті особи знаходяться у правовідносинах з однією із сторін зобов’язання і внаслідок цього, якщо це передбачено договором або законом, набувають прав чи обов’язків. Інша (третя) особа може задовольнити вимогу кредитора без зґоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні, тобто у неї виникає право регресу.

Стаття 511. Третя особа у зобов’язанні

1. Зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Більшість зобов’язань виникають і припиняються з одним і тим же складом осіб. Більш того, як зазначається у ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, якщо сторони домовляться або така можливість передбачена законом, то суб’єктний склад і умови первісного зобов’язання можуть бути змінені. Заміна кредитора чи боржника на нову особу називається заміною сторін у зобов’язанні. За цивілістичною традицією заміна кредитора називається відступленням права вимоги (цесією), а заміна боржника - переведенням боргу. Але тут відразу ж потрібно зауважити, що відступлення права вимоги (цесія) у ст. 512 ЦК розглядається тільки як одна із підстав заміни кредитора у зобов’язанні. Більшість цивільно-правових зобов’язань є двосторонніми (взаємними), у яких одна й таж сама сторона одночасно має права і обов’язки, тобто виступає у якості і кредитора, і боржника, тому коли відбувається заміна сторони у таких зобов’язаннях, це призводить одночасно до заміни і кредитора, і боржника. Тому така заміна повинна відбуватися тільки зі згоди обох сторін зобов’язання.

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов’язанні

1. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правонаступництво, як окрема підстава заміни кредитора у зобов’язанні, може виникати внаслідок закону при спадкуванні, внаслідок розпорядження власника при реорганізації юридичної особи тощо.

Виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) виникає у випадках, передбачених законом. При цьому відбувається перехід прав кредитора до іншої особи у рамках додаткового зобов’язання. Так, якщо заставодавцем у договорі застави був не сам боржник, а третя особа (майновий поручитель) і вона виконає обов’язки боржника з основного зобов’язання, то до нього переходять права кредитора з цього зобов’язання. Те ж саме стосується і поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, - до нього переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК). У випадку смерті заставодержателя до його спадкоємця також переходять права заставодержателя (тобто кредитора) .

Виконання обов’язку боржника третьою особою як підстава заміни кредитора у зобов’язанні називається суброгацією, під нею розуміється набуття всіх прав первісного кредитора третьою особою (суброгантом) внаслідок виконання ним обов’язків боржника по відношенню до первісного кредитора. Суброгація відрізняється від регресу тим, що при ній до нового кредитора переходить вже існуюче право попереднього, а регрес породжує нове право нового кредитора.

Наведений перелік підстав не є вичерпним, оскільки у ч. 2 ст. 512 ЦК зазначається, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Так, наприклад у випадку смерті потерпілого, якому було завдано шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, до осіб зазначених у ст. 1200 ЦК переходять права вимоги з відшкодування завданої шкоди. Це право виникає і у осіб, чиє переважне право порушено (ст. ст. 362, 411, 822 ЦК) та в інших випадках.

Стаття 513. Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов’язанні

1. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов’язанні

1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 515. Зобов’язання, в яких заміна кредитора не допускається

1. Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Для боржника у більшості випадків не має значення, кому він зобов’язаний виконувати свій обов’язок, і тому заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється, як правило, без його згоди

Стаття 516. Порядок заміни кредитора у зобов’язанні

1. Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов’язанні

1. Первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

2. Боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні

1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред’явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання.

Стаття 519. Відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні

1. Первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов’язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Заміна боржника у зобов’язанні, як відзначалося, називається переведенням боргу (делегація). Переведення боргу призводить до заміни попереднього, первісного боржника на іншого без зміни змісту самого зобов’язання. На відміну від заміни кредитора, заміна боржника відбувається тільки за згоди кредитора (ст. 520 ЦК), оскільки особа боржника має для кредитора суттєве значення. Положення ст. 520 ЦК є імперативним, тобто інше правило не може бути встановлено ні згодою сторін, ні законом, на відміну від заміни кредитора, норма ст. 512 ЦК якої є диспозитивною. Значення особи боржника особливо проявляється у зобов’язаннях довірчого характеру, де для кредитора значення мають не тільки професійні навички та уміння, платоспроможність, а й такі якості як чесність, порядність, акуратність, вміння зберігати конфіденційну інформацію тощо. Тобто на першому місті стоїть волевиявлення кредитора, який оцінює можливі наслідки заміни боржника. При переведенні боргу без згоди кредитора такий правочин повинен визнаватися недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону.

Стаття 520. Заміна боржника у зобов’язанні

1. Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Стаття 521. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов’язанні

1. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов’язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Правочин щодо заміни боржника у зобов’язанні повинен вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання. Правочин щодо заміни боржника у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 522. Заперечення нового боржника у зобов’язанні проти вимоги кредитора

1. Новий боржник у зобов’язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Із аналізу цієї статті можна дійти висновку, що до нового боржника всі обов’язки переходять у повному обсязі. Але хоча норми ЦК, що регулюють питання заміни боржника, і не передбачають таку законну підставу заміни боржника як правонаступництво, вона має місце як при спадкуванні, так і при реорганізації юридичних осіб. Перехід до нового боржника частки обов’язку можливий і за домовленістю сторін про це (ст. 525 ЦК). Викладене стосується основного зобов’язання, а доля додаткових (акцесорних) вирішується законодавством диференційовано. Так, порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Застава ж, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 523 ЦК).

Стаття 523. Правові наслідки заміни боржника у зобов’язанні, забезпеченому порукою або заставою

1. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.

2. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання

1. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.