49. Система земельного права та законодавства.

Земельне право можна розглядати як галузь права, галузь законодавства, правову науку і навчальну дисципліну. Як складне явище соціально-політичного та економічного життя суспільства, земельне право має певну систему.

Земельне право як галузь, що має свою систему, складається із загальної частини, що містить правові норми і положення, що відносяться до всієї галузі в цілому, і особливої частини, яка охоплює норми окремих розділів земельного права. До правових інститутів, що складають загальну частину земельного права, відносяться: право власності на землю; право користування землею; право управління у сфері землекористування, надання та вилучення землі, планування використання землі; державного земельного кадастру, контролю за використанням землі; правової охорони земель, меліорації, рекультивації та відтворення родючості угідь. Складним є правовий інститут юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. Правовими інститутами особливої частини є: групи (блоки) правових норм, що встановлюють цільові категорії земель у складі єдиного земельного фонду країни, види землекористування, а також провозглашающих права і обов'язки власників землі та землекористувачів.

Якщо земельне право як галузі регулює, як вже було сказано, однорідний вид суспільних відносин, тобто земельних відносин то земельне законодавство може виходити за суворі рамки цих відносин і регулювати також суміжні області відносин.

Земельне законодавство – це сукупність нормативно–правових актів, що врегульовують земельні відносини. При цьому нормативно–правовим актом земельного законодавства є офіційний письмовий документ, що має обов’язкову силу і розрахований на неодноразове застосування, прийнятий уповноваженим суб’єктом нормотворчості, виражає владні веління, породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан і спрямований на врегулювання земельних відносин шляхом встановлення, зміни чи відміни норм земельного права. Необхідно відзначити, що норми земельного права знаходять свій зовнішній вигляд у формі нормативно–правових приписів, якими є статті, частини статей, пункти та підпункти. На відміну від класичної будови норми права з диспозиції, гіпотези та санкції значна частина нормативно–правових приписів земельного законодавства складається тільки з диспозиції або тільки з гіпотези, чи диспозиції і гіпотези за відсутності санкції. Це свідчить, що переважна більшість цих приписів є регулятивними або превентивними за своїм характером. 

У ст. 3 Земельного кодексу України (ЗК) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно–правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються чинним Земельним кодексом, нормативно–правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать Земельному кодексу.  Знаходячи свою формальну визначеність у статтях кодексів, законів, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, декретів та постанов Кабінету Міністрів України тощо норми земельного права формують загальну систему земельного законодавства України. Нормативно–правові акти, які складають систему чинного законодавства поділяються насамперед за юридичною силою та суб’єктами нормотворчості 

Наука земельного права поряд з вивченням цієї галузі права, її правових інститутів досліджує фундаментальні поняття і категорії земельного права, такі, як: предмет науки, поняття земельно-правової норми, суб'єкт земельного права, земельних відносин — і все це в історичному розвитку. Вивчаються зв'язки земельного права з іншими галузями права, виявляються перспективи його розвитку і як галузі, і як законодавства, і як навчальної дисципліни. Завдання теорії земельного права полягає у вивченні практики і втілення в життя земельної реформи в складних умовах перебудови управління економікою країни, її вдосконалення господарських механізмів. Таким чином, зміст науки земельного права не обмежується якимись жорсткими межами, хоча предмет її має свою визначеність і цілеспрямованість.

Земельне право — навчальна дисципліна у багатьох вищих навчальних закладах країни (часто anrvi у складі природоресурсного або екологічного права

Метою вивчення земельного права є отримання уявлення про діючих нормативно-правових актах, що регулюють предмет земельного права, та застосування цих знань в практичній діяльності.