12. Конституційні засади права на безпечне довкілля. Право на екологічну інформацію.

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля є фундаментальним правом людини і громадянина. У Стокгольмській декларації з навколишнього середовища, прийнятій

16 червня 1972 р., уперше закріплено право на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє проводити гідне і процвітаюче життя. У Декларації В Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку, прийнятій 14 червня 1992 р., закріплено право громадян ва здорове і плідне життя в гармонії з природою.

Законодавство України передбачило це право як одне з основних конституційних прав людини і громадянина. Згідно зі ст. 50 Конституції України, "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди".

Згідно зі ст. 298 Цивільного кодексу України, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля належить до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Натомість, це означає, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, тому вона не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, як особисте немайнове право, належить кожній фізичній особі і ним вона володіє довіку.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля базується на взаємодії людини і навколишнього природного середовища. Людина може зазнавати негативного впливу від прояву техногенної або природної небезпеки, тому вимагає державного захисту.

Зміст цього права безпосередньо пов'язаний із розумінням і характеристикою безпечного довкілля. Юридичними критеріями цього визначення є нормативи екологічної безпеки:

— гранично допустимі концентрації забруднених речовин у навколишньому природному середовищі;

— гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

— гранично допустимий уміст шкідливих речовин у продуктах харчування.

Екологічна інформація — це будь-яка інформація про стан навколишнього природного середовища в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншійматеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси і окремих осіб у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.  В Оргуській конвенції «Про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища» дано розширене поняття екологічної інформації, яка включає не лише стан довкілля та його елементів, але і стан здоров’я та безпеки людей, а також діяльність або адміністративні заходи в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани та програми, що впливають або можуть впливати на навколишнє середовище.  Право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту гарантується Конституцією України. Така інформація ніким не може бути засекречена. Право на одержання екологічної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров’я населення закріплене не лише в Законі «Про охорону навколишнього природного середовища», а й в багатьох актах чинного законодавства.  Право громадян на екологічну інформацію з урахуванням положень законодавства за своїм змістом охоплює сукупність відповідних можливостей, які спрямовані на: вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом (ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Крім цього, громадяни мають право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати її усно, письмово або в інший спосіб — на свійвибір; одержувати таку інформацію в установленому порядку (статті 32-37 Закону України «Про інформацію») шляхом звернення з інформаційним запитом до уповноважених на це органів державної влади і місцевого самоврядування. 

Національне законодавство відносить до екологічної інформації відомості про:  — стан навколишнього природного середовища чи його об’єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їхзабруднення;  — біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об’єктами навколишнього природного середовища;  — джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;  — загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей;  — екологічні прогнози, плани і програми, заходи, у тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;  — витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля (ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).