Тема 10. Загальні положення про зобов’язання

1. Поняття та види цивільно-правових зобов’язань

2. Підстави виникнення зобов’язань

3. Сторони у зобов’язанні

4. Виконання зобов’язання

5. Забезпечення виконання зобов’язання

6. Застава як вид забезпечення виконання зобов’язання

7. Припинення зобов’язання

8. Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання

1. Поняття та види цивільно-правових зобов’язань

Книга 5 ЦК України носить назву “Зобов’язальне право”. Зобов’язальне право - це підгалузь цивільного права України, що регулює цивільні відносини головним чином у сфері майнового обігу при задоволенні споживчих потреб фізичних осіб. За своїм обсягом зобов’язальне право є найбільшою підгалуззю цивільного права, і на відміну від такої підгалузі як речове право, яке регулює майнові відносини у стані їх статики, зобов’язальне право опосередковує процес переміщення майна від одних осіб до інших, тобто динаміку майнових відносин.

Перш за все норми зобов’язального права регулюють відносини, пов’язані з переходом майна від власника чи суб’єкта інших речових прав до інших осіб у власність (чи інше речове право) або у користування. Норми зобов’язального права дозволяють найбільш повним чином задовольнити різноманітні потреби та інтереси учасників цивільних відносин, в повній мірі відшкодувати шкоду, завдану їх порушенням.

У своїй сукупності норми зобов’язального права складаються у певну систему, яка охоплює три розділи: 1) загальні положення про зобов’язання, 2) загальні положення про договір, та 3) окремі види зобов’язань. У першому розділі розміщені загальні норми (положення, категорії, інститути), що регламентують загальні питання зобов’язального права: підстави виникнення зобов’язань, їх види, заміна осіб у зобов’язаннях, виконання зобов’язань, забезпечення виконання зобов’язань, припинення зобов’язань, правові наслідки порушення зобов’язань та відповідальність за їх порушення. Другий розділ зобов’язального права складають норми, що регулюють загальні положення щодо договору, його умов, строків, видів, укладання, зміни і розірвання. Третій розділ зобов’язального права - окремі види зобов’язань - у свою чергу поділяється на дві групи: договірні зобов’язання (купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму, підряду, перевезення тощо) та недоговірні (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, відшкодування шкоди та інші).

Норми зобов’язального права містяться не тільки у ЦК України, а і в інших законодавчих актах - Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Житловому кодексі України, Законах України: „Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р. , „Про іпотеку” від 5 червня 2003 р. та інших.

Легальне визначення зобов’язання міститься у ст. 509 ЦК України

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Глава 47 поняття зобов’язання. Сторони у зобов’язанні

Стаття 509. Поняття зобов’язання та підстави його виникнення

1. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

3. Зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов’язання у своїй більшості (як і речові правовідносини) носять майновий характер, регулюючи динаміку товарообігу. Разом з тим в силу зобов’язань можуть бути здійснені і дії немайнового характеру (представництво в суді або виконання іншого доручення немайнового характеру). Такі зобов’язання можуть бути пов’язані з майновими вимогами, якщо вони носять оплатний, еквівалентний характер, або коли особі, що їх здійснює, надано право вимагати відшкодування понесених при їх виконанні затрат.

Характерною рисою зобов’язання є чітка визначеність його учасників. Навіть коли в зобов’язанні беруть участь декілька сторін, або на боці кожної одночасно виступає декілька осіб (співборжників чи співкредиторів) вони завжди чітко індивідуалізовані. В силу цього права кредитора носять відносний характер, вони можуть бути адресовані відомій особі – боржнику на відміну від абсолютних прав (речових), за якими на усіх осіб-невласників покладено обов’язок утримуватися від порушення таких прав.

Відрізняються зобов’язання від речових відносин за способом їх здійснення. Так, право власності в основному здійснюється самим власником, а зобов’язальне право може бути реалізоване тільки за допомогою іншої особи – боржника.

Об’єктами зобов’язань можуть бути дії пов’язані з передачею речі чи майна або утримання від дій майнового характеру, а об’єктами речових правовідносин є речі (майно).

