- •2. Екологічні функції держави та права.
- •3 .Основні напрями державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних об’єктів та забезпечення екологічної безпеки, їх нормативне закріплення
- •4. Зміст і види та характеристика суспільних відносин, що регулюються екологічним правом.
- •5. Об’єкти та суб’єкти екологічного права
- •6. Методи правового регулювання екологічних правовідносин.
- •7. Принципи екологічного права, їх законодавче закріплення.
- •8. Система екологічного права.
- •9. Взаємозв’язок екологічних правовідносин з цивільно-правовими, управлінськими, фінансовими та іншими правовідносинами. Міжгалузеві інститути в системі екологічного законодавства.
- •10. Поняття та система джерел екологічного права.
- •11. Конституційні засади екологічного права.
- •12. Конституційні засади права на безпечне довкілля. Право на екологічну інформацію.
- •13. Місце міжнародно-правових документів в системі джерел національного екологічного права
- •14. Загальна характеристика Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та його місце в системі джерел екологічного права
- •15. Еколого-правові нормативні акти, що видаються Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України.
- •16. Значення і роль рішень Європейського суду з прав людини, Конституційного суду України, практики загальних та спеціалізованих судів у регулюванні екологічних правовідносин.
6. Методи правового регулювання екологічних правовідносин.
Під методом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупність засобів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин.
Загальновідомо, що метод правового регулювання визначається з урахуванням характеру суспільних відносин. Отже, суспільні відносини, що регулюються, характеризують способи й прийоми впливу на них. В юридичній літературі виділяють два основних методи правового регулювання: диспозитивний, який характеризується автономією і рівноправ'ям сторін відносин, що регулюються; імперативний, що базується на владно-імперативній основі.
Для екологічного права характерним є змішаний метод правового регулювання, який включає у себе диспозитивні і імперативні способи і прийоми правового регулювання екологічних відносин. Змішаний метод правового регулювання відповідного кола суспільних відносин обумовлений самим їх характером. При визначенні методу вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема, екологічні відносини виникають з приводу певних природних об'єктів, тісно пов'язаних між собою, розвиваються за своїми природними законами і складають єдину екологічну систему (навколишнє природне середовище).
Диспозитивний метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин щодо сумісного використання природних об'єктів, при розв'язанні еколого-правових спорів, при відшкодуванні збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин отримуватиме більш широке застосування, звужуючи сферу використання імперативного методу. Оптимальне поєднання двох методів правового регулювання екологічних відносин — єдино вірний шлях належного правового регулювання. Однак при всій важливості диспозитивного методу в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання імперативного методу регулювання цих відносин. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління у галузі екології повинно бути науково обгрунтованим, тобто таким, яке не припускає порушення природних і правових імперативів. Не всі екологічні питання можуть вирішити самі власники природних об'єктів або природокористувачі, наприклад, при виникненні надзвичайних екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідацію наслідків аварій, які призвели до забруднення природного середовища, при здійсненні необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід переважно використовувати владні приписи, обов'язкові для виконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористувачами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків є обов'язковими для виконання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод є виправданим.
Владна діяльність компетентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об'єктів. Не можна, наприклад, питання відтворення лісів передавати тільки на розгляд лісокористувачів. Відтворення і відновлення лісів — об'єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси є джерелом кисню — основи формування озонового шару, ліси необхідні для задоволення багатьох потреб людей. Дану проблему можна вирішувати не лише способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які зобов'язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об'єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом, досить широке.
Отже, метод правового регулювання екологічних відносин базується на поєднанні імперативних та диспозитивних способів та прийомів впливу норм екологічного законодавства на суб'єктів таких відносин.
