Семінарське заняття 3 Тема: Політичні режими в сучасному світі План

1. Визначення поняття «політичний режим». Ознаки політичного режиму.

2. Тоталітарний режим, його ідеологічні витоки, соціальні передумови і практика.

3. Види авторитарного режиму і його соціальна ефективність.

4. Демократичний режим: загальна характеристика, суспільна практика, переваги і недоліки сучасної плюралістичної демократії.

! Ключові поняття: політичний режим, політична система, тоталітаризм, етатизм, патерналізм, деспотія, авторитаризм, автократія, теократія, демократія

& Методичні рекомендації

G Основне завдання, що стоїть перед студентами при підготовці першого питання, – з’ясування поняття «політичний режим» як однієї з основних категорій політології. Слід згадати, що під час аналізу держави як такої окрім з’ясування форм державного правління і державного устрою обов’язковому розгляду підлягає і аналіз політичного режиму, що встановлений на даний час в державі. Тож студенти мають передусім наголосити на відмінностях у використанні термінів «політична система» і «політичний режим», а саме: перше поняття визначає характер зв’язків із зовнішнім середовищем через «вхід» та «вихід», а друге – виявляє засоби і методи реалізації загальнозначущих інтересів, у ньому концентрується внутрішньо технологічний аспект політичного життя, його якісне наповнення. Надалі вартує деталізації дослідження поняття «політичний режим», яке з’явилося в науковому обігу в другій половині ХХ ст. Найбільш поширене таке його тлумачення – це система прийомів, методів, способів здійснення політичної влади в суспільстві, що існує в тій або іншій країні в конкретний період її історичного розвитку. Виходячи з розуміння режиму в державі, судять про справжню організацію політичного устрою суспільства. Студенти мають наголосити на існуванні в науці 2-х підходів до трактовки режиму: юридичний – робить акцент на формальні норми і правила відправлення влади інститутами держави, і соціологічний, який є найбільш адекватним, опирається на аналіз тих прийомів і способів, за допомогою котрих здійснюється реальна публічна влада і котрі в тій чи іншій мірі обумовлені соціокультурними традиціями, системою розподілу праці, характером комунікацій і т.д. Саме з точки зору 2-го підходу в якості агентів влади розглядаються не тільки уряд і офіційні структури, але і всі соціальні сили, котрі реально впливають на прийняття і здійснення рішень. Надалі студенти мусять конкретно з’ясувати сутність основних ознак політичного режиму, за якими відбувається їх класифікація: 1) ступінь участі народу в механізмах формування політичної влади, а також самі способи такого формування; 2) співвідношення прав і свобод людини й громадянина із правами держави, гарантованість прав і свобод особи; 3) співвідношення між законодавчою й виконавчою гілками влади; 4) політичне і юридичне положення й роль у суспільстві «силових» структур держави (армії, поліції, органів державної безпеки й т.д.); 5) характер взаємин між центральними й місцевими органами влади й управління; 6) місце й роль недержавних структур у політичній системі суспільства; 7) місце та роль засобів масової інформації, ступінь гласності в суспільстві й прозорості державного апарата; 8) домінування певних методів (переконання, примуса й т.п.) при здійсненні державної влади. Крім того, є необхідність наголосити на факторах, від яких залежить політичний режим, оскільки його не можна встановити конституціями або іншими законами, він формується спонтанно, внаслідок загальних зусиль багатьох суб’єктів політичного процесу. Існує багато класифікацій політичних режимів, адже «чистих» політичних режимів у політичній практиці немає. Проте беззаперечно є сенс розрізняти два полярних режими – демократичний й антидемократичний, на основі яких і формується різноманіття інших режимів. Крім того, антидемократичні режими ділять традиційно на тоталітарні й авторитарні. Саме ці три основних типи і підлягають подальшому вивченню.

