49. Загальна характеристика права водокористування.

В преамбулі Водного кодексу України зазначено, що усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Згідно зі ст. 1 Водного ко- дексу України поняття «води» розкривається як усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу при- родних ланок кругообігу води; «водний об’єкт» розуміється як природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосхо- вище, ставок, канал, водоносний горизонт); у зміст «водні ресурси» вкладені обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території тощо.

На підставі ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. Зміст понять «води» та «водні об’єкти» ототожнюється як на законодавчому, так і науковому рівні.

Так, в ст. 1 Водного кодексу України зазначено: «водокористування – використання вод (водних об’єктів) для задоволення по- треб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види ви- користання вод (водних об’єктів)».

З метою підвищення раціональності використання вод- них ресурсів залежно від їх якісних показників та місцероз- ташування законодавець Водного кодексу України поділив водні об’єкти на:

- по-перше, водні об’єкти загальнодержавного значення (вну- трішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхне- ві води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об’єкти в межах те- риторій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних);

- по-друге, водні об’єкти місцевого значення (поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах од- нієї області і які не віднесені до водних об’єктів загаль- нодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання) (ст. 5 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водоко- ристування може бути двох видів – загальне та спеціаль- не. Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закрі- плення водних об’єктів за окремими особами та без надан- ня відповідних дозволів (ч. 1 ст. 47 Водного кодексу Украї- ни). Спеціальне водокористування – це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруд- нюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів (ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України).

На нашу думку, право водокористування – це су- купність правових норм, що регулюють використання водних об’єктів та наділяють певних суб’єктів правами і обов’язками водокористувачів.

Водокористувачами в Україні визнані підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства (ч. 1 ст. 42 Водного кодексу України).