10. Поняття та система джерел екологічного права.

Поняття «джерела екологічного права» випливає із за­гального поняття «джерела права», виробленого теорією права. Джерелами права є форми, способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. В Україні домінуючим джерелом права є нормативно-правовий акт, а також ратифікований Украї­ною міжнародно-правовий договір (угода). Право як регулятор суспільних відносин має об'єктивне, зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. ВУкраїні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. 3 урахуванням цього підджерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середо­вища і суспільства.

Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалуженусистему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічногоправа. Можна виділити такі групи джерел екологічного права:

—за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце вієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються наоснові, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

—за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулю­вання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад,Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»);

—за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний таЛісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, якими регулюютьсяокремі питания екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу»(1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);

—за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормамиматеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізаціїнорм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Поста­новою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон «Про охорону навколиш­нього природного середовища», який єстрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих нале­жать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс Українипро надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферногоповітря».

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення урегулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на всіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принци­помпіраміди, вершиною якої є Конституція України.

Особливе місце серед джерел екологічного права займають міжнародно-правові акти, зокрема, міжнародні угоди за участю України. Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міжнародні договори України» укладені і ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національно­го законодавства України. Серед них, наприклад, Конвенція ООН «Про охорону біологічного різноманіття», прийнята у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро і ратифікована Україною 29.11.1994 р., Конвен­ція про водно-болотні угіддя, що підписана у 1971 р. в Рамсарі (Іран) і ратифікована 29.10.1996 р. Міжнародно-правовими уго­дами регулюються екологічні питання, що мають планетарний характер і не можуть ефективно регулюватись лише законодав­ством однієї чи декількох країн. Значну роль в правовому регулювання екологічних відносин має діяльність судів. їх акти, хоча і не є офіційно джерелами пра­ва, однак узагальнення та роз'яснення Верховного суду Украї­ни та Вищого господарського суду України забезпечують єдине, уніфіковане розуміння правових норм, сприяють правильному застосування їх на практиці.