G Отже, друге питання має на меті з’ясування сутності тоталітарного політичного режиму, його ідеологічних витоків і соціальної практики. Студенти передусім мають дослідити походження терміну «тоталітаризм» та період введення його у політичний лексикон. Слід проаналізувати ідеологічні витоки тоталітаризму, ознайомившись для цього з роботою Х.Арендт «Витоки тоталітаризму». Так, варто зауважити, що тоталітарні погляди, насамперед ідеї підпорядкування частини цілому, індивіда державі, тоталітарного управління існують уже більше двох тисячоліть (погляди Геракліта V ст. до н.е., Платона V – IV cт. до н.е., у середньовіччі в роботах Мора, Кампанелли, в епоху Просвітництва в роботах Руссо, в період Нового часу в працях Фіхте, Гегеля, Маркса, Ніцше та інші). Загалом, тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем держави над всіма областями громадського життя, повним підпорядкуванням людини політичній владі й пануючій ідеології. Такий процес в політичній теорії визначають також терміном етатизація. Для більш ґрунтовного вивчення тоталітаризму студентам слід зосередитись на розгляді його соціальних передумов. В даному контексті студенти повинні усвідомити, що тоталітарні режими найчастіше виникають у надзвичайних умовах: наростаючої нестабільності, глибокої економічної й політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого рішення стратегічних завдань; його встановлення розглядається як спосіб подолання зазначених проблем і досягнення певних цілей. Особливої уваги вимагає аналіз основних ознак, якими характеризується тоталітаризм. Серед них студентам необхідно пояснити наступні: 1) занадто централізована структура влади, піраміду якої вінчає вождь (лідер) або група, а пануюча група не несе відповідальності ні перед яким виборним органом, концентруючи у своїх руках законодавчу, виконавчу й судову владу; 2) державна влада формується по закритим від суспільства каналам і недоступна для контролю з боку народу; 3) монопольний державний контроль над економікою, засобами масової інформації, культурою, релігією й т.д., аж до особистого життя, до мотивів учинків людей; 5) повне безправ’я людини, закони захищають тільки інтереси правлячої еліти, представлені як інтереси держави; 5) поліція й спецслужби поряд з функціями забезпечення правопорядку виконують функції каральних органів і виступають як інструмент масових репресій, у необхідних випадках для цих цілей використається армія; 6) панування однієї партії, фактичне зрощування її професійного апарата з державою (номенклатура в СРСР), заборона опозиції; 7) домінуючими методами влади є примус, насильство, терор; 8) страх і сліпа віра – головні ресурси тоталітарного управління. Відзначені вище й деякі інші ознаки в більшій або меншій мірі властиві всім тоталітарним режимам. Однак є й істотні відмінності, які дозволяють виділити кілька різновидів тоталітаризму: комуністичний (СРСР й соціалістичні держави, нині в КНДР), фашистський (в Італії режим за часів Б.Муссоліні, Іспанія – франкістський режим, Чилі – режим Піночета, Німеччина – гітлерівський режим) і теократичний (наприклад, в Ірані, де все громадське життя будується на основі установок ісламу із жорсткими вимогами, як до своїх послідовників, так і до «невірних»). У підсумку студенти повинні поміркувати, чи можливий певний ренесанс тоталітарного режиму.

G Аналіз авторитарного режиму передбачений у третьому питанні семінарського заняття. Фундаментальним положенням у цьому питанні є те, що авторитаризм за своїми сутнісними характеристиками є проміжним між тоталітаризмом і демократією. Схожість з тоталітаризмом полягає в утвердженні абсолютної влади; з демократією зближує наявність автономних, не контрольованих державою суспільних сфер і збереження елементів громадянського суспільства, можливість розвитку ринкових відносин і підприємництва тощо. За деякими оцінками, у сучасних умовах близько 100 держав відносяться до авторитарних режимів з різноманітним державним устроєм – від військово-диктаторських до монархічних. Студентам доцільно розглянути специфічні риси авторитаризму, а саме: 1) соціальною опорою авторитарного режиму, як правило, є групи військових («силовиків») і державної бюрократії, дії яких спрямовані на посилення монополізації влади; 2) політичні права й свободи громадян значною мірою обмежені, закони захищають переважно інтереси держави, а не особистості, у законодавчій сфері діє принцип: «усе, що не дозволено – заборонено»; 3) відсутній чіткий поділ влади, значна концентрація виконавчої й найчастіше законодавчої влади – у глави держави при обмеженні контролю парламенту над державною політикою, вплив виконавчої влади на судову; 4) частковий плюралізм, опозиція не допускається, може існувати лише імітація багатопартійності, тому що всі наявні партії повинні орієнтуватися на лінію, вироблену правлячою партією; 5) формування органів влади не демократичним шляхом, а за допомогою призначення «зверху» на основі особистих симпатій і відданості лідеру, а не відповідно до ділових якостей і здібностей; 6) домінують командні, адміністративні методи державного управління; 7) відсутній терор, практично не застосовуються масові репресії, жорсткі насильницькі прийоми здійснення політичної влади. Студентам варто обов’язково обміркувати наступні питання: які переваги й недоліки має авторитарний політичний режим; як еволюціонує авторитаризм. Причому, слід навести конкретні приклади щодо пояснення своїх відповідей. Також пропонується охарактеризувати основні типи авторитарних режимів: партійні, військові, громадянські диктатури, національні, теократичні, корпоративні й інші. У підсумку відповіді слід надати власне бачення перспектив авторитарних режимів, проаналізувати причини їх певної «живучості» в політичній практиці.

G Демократичний режим є предметом дослідження у четвертому питанні семінару. Семантика поняття «демократія» (від грецьк. demos – народ й kratos – влада) визначає цей режим як народовладдя, владу народу. Однак слід зауважити, це радше ідеал, до якого потрібно всім прагнути. Деякі країни (Німеччина, Франція, США, Швейцарія, Англія) досягли безперечних успіхів в цьому напрямку. Студенти мусять прослідкувати еволюцію демократії, починаючи з грецьких полісів-держав. Тут в нагоді буде згадування концепцій Платона і Аристотеля, які розглядалися на першому семінарі. Так, уже за часів античності демократія вважалася «гіршою формою» правління, оскільки думали, що низький рівень культури громадян грецьких полісів-держав дозволяв правителям маніпулювати подібним «народовладдям». Тому режими демократії не були «живучими» й переходили в охлократію (влада натовпу), а ті, у свою чергу, породжували тиранію. В подальшому демократія була дезактуалізована в політичній практиці аж до Великої французької революції. Студенти повинні зосередити увагу на формах демократії залежно від того, як народ бере участь у управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції. Тож студентам необхідно конкретно дослідити сутність прямої (плебісцитарної) і представницької (репрезентативної), їх форми, умови застосування тощо. Надалі продовження відповіді на останнє питання семінару передбачає з’ясування основних ознак демократичного режиму, серед яких доцільно відзначити такі: 1) визнання народу джерелом влади, саме народу належить установча, конституційна влада в державі, народ вибирає періодично своїх представників, у ряді країн безпосередньо бере участь у розробці й прийнятті законів шляхом народних ініціатив і референдумів; 2) вільне волевиявлення волі народу на виборах органів державної влади, що передбачає можливість вільних і чесних виборів, без примусу і насильства; 3) пріоритет прав і свобод людини й громадянина над правами держави, органи державної влади покликані захищати права й свободи людини, які індивід здобуває в силу народження; 4) громадяни мають великий обсяг прав і свобод, які не тільки проголошуються, але і юридично закріплені за ними; у демократичних державах діє правовий принцип «усе, що не заборонено – дозволено»; 5) чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, які врівноважують один одного; 6) поліція, спецслужби й армія на основі чинних законів виконують функції забезпечення внутрішньої й зовнішньої безпеки держави й суспільства, а функції по підтримці правопорядку належать не армії й спецслужбам, а поліції й судам; 7) політичний плюралізм, багатопартійність, за умов яких одна партія може змінити у владі іншу на законних підставах у результаті виборів; 8) опозиція контролює владу через діяльність своїх фракцій і блоків у парламентах, у своїх засобах інформації, виступає із критикою органів влади, висуває альтернативну програму; 8) влада в державі передусім заснована на переконанні, а не на примусі, пошуку компромісу й консенсусу. У підсумку відповіді студентам необхідно проаналізувати (попри вказані достоїнства), певні недоліки й уразливі сторони демократії, наводячи конкретні приклади.