Змістом зобов’язального правовідношення є право вимоги, що належить управненій особі - кредитору та обов’язок, який лежить на зобов’язаній особі - боржнику, тобто суб’єктивні права і обов’язки.

Зобов’язання неоднорідні і можуть бути поділені на певні види:

1. В залежності від характеру обов’язку боржника - здійснити певні дії або утриматися від їх здійснення - зобов’язальні правовідносини поділяються на зобов’язання з позитивним змістом та зобов’язання з негативним змістом.

2. В залежності від розподілу прав і обов’язків між сторонами зобов’язання поділяються на односторонні та двосторонні. В односторонніх зобов’язаннях у кредитора є тільки право, а у боржника - тільки обов’язок (договір позики, за яким позикодавець вправі вимагати повернення боргу, а позичальник зобов’язаний його повернути, зобов’язання з відшкодування завданої шкоди). Зобов’язання, за яким кожна із сторін одночасно є носієм прав і обов’язків, є двосторонніми (купівля-продаж - продавець зобов’язаний передати майно у власність покупцю, але одночасно і має право вимагати сплати за це певної грошової суми, і навпаки, прийнявши річ покупець зобов’язаний оплатити її).

3. В залежності від характеру правового зв’язку між сторонами зобов’язання поділяються на прості та складні. У простих кожна з сторін має тільки одне право або обов’язок, наприклад, як при даруванні чи позиці. У складних прав та обов’язків у сторін декілька.

4. В залежності від підстав виникнення зобов’язання поділяються на договірні та недоговірні. Договірні виникають на підставі договорів - дво- чи багатосторонніх правочинів. Вони складають більшість серед зобов’язань. Недоговірні зобов’язання виникають з односторонніх правочинів (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи іншої особи без її доручення) та інших юридичних дій, як правомірних (рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи), так і неправомірних (заподіяння шкоди). Останні зобов’язання прийнято іменувати ще деліктними.

5. В залежності від правомірності (чи неправомірності) поведінки (дій) учасників зобов’язання поділяються на регулятивні та охоронні. Регулятивні змістом мають правомірну поведінку учасників – учасників договору чи будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватно-правових відносин. Охоронні зобов’язання виникають внаслідок неправомірної поведінки їх учасників – заподіяння шкоди, створення загрози життю, здоров’ю, майну, безпідставного збагачення – і являють собою різновид цивільно-правової відповідальності.

6. Залежно від ступеня визначеності предмету виконання виділяються альтернативні та факультативні зобов’язання. Альтернативні відображають можливі ситуації, коли боржник зобов’язаний виконати для кредитора одну з декількох дій, як правило, на його вибір. Так, згідно ст. 708 ЦК та Закону України „Про захист прав споживачів”, у разі виявлення покупцем недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача: 1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою на їх виправлення; 2) заміни товару на аналогічний товар належної, якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні; 3) відповідного зменшення ціни; 4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. У факультативному зобов’язанні боржнику замість однієї визначеної дії при певних обставинах надається можливість заміни предмета виконання, тобто вчинити іншу дію. Так, при загибелі наданої за договором найму індивідуально-визначеної речі її повернення є неможливим для наймача (боржника), і він зобов’язаний повернути вартість речі. Не суперечить закону і повернення аналогічної речі. Можливість заміни предмета виконання є прерогативою боржника.

7. За характером взаємозв’язку одне з одним зобов’язання поділяються на основні (головні) та додаткові (акцесорні). Основні зобов’язання мають самостійний характер та можуть нормально існувати і без додаткових. Додаткові зобов’язання є залежними від основних і самостійно існувати не можуть. Так, виконання договору позики (основне зобов’язання) може бути забезпечене заставою або порукою (додаткові зобов’язання). Обов’язок заставодавця чи поручителя виникає тільки за умови невиконання або неналежного виконання основного зобов’язання.

Стаття 524. Валюта зобов’язання

1. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні.

2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання

1. